Сава Чалий – Микола Костомаров

П е т р о. Не робiть мене навіть безщасним! Не убивайте мого сина! Коли вже вiн став такий зрадник — я й сам бачу… поїдемо до його, вiн покається, вiн посоромиться батька свого рiдного! Панове… вiн таки наш чоловiк! Далебi! Бачите, у мене нема нi роду, нi племенi, вiн у мене один одним, та й того хочете у мене вiдняти!.. Та лучше ви мене преж убийте, щоб i до моїх ушей не доходило, що його на свiтi немає! Панове! що якби ваш син так… пожалiли б… так i менi! Пожалуйте його: за сеє вас i Бог не зоставить, що ви менi, бiдному, уважите!.. Нащо ж ви мене i гетманом вибрали, коли останню радiсть хочете одняти?.. Першой раз простити можна — а я сам з вами поїду. Далебi, вiн оп’ять буде вiрний наш! Коли вже на його не хочете положить ласки, надо мною змилуйтеся!..

А н д р и й. Бач! Таких зрадникiв багато буде, так усiх без хлости й зоставляти?

П е т р о. Та я йому сам перед вами таку дам хлосту, що не дай Боже! Та ви самi хоч як його покарайте, хоч у глибку на скiльки запрiте, все що хочете — вiн на те заслужив — все, тiльки до смертi його не забивайте! Хiба вам хороше буде, як я на вас цiлий вiк жалкуватимуся? Коли я не вгоден вам, я хоч зараз оддаю булаву свою; i не хочу, i цур йому i пек… Вибирайте собi кого знаете, тiльки мого Саву не забивайте!.. Вiн же колись був такий хоробрий i такий приязний i до вiри, i до людей! Тепер-то я вже бачу: на що поганi люде не призведуть? А вiн собi молодий!.. Одхлостуєм його та й привеземо додому… Я його тодi держатиму! Панове мої ласкавi, нехай уже тодi, як у другий раз що затiє — тодi я не тiльки вас не стану просити — сам перед усiх приведу та так своми руками голову й вiдсiчу! А тепера уже змилуйтеся, простiть, пожалiйте свого гетьмана!

П а в л о. Бачите, як вiн жалiбно просить! Треба його пожалiти. Вiн чоловiк добрий, та ми самi вибрали його гетьманом. Ну, панове, ми пожалiємо його! Так, пане гетьмане, для твоєї милостi можна, да тiльки щоб ти його одхлостував.

П е т р о. Далебi, одхлостую… Самi, кажу, що хочете робiть, тiльки до смертi не забивайте.

П а в л о. Треба пожалiти гетьмана; та i Сава був чоловiк — молодець. Так, вельможний пане гетьмане; тобi ми зробимо вслугу. Гарно, панове!

Н е с к о л ь к о г о л о с о в. Гарно!

П е т р о. О, спасибi вам! О, дай вам, Господи, усякового добра, i вам, i дiтям вашим!

Д ж у р а (входит). Прихали посланцi од запорожцiв…

П е т р о. Кому угодно, панове? От бачите, сього я i дожидавсь!

Уходит. За ним Павло.

СЦЕНА IV

И г н а т (хочет идти). Щасливо, панове!

А н д р и й. Куди ти?

И г н а т. А що менi з вами тут робити? Хотiв я вам добра, так ви мене не слухаєте! Бiг з вами! Будете каяться i про мене згадуватимете, та пiзно буде!

А н д р и й. Я не соглашавсь простить i не хочу.

И г н а т. Так бач, ви сього Павла слухаєте! А того не бачите, що вiн iз гетьманом заодно! От вiн i менi не йме вiри, i на хрест мiй великий не поважає; каже, що я iзбрехав. Що ж, коли я збрехав, так нехай i збрехав!

О н и с и ф о р. Нi, пане Iгнате, як? Ми тобi вiримо!

С т е п а н. Ну, а що ж ти тепер нам порадиш?

И г н а т. Я вам нiчого не буду радити: я тiльки спитаю вас, чи можна простити i пожалувати зрадника, бiсового сина, невiрного, онцихриста, знахаря, вовкулаку, що iз чортами запанiбрата? Та ще у бiсового сина аж жижки трусяться, як би нам лихо та напасть iзробити. А! ну, як ви на се скажете?

С т е п а н. Та воно так, та батька жалко.

И г н а т. Батька жалко! А сього ще до пуття не знаєте, що у того батька на думцi. Чого вiн нас так забавля? Чорт його вiда! Може, вiн сам iз сином заодно!

С т е п а н. О нi! Вiн, здається, чоловік добрий.

И г п а т. Добрий, щоб йому добра не було! Ну, та нехай… Нехай i добрий, як ти кажеш,— нехай буде по-твоєму! Вiн каже: «Я йому дам хлости, коли хочете, перед моїми очма його самi поб’єте. Так, та трошки не так! Нехай би той Сава простий чоловiк був, а то вiн знахар, а жiнка у його чарiвниця… Що ти нечистiй силi дошкуляєш? Що ж, що ми його поб’ємо, а вiн iз своєю вiдьмою такого лиха нам наробить.,. Тодi самi не радi будем, що й побили! Тоді вже навiрняка пропадемо. А що ви на се скажете?

А н д р и й. Ну що ж, панове; не можна його пожалувати. Нiяк не можна: коли б вiн не такий, а то бач… Нiяк не можна! Як скажете?

В с е. Цур йому! Смерть йому умiстi з його вiдьмою!

И г н а т. Оце так! А щоб той сiдий з своїми хлипами вас не турбував, то одберемо собi козакiв та порадимо, кому їхати, та сьогодні увечерi й гайда!

А н д р и й. Ну, хто поїде? Я їду.

М и к и т а. i я.

И г н а т. Ти, Грицько?

Г р и ц ь к о. Як же?

И г н а т. Ничипiр?

Н и ч и п и р. О, як би я ще не поїхав! Менi пуще то, що у бісового сина худоби до чорта.

М о с и й. Та вона у його нечистою силою воня, Хай їй цур!

Н и ч и п и р. А ми її свяченою водою обiллємо. От нечиста сила i одлигне!

С т е п а н. І я ж поїду: менi от як хочеться подивитися, як нечиста сила iз сучи вiдьми к злидню піде.

И г н а т. Поїдемо, поїдемо. Сьогоднi увечерi до мене, усе iзготуємо та й гайда.

Г о л о с а. До зобачення, пане Ігнате.

И г н а т. Щасливо!

Козаки расходятся.

Га-га! Буде i нашому тижню свято!

Появляется Л и с е ц к и й и, озираясь, подходит к Игнату. Игнат показывает ему знаками в ту сторону, куда ушли козаки, берет его за руку и скоро уходит.

Действие четвертое

СЦЕНА 1

В доме Конецпольского в Немирове. К о н е ц п о л ь с к и й, С а в а. Конецпольский потчевает Саву вином.

К о н е ц п о л ь с к и й. Ну, хоробрий козаче, вип’ємо лишень! Я знаю, що у тебе такого нема дома.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: