Сава Чалий – Микола Костомаров

К а т е р и н а. Далебi, не хочу, дай лучче меду.

Сава подает ей меду, Катерина пьет, дитя просыпается.

От бач, дитину годувати треба.

С а в а. За твоє здоров’я, Катю! (Поёт).

О, щось менi, братцi, горiлка не п’ється,

Печаль коло серця, як гадина, в’ється.

Нехай вона в’ється, вона увiйметься,

Тодi увiйметься, як добре нап’ється!

От i повеселiло. Гарна пiсня, Катю?

К а т е р и н а (улыбаясь). Як же.

С а в а (обнимает ее). Сміється моя Катя, моє серце. Ач, якi у тебе очi карi та яснi, дай поцілую!

К а т е р и н а. Стривай,— дитина! (Целует Саву потом дитя).

С а в а. Воно оп’ять уснуло. Полож, нехай спить собi у колисцi. Не руш, положи!

Мать кладет дитя, Сава целует Катерину.

К а т е р и н а. Буде вже.

С а в а. Чого там буде, коли пити навчаюсь. Козаки нашi навчаються пити у таборi, а я так у свiтлицi з жiнкою. Хаха-ха! Оце так! Сава Чалий горiлку п’є! Треба записати той день, коли почав. Стривай! І ви нап’єтеся сьогоднi, чуєш, Хомко? (Садится к столу и пишет).

За сценою раздается сильный шум, Хомка стремглав выбегает из светлицы. Сава бросает перо из рук. Катерина подбегает к окошку и с криком отскакивает.

С а в а. Що там?

К а т е р и н а. Лишечко!

С а в а (глядит в окно). Що се? Либонь, нашi козаки! Чи чорти, чи що? Чого вони пруться, аж ворота ламають? Чого воин од мене хочуть?

За сценою слышны голоса: «Пустiть нас! Старих товаришiв! Пустіть нас!»

С а в а. Оце ще!

СЦЕНА III

Двери отворяются: входят А н д р и й, М и к и т а, Г р и ц ь к о, С т е п а н и д р у г и е к о з а к и.

М и к и т а. Здоровенький собi живеш, пане Саво! Як ся маєш? Що, пане Саво, признав нас?

С а в а. Як не признать старих товарищiв? Ну, що скажеш?

М и к и т а. А що скажемо? Бач, ми тебе одвiдати приїхали. Як ти тут живеш собi? Огидло вже без тебе. (Увидев Катерину). А, здорова була, моя панi!

Мати тобi чолом наказує. А що, пане Саво, мабуть, несподiванi гостi приїхали? Чим їх привiтаєш?

С а в а. Жалко мені, що ви опiзнилися, мої друзяки. А то от Господь дарував сина, ви б у мене на хрестинах погуляли, коли б преж сього тижнiв за три сюди приїхали. Буде ваша охота, призволяйтеся — у мене є ще недоїдане та недопиване…

А н д р и й. Гарно ж ти нас привiтаєш! Нi, пане Саво, не пити i не гуляти прийшли ми до тебе, а тебе розщитати!

Н и ч и п и р. Еге! Лагодись лиш, пане Саво, скорiш, та веди нас у комору свою, що збудував для своєї худоби, та оддавай нам тi подарунки, що ми тобi колись пiдносили.

С а в а. Я заплатив за їх. Тодi, як пiд Немировим отут недалеко за вас бився. Тодi я заплатив за їх своєю кровiю. Якої ще худоби вам треба? Є у мене худоба, та не з вашої ласки надбана… Не я вам, а ви менi були винуватi, так ви вже мені заплатили,— тодi, як надо мною познущалися, тодi ви менi заплатили.

А н д р и й. Правду кажеш ти, що ми були тобi виноватi. Ми тобi й досi винуватi, i оце прийпiли з тобою розплатитися. За твою окаянну раду та бiсовське лихо, що ти на нас усiх замишляв, ми не заплатили тобi. Розщитаємось лишень, пане Саво!

С а в а. Кажiть напрямки, розбiйники, ви хочете мене вбити?

Г р и ц ь к о. Нi, пане Саво, ми iк тобi на хрестини приїхали.

С а в а. Надвоє баба ворожила! (Обнажает саблю).

Н и ч и п и р. Бач, який бойкий. Ану лишень покуштуй оцiєї, (Бросается на Саву с копьем).

Сава ударом сабли перебивает древко и сваливает Ничипора с ног.

Одолiла дияволова сила!

А н д р и й. А, бісів сии!., Зодорово йому диявол помага!..

Все козаки, перекрестившись, бросаются на Саву. Сава с отчаянным

видом долго махает саблею, которую, наконец, Андрий выбивает. Сава,

подпертый со всех сторон копьями, опускает руки.

Г р и ц ь к о. А що? Годi тобi вередовати! Заколемо його!

К а т е р и н а (которая во все это время бледная и оцепенелая стояла позади Савы, бросается из стороны в сторону). Ох, моя матiнко! Ох, Боже ж мiй!.. Та спаси ж нас, бiдних!.. Ой!

С т е п а н. Вiдьма, вiдьма! Дивiться!

К а т е р и н а. Саво, мiй Саво!..

С а в а. Боже милосердий! Твоя воля небесная! Не зостав моєї жони та дитини! Прости мене за грiхи мої Не покинь сирiт твоiх!

И г н а т Г о л ы й (врывается в двери). Чого ж ви закуняли над їм, братцi? Хiба не бачите, що вона вже шепче… Уже й хмара находить… Ну, отак його… (Прокалывает Саве живот).

Катерина в исступлении бросается в окно.

А н д р и й. Оце тобi, бiсiв син, знаєш тепер, як свою родину зрадить!

Все козаки колют Саву с приговорками.

К а т е р и н а. Ой! (Бросается из окна к Саве).

С а ва. Прощай, мо-я Ка-тя… (Умирает).

К а т е р и н а. Ох, дитина, дитина…

И г н а т Г о л ы й (подбегает к Катерине). Катерино, будем любитися… Я тебе обороню…

Катерина бьет его кулаками.

И г н а т (притворно падая). Ох… вiдьма!.. Не здолiєш…

Все устремляются с копьями на Катерину.

Пропадаю…

А н д р и й (колет Катерину). А, бiсова, умiла чарувати; мабуть, козацького сина i чари не беруть!..

И г н а т Г о л ы й (встает и колет ее вместе с прочими с адскою радостью). А, добравсь я до тебе!..

К а т е р и н а. Си-нку!.. (Умирает).

Между тем Мотря схватила дитя и отдает Хомке, который стремглав

выбегает.

Н и ч и п и р (подходит к колыбели). А, те ще маленьке! Там такi пелюшки багатi!

А н д р и й. А що, i його хiба?

С т е п а н. Атож! Коли мати вiдьма, так се вже й воно чорту предане! Та воно таки й нехрещене!.. Далебi, нехрещене!..

А н д р и й. Ану, хлопцi, того байстрюка! Ну, швидче!

Козаки бегут за Хомкою.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: