Сава Чалий – Микола Костомаров

«Во iм’я отця й сина i святого духа амiнь!» Як же по всьому лiсу піднiметься вiтер, та як загирує, та пiд змiяку, а змiяка той так i шелехнув! Тут де не возьмись ключа чортiв, i чорних, i синiх, i вишневих, i всякових: як пiдняли вони за волосся Катрю та й шмогонули оп’ять к злидню! А се ж, мабуть, летiла вона яку шкоду нам вчинити. Отаке, панове! Щоб мене Бог убив, коли я хоть на ниточку збрехав!

М а к с и м. Ну, Бiг же тебе спас, що ти на їй не оженився!

Г р и ц ь к о. Воно й по лицю видно було, що вона вiдьма. Менi ще тодi, як усi казали на Гапку, не вiрилось. «Ох, не Гапка се, кажу,— iнша, мабуть!»

Н и ч и п и р. Бiдна Гапка; от согрiшили ми, що казали так! Тепер вона свята буде.

С т е п а н. За се нам треба перед нею опрощення прохати.

О н и с и ф о р. А ту, бiсову, покарати!

А н д р и й. Покарати, покарати. Хiба спершу Біг смертi завдасть, а то сучий сии буду, коли не уб’ю її.

С т е н а н. Воно так на свiтi діється, що вже хоч як, а хто по закону iде, то той законне й робить, а хто нi людей не слухає, нi Бога не почитає, того й дiла казна-якi. Бо хто по-божому iде, то у того тiльки те й на думцi, щоб як то угодне Боговi зробить, а вже хто супротивник Богу, то той i до людей уже не такий, i не те, сам собi вадить! Так я кажу, панове?

Н е с к о л ь к о г о л о с о в. Так, так.

С т е п а н. Ну, от бачите, хоч би оця вiдьма! Вона, бач, не на те пішла, що Бiг звелiва, а все як би насупротив, мов нечистому угоднеє, а не Боговi, так от її дiла казна по якому! А то вже хоч i сей Сава; аже ж вона що робила пановi Ігнатовi, а вiн, як чоловiк Боговi угодний, не зразу на її поваживсь, а преж у божу церкву пiшов та божої матерi молебенъ вiдправив, так от його й Бог не зоставив. Сказано, що хто який до Бога, такий i Бог до його! От доброму не попустить Господь ввiйти во iскушенiє, а як поганий та стане у його на думцi недобре, так i Бiг од його одступиться, так вiн так i пропаде. Далебi, так i пропаде, панове!

К а р п о. Та що ти свою мову так розпустив — бач, який мудрений!

С т е п а н. А хiба ж я не так кажу!

К а р п о. Вiрим, вiрим. Та ти ж чоловiк розумний!

С т е п а н. Може, я розумний, а може, i нi, тiльки що я кажу, так се воно так i є.

П а в л о. Що Сава зрадник, то я i сам бачу, і вам скажу, що його, бiсового сина, коли вiн не схотiв по правдi робити, треба убити, а ото, що пан Iгнат казав про вiдьму, то я вам, панове, скажу, що я сим балам про чари не дуже вiрю.

Голоса. Як?

П а в л о. Так, що треба винного, а не безвинного карати. Як заслужив Сава, таку й заплату нехай бере, а за що ж бiдна жiнка пропаде! Се вже, панове, не лицарське дiло, за се нас Господь покарає.

А п д р и й. От тобi на! Ну, жалкий же ти дуже, пане-брате: таку злодiйку не те що вбити — живу спалити!

С т е п а н. Атож! Грiх доброму чинити зло, а супротивника божого карать подобає.

И г н а т. Пан Булюк, мабуть, менi не вiрить!

П а в л о. Да таки i не вiрю.

И г н а т. Хай Бог спасає, щоб я душу свою к злидню нi за вiщо оддавав! Коли хочете, панове, я iще вам побожуся: хай менi руки й ноги вигниють, хай менi очi вилiзуть, хай мене вошi живого з’їдять, коли се брехня! Хай менi душу чорти у пекло потягнуть, коли се неправда! От нам Христом Богом клянуся!

В с е. Вiрим, вiрим! Павло недовiрок.

П а в л о. Як, панове, я недовiрок?

А н д р и й. Та коли ж ти брату свому не вiриш! Хiба ж таки козак стане дурно божиться?

П а в л о. Як хочете… ви волю маєте, а я з вами одповiту за невинну душу не беру.

И г н а т. Ну що ж! Знатимемо i без тебе, що робити: завтра, панове, їхати б туди, бо щоб дияволова сила чого не наробила. Ге, батько! Цитьте!

СЦЕНА ІІІ

П е т р о Ч а л ы й приходит.

П е т р о. А об чiм, панове, радитеся?

И г н а т. Об тiм, пане гетьмане, що ти не гаразд робиш.

П е т р о. Як?

И г н а т. Так, що ми вже скiлько отут сидимо без дiла, сорочки прудимо!

А н д р и й. А меж тим ляхи скоро православну вiру iзженуть.

П е т р о. Панове! І грiх i стид вам так на мене казати. Ви жалкуєтесь на мене, що я вас у поход не веду, а ви б самi мене ганьбували, коли б я вас в несправностi повiв. Я тим часом i пороху, i куль, i самопалiв, i всяких знарядiв надбав, щоб усе у справi було. А тепер тiльки сподiваю запорожцiв, бо вони обiщались злучитися з нами. Тодi можна i в поход: хоч що зробимо, так не без слави. А то що з того, що лякати ворогiв! Та, панове, нащо викiльки накидати: знаю я, що не об тiм ви рахували, а об моєму синовi розмовляли.

А н д р и й. А хiба ти пiдслухував?

П е т р о. Хоч i не пiдслухував, та знаю.

П а в л о. Ти догадавсь, старий. Так: об твоєму синовi розмовляли.

П е т р о. А чи не можна батьковi знати про се?

П а в л о. Батькові то, може, й не можна було б, та гетьмановi треба. Дiзналися ми, що твiй сии iзрадник i нас усiх згубить замишля. От листи, прочитай!

П е т р о. Я вже їх бачив, менi показував Ігнат Голий.

П а в л о. А що то об сім думаєш?

П е т р о. Заставив вiн мене на старостi сльози гтроливати!

П а в л о. Із сльоз нема пуття, а ми поїдемо та уб’ємо його.

П е т р о. Не знаю, як вам i одказати на се: просити вас — скажете, що оступаюсь за iзраднка! Панове! Я ваш гетьмаи: ви самi мене вибрали — я зложу з себе гетьманство, бо гетьману не пристало вам кланяться. Нi, панове, я не гетьман ваш: я простий козак, старий, чахлий — я прошу у вас: змилуйтесь надо мною!

А н д р и й. Як?

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: