Сава Чалий – Микола Костомаров

Н и ч и п и р. Бач, Iгнате, ти за його заступавсь, а вiн чим тобi оддякував.

К а р п о. Ач, бiдний, як змiнивсь!

А н д р и й. Не оступавсь би за його. А то, бач, грiв гадюку у пазусi — вона й укусила!

П а в л о. А голiнний хлопець був сей Сава, та звiв його лукавий!

А н д р и й. Так що ж, що голiнний! Хiба ми його й не честили за те? Йому усе було, чого вiн стоїв. Що гетьманом не вибрали? А те б знав, бiсiв, що хоча вiн i був молодець — не через батька се. Якого напусту про його напустили! Чим ми його не шанували: i подарунками, i честю.

П а в л о. Ну, а вiн усього того й стоїв.

А н д р и й. Те! Оддякував вiн гарно за се! Не по щирiй любовi служив вiн родинi, а з користi.

Н и ч и п и р. Атож. З чого вiн нажився! Все з нашої ласки. Нехай би вернув усе!

О н и с и ф о р. Та вже се йому не минеться.

К а р п о. Ну його к злидню! Що ви з їм розвозилися! Баба з воза — кобилi легше.

Г р и ц ь к о. От Карпо хоч як, так вигадає.

Расходятся.

И г н а т (остается о дин, стоит несколько минут, как вкопанный, потом с досадою топает ногами и рвет на себе волосы). Побила мене лиха година!

СЦЕНА V

В Немирове у Конецпольского. К о н е ц п о л ь с к и й и С а в а.

К о н е ц п о л ь с к и й. Так, Саво. Нехай кажуть, що ми не шануємо тих, що нам коряться — ти не те скажеш.

С а в а. По вiки вiчнi дяковатиму за вашу ласку.

К о н е ц п о л ь с к и й. Що казав, усе те сповнив: i земля у тебе є, i хутiр, i усяковi статки. І от наказав дом вибудувати, живи та служи нам.

С а в а. Поки сили буде на все раднiш для вас.

К о н е ц п о л ь с к и й. А меж тим я напишу об тобi. Хоча вашi козаки так розгнiвили короля i Посполиту, що їх повернули у хлопи, та ми такi — коли з щирим серцем покоритеся, оп’ять положимо ласку! А я таки настою на тiм, щоб оп’ять гетьмана поставили — i тодi, Саво, узнаєш мою правду! Будеш українським гетьманом!

С а в а. Тодi, пане, перше дiло моє буде вiрною службою оддякувать його мосцi королю i тобi, моєму батьковi i добродiтельовi.

К о н е ц п о л ь с к и й, Тодi iнак буде. Ти чоловiк розумний i дотепний. Пiд тобою швидше вони увіймуться, шизматики сi. Тодi сподіваюсь, унiя вже вiзьеметъ своє.

Сава показывает вид презрения.

А що ти? Чого ти так дивишся! А, я знаю, ще не розвикся з козацьким духом! Ну, побудеш у нас – змінишся! Їдь тепер до своєї вотчини, а у неділю до мене, та я таки й сам у тебе на новосiллi буду.

С а в а. Унiя! (Помолчав немного). До зобачення, пане!

Действие третье

СЦЕНА І

В Немирове, в доме Конецпольского. К о н е ц п о л ь с к и й, Л и с е ц к и й.

Л и с е ц к и й. От диво, пане!

К о н е ц п о л ь с к и й. Що таке?

Л и с е ц к и й. Як би пан думав! Той Ігнат Голий, що здавна зо мною перемовлювався, як би пан думав?! На Саву тепер нарiка!

К о н е ц п о л ь с к и й. Як?

Л и с е ц к и й. Каже, мов сей Сава нароком прийшов, щоб до нас підсусiдиться, та взнавать про наше! А вiн, каже, од козакiв посланий, щоб одвод зробить. Нехай, каже, пан йому не вiрить, бо вiн його iзражати мислить.

К о н е ц п о л ь с к и й. Як же? Коли вiн сам тебе до Сави проводив!

Л и с е ц к и й. Отож i менi чудно. Нате вам оцей лист від його.

К о н е ц п о л ь с к и й (читает). «Многі дiли дивнi дiються. Іздавну я вам був раднiш, а оце i мене було пiдрадили. Я думав, що сей Сава з щирою правдою до вас, аж тепера взнав, що вiн з козаками в ладу i перемовляється з їми через листи. Хай його високовельможний пан бережеться: вiн iзрадник, вiн вам лихує! Вiрний i найпослiднiй панський слуга i пiднiжок Iгнашка Голий». Лихий же їх розбере!

Л и с е ц к и й. Та я на се, пане, не дуже потураю.

К о н е ц п о л ь с к и й. Тiльки сей Сава недобре щось на мене позира, як я йому про унiю стану казати.

СЦЕНА II

В Терехтемирове. Т о л п а с т а р ш и н и к о з а к о в прохаживается, разговаривая между собою.

М а к с и м. Що, панове, казали, уп’ягь у поход?

Н и ч и п и р. Бодай його возилася з походами! Ходиш, а нiчого не виходиш.

К а р п о. Пановi Ничипоровi усе б пожива була.

Н и ч и п и р. А що ж марно биться! То не козацьке дiло, коли воюєш без поживи.

А н д р и й. Та що, братцi? Щоб сього гетьмана трясця взяла! От уже вiсiм мiсяцiв гетьманує, а що ми зробили? Дальш Терехтемирова носу не ткнем! Преж казав, що нас мало, от уже й цiле вiйсько зiбралося, а все нiчого нема путнього.

А н т и н. Мов нароком усе бариться!

С т е п а н. Та ще й спесивий який став: ото колись я прийшов до його, так він такий, що ну!

Г р и ц ь к о. Щось, панове, та недаром він… Хай мені не зна що, коли у його поганого немає на думцi.

П а в л о. О нi, панове, за се я стою! Оце що вiн рахманний здається — побачимо!

К а р п о. Та вже як хочеш, а я став помiчати: батьковi його лихо, коли менi щось та недобрим воня!

И г н а т. Та й дуже недобрим, пане Карпо! Вам, панове, тiльки так здаеється, а я навiрняка знаю, що нам скоро бiда прилучиться.

Г о л о с а. Яка?

И г н а т. Така, що здорово бiга! Коли ми не випережемо її, так пропадемо: ляхи усiх живцем заберуть.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: