Печаль коло серця, як гадина, в’ється.
Нехай вона в’ється, вона увiйметься,
Тодi увiйметься, як добре нап’ється!
От i повеселiло. Гарна пiсня, Катю?
К а т е р и н а (улыбаясь). Як же.
С а в а (обнимает ее). Сміється моя Катя, моє серце. Ач, якi у тебе очi карi та яснi, дай поцілую!
К а т е р и н а. Стривай,— дитина! (Целует Саву потом дитя).
С а в а. Воно оп’ять уснуло. Полож, нехай спить собi у колисцi. Не руш, положи!
Мать кладет дитя, Сава целует Катерину.
К а т е р и н а. Буде вже.
С а в а. Чого там буде, коли пити навчаюсь. Козаки нашi навчаються пити у таборi, а я так у свiтлицi з жiнкою. Хаха-ха! Оце так! Сава Чалий горiлку п’є! Треба записати той день, коли почав. Стривай! І ви нап’єтеся сьогоднi, чуєш, Хомко? (Садится к столу и пишет).
За сценою раздается сильный шум, Хомка стремглав выбегает из светлицы. Сава бросает перо из рук. Катерина подбегает к окошку и с криком отскакивает.
С а в а. Що там?
К а т е р и н а. Лишечко!
С а в а (глядит в окно). Що се? Либонь, нашi козаки! Чи чорти, чи що? Чого вони пруться, аж ворота ламають? Чого воин од мене хочуть?
За сценою слышны голоса: «Пустiть нас! Старих товаришiв! Пустіть нас!»
С а в а. Оце ще!
СЦЕНА III
Двери отворяются: входят А н д р и й, М и к и т а, Г р и ц ь к о, С т е п а н и д р у г и е к о з а к и.
М и к и т а. Здоровенький собi живеш, пане Саво! Як ся маєш? Що, пане Саво, признав нас?
С а в а. Як не признать старих товарищiв? Ну, що скажеш?
М и к и т а. А що скажемо? Бач, ми тебе одвiдати приїхали. Як ти тут живеш собi? Огидло вже без тебе. (Увидев Катерину). А, здорова була, моя панi!
Мати тобi чолом наказує. А що, пане Саво, мабуть, несподiванi гостi приїхали? Чим їх привiтаєш?
С а в а. Жалко мені, що ви опiзнилися, мої друзяки. А то от Господь дарував сина, ви б у мене на хрестинах погуляли, коли б преж сього тижнiв за три сюди приїхали. Буде ваша охота, призволяйтеся — у мене є ще недоїдане та недопиване…
А н д р и й. Гарно ж ти нас привiтаєш! Нi, пане Саво, не пити i не гуляти прийшли ми до тебе, а тебе розщитати!
Н и ч и п и р. Еге! Лагодись лиш, пане Саво, скорiш, та веди нас у комору свою, що збудував для своєї худоби, та оддавай нам тi подарунки, що ми тобi колись пiдносили.
С а в а. Я заплатив за їх. Тодi, як пiд Немировим отут недалеко за вас бився. Тодi я заплатив за їх своєю кровiю. Якої ще худоби вам треба? Є у мене худоба, та не з вашої ласки надбана… Не я вам, а ви менi були винуватi, так ви вже мені заплатили,— тодi, як надо мною познущалися, тодi ви менi заплатили.
А н д р и й. Правду кажеш ти, що ми були тобi виноватi. Ми тобi й досi винуватi, i оце прийпiли з тобою розплатитися. За твою окаянну раду та бiсовське лихо, що ти на нас усiх замишляв, ми не заплатили тобi. Розщитаємось лишень, пане Саво!
С а в а. Кажiть напрямки, розбiйники, ви хочете мене вбити?
Г р и ц ь к о. Нi, пане Саво, ми iк тобi на хрестини приїхали.
С а в а. Надвоє баба ворожила! (Обнажает саблю).
Н и ч и п и р. Бач, який бойкий. Ану лишень покуштуй оцiєї, (Бросается на Саву с копьем).
Сава ударом сабли перебивает древко и сваливает Ничипора с ног.
Одолiла дияволова сила!
А н д р и й. А, бісів сии!., Зодорово йому диявол помага!..
Все козаки, перекрестившись, бросаются на Саву. Сава с отчаянным
видом долго махает саблею, которую, наконец, Андрий выбивает. Сава,
подпертый со всех сторон копьями, опускает руки.
Г р и ц ь к о. А що? Годi тобi вередовати! Заколемо його!
К а т е р и н а (которая во все это время бледная и оцепенелая стояла позади Савы, бросается из стороны в сторону). Ох, моя матiнко! Ох, Боже ж мiй!.. Та спаси ж нас, бiдних!.. Ой!
С т е п а н. Вiдьма, вiдьма! Дивiться!
К а т е р и н а. Саво, мiй Саво!..
С а в а. Боже милосердий! Твоя воля небесная! Не зостав моєї жони та дитини! Прости мене за грiхи мої Не покинь сирiт твоiх!
И г н а т Г о л ы й (врывается в двери). Чого ж ви закуняли над їм, братцi? Хiба не бачите, що вона вже шепче… Уже й хмара находить… Ну, отак його… (Прокалывает Саве живот).
Катерина в исступлении бросается в окно.
А н д р и й. Оце тобi, бiсiв син, знаєш тепер, як свою родину зрадить!
Все козаки колют Саву с приговорками.
К а т е р и н а. Ой! (Бросается из окна к Саве).
С а ва. Прощай, мо-я Ка-тя… (Умирает).
К а т е р и н а. Ох, дитина, дитина…
И г н а т Г о л ы й (подбегает к Катерине). Катерино, будем любитися… Я тебе обороню…
Катерина бьет его кулаками.
И г н а т (притворно падая). Ох… вiдьма!.. Не здолiєш…
Все устремляются с копьями на Катерину.
Пропадаю…
А н д р и й (колет Катерину). А, бiсова, умiла чарувати; мабуть, козацького сина i чари не беруть!..
И г н а т Г о л ы й (встает и колет ее вместе с прочими с адскою радостью). А, добравсь я до тебе!..
К а т е р и н а. Си-нку!.. (Умирает).
Между тем Мотря схватила дитя и отдает Хомке, который стремглав
выбегает.
Н и ч и п и р (подходит к колыбели). А, те ще маленьке! Там такi пелюшки багатi!
А н д р и й. А що, i його хiба?
С т е п а н. Атож! Коли мати вiдьма, так се вже й воно чорту предане! Та воно таки й нехрещене!.. Далебi, нехрещене!..
А н д р и й. Ану, хлопцi, того байстрюка! Ну, швидче!
Козаки бегут за Хомкою.
С т е п а н. Ну, слава тобi, Господи, рiшили супостатiв! Праведно сказано, що Господь милосерд. Вже хоч як не прись дияволова сила, а хто з благословенiєм божим супротив її пiде, так хоч як, а все-таки одолiє.
А н д р и й. Вiчно будем ми дякувати пану Ігнату: вiн дияволову силу поконав! йому й слава, йому i честь.
Г р и ц ь к о. Та що ж, як ти хочеш, Iгнате, а я i преж пропiдав про се. Далебi, се я знав усе, пане-брате!
И г н а т. А коли знав, так чому ж не сказав?
Г р и ц ь к о. Та я ж казав!
И г н а т. Так?
Г р и ц ь к о. Та, мабуть, що так!
А н д р и й. А що, панове, послухайте лиш мене. Уже Чалому над нами не гетьманувати: вiн i сам не схоче пiсля того, що ми йому наробили. Виберiмо лиш собi пана Ігната Голого!
Г р и ц ь к о. А що? Хiба достойнiшого нема?
С т е п а н. Вiн диявола одолiв!
В с е. Так, так!
И г н а т. Що се ви задумали?
Слышен шум за сценою.
Ге, дивiться, мабуть, батько!
А н д р и й. Нехай почоломкається з сем’єю своєю!
СЦЕНА IV
П а в л о с к о з а к а м и и Л и с е ц к и м. Х о м ка возвращается
с дитятью.
П а в л о (в ужасе зак рывая ?лаза). Боже мiй мiцний! Ог що наробили! Вовкулаки! І дитину маленьку, невинну!.. І ту хотiли убить було!.. Боже мiй праведний!
И г н а т (в сторону). Лишечко!
П а в л о. А, ти тут! добре! Може, пане Iгнате, другого зрадника треба покарати!
В с е. Що се? Що се?
П а в л о. Шаленi! Поплелись з їм здуру, як з дубу. А ми з паном гетьманом полонили ляхiв, що їхали Саву обороняти i поспiшали зупинять вас, та нi, пiзно! За що ж ви жiнку убили? Нехристi! А се все він! Ану лиш, кажи ти, ляшку!
Л и с е ц к и й. Ви загубили Саву за те, що вiн до нас був приязний, а Ігнат Голий iще бiльше вас зрадив. Коли у Сави Чалого i думки не було до нас приїздити, вiн усе звiщав пана Конецпольського. Вiн i Саву на се пiдмовляв, i мене до його проводив. А пiсля того й на Саву писав, що вiн обманює Конецпольського. Iгнате, чи пiзнав мене? Коли виїздили iз Терехтемирова, я був у тебе i ти менi казав, що таки Саву згубиш, а ми щоб нехай вас стерегли i всiх старшин переловили; iще ти й сам боживсь менi, що у сiм дiлi помагатимеш. Що? Вiдрiкатися станеш?
И г н а т. Я тебе i не знаю, i нiколи не бачив!
Л и с е ц к и й. Е! а оці листи не ти писав? Дивiтесь, панове! (Показывает бумаги).
Все стоят остолбенелые от удивления.
Г р и ц ь к о. А що? не казав я? От щоб менi теє та сеє, коли я та не пречував оцъого! Тим-то вiн менi так i вадив! Еге! Я вже коли що знаю, так воно так i буде!
И г н а т (на коленях). Панове мої! Се хтось пiдписавсъ пiд мене. Крий Боже! Я сього не знаю! Щоб я луснув, щоб мене чорти живого розшматували, коли я що знаю! (Крестится). От щоб мому батьковi i матерi казна-що було, коли оце правда!
В с е. Брешеш! Ізрадник!
И г н а т. Ой, простiть мене, батечки! Виноват! Далебi, се нарошно на мене! Отже я всiм скажу: щоб увесь рід мiй чорти взяли, коли я винен! Велике слово! Не буду! Простiть!…
П а в л о. Чорт!
И г н а т. Ой, пустiть душу на покуту!..
П а в л о. Нема покути для диявола! Здихай, шельмованець! (Колет его).