Сава Чалий – Микола Костомаров

Тодi-то, як кажуть, тая слава по всьому свiту мов гомоном вiддалася. Як побачить татар або турок нашого брата, так так i обомлiє: «Чубатий,— каже,— iде, лихо з собою несе». Тодi-то славна була та вiйськова справа, що нi своїм, нi чужим себе у обиду не давала. Ей, горiлки, хлопцi! І ляшки були як маслом примазанi. (Смеется). Коли то вже добре, мабуть, пiдогрiли ми того турського шалтана, що вiн те й твердить, що листи до короля посила: «Та щоби не було,— каже,— сього Сагайдачного! Та щоб угомонили козакiв!» А що ж з того? Напише, було, король до гетьмана: нащо так робить? Та й тiльки! А коли дошкуляли їх бесурмени, так вони й нас благати. Вiн так умiв себе показать, що й ляхи його шанували. Тодi й унiя чорта зробила. Там-таки вибирають своїх онцихристiв-архiреїв, щоб, бачите, ми їм голдували, а наш батько Сагайдачний призвав грецького патрiарха та й посвятили собi митрополита. Тодi ляхи казали: «Оце бiсiв козак! Ти йому те, а вiн усе своє: iз турком воювати не велять, а вiн те й зна, що землi їх плюндрує та руйнує; унію хочуть унести, а вiн усе її випихає та православну вiру боронить!» От, панове, була година! І божа ласка нас не покидала: кому лихо, козаковi усе добро. От коли так пожили ми на свiтi! Як умер наш батько, мовби на нас сарана налетiла, нема добра та й нема, усi терпимо.

П а в л о. І хiба таки меж нами не буде другого Сагайдачного?

И г н а т. Нi вже, поминайте його. Не такi козаки стали! Тепер уже таких послухачей нема, щоб доброго слухали. Аже ж скiльки у нас уже гетьманiв було: пропали через вiйськовi чвари!

П а в л о. Якi через чвари, якi через худий розум, а якi через кривду свою. Що ж, як iзрадник — не терпiтимеш!

И г н а т. Та були iзрадники… Вони були, а найбiльш таких, що пропали через козацьке завзяття, мовляв, нi за вiщо.

А н д р и й. Нi, се вже як хочеш, пане Iгнате: медведя не налигаєш, так i козака шкода нуздати. Свiй розум май i доброго собi дбай, а козацьку волю не руш! Так, панове братцi!

М н о г и е г о л о с а. Так, так.

А н д р и й. От, бачите, i всi за мною!

П е тр о. Гей, пива! Аже ж i пан Iгнат що хiба каже? Були зрадники, i покарав їх Господь; були й добрi люди, та загинули анi за вiщо! Усякове було! Хоч от i Трясило Тарас – якiвський друзяка, адже ж пропав! Усе то не гарно,

що слухати не хочуть. І Павлюк би не закончив свого похода такечки, коли б його послухивали пани козаки.

С т е п а н. Воно-то й се правда. І чого воно й так, що от кому так усе удасться, чи вiн до великого дуже ума дiйде, чи вже так Господь то дасть. От, бач, ти ж сам кажеш, що при Сагайдачному нам життя було, i Сагайдачного усi нашi любили i вороги боялися. Чом же воно не кожному так? От хоч i наш покiйний, дай, Господи, йому царство небесне за його мученичеську смерть,— я кажу — Остряниця… Чим не козак! Що ж? Спершу йому бардзо трапилося, а навпiсля… Божоньку мiй! Аж згадувати страшно.

А н т и н. Ох, Остряниця, Остряниця… Степане наш добрий, милий! Царство йому небесне!

П а в л о. А як пiд ним вiлъно було!

А н д р и й. А який був голiнний!

О н и с и ф о р. А який був на вiйнi хоробрий! Сам, бувало, уперед iде!

Н и ч и п и р. А який був щедрий! Нiколи так не пройдеться, щоб вiн не обдаровав нас.

М а к с и м. А як його шанували!

Г р и ц ь к о. А який був до своєї справи дотепний!

П е т р о. Та ще й справедливий! Загинув, сердяга, через свою щиру правду!

М н о г и е г о л о с а. Ох, Степане, Степане наш, наш батько рiдний!

П е т р о. От i заплакали! Та я й сам лиха спинюся… Самi сльози котяться. (Отирает слезы). Плачте, панове, плачте. Воно хоч i кажуть, що то баба, не козак, хто рюма, та нi. За такi сльози отой, що на небi живе, ласкав буде.

П а в л о. Ех, братцi, вiчна йому пам’ять! Хоча покійників i грiх турбувати, а ще грiшнiш такого, що за вiру головою наложив, та що ж, нiчого казать! Оплошав i вiн перед кiнцем: i себе, i братiв своїх у напасть завiв.

П е т р о. Бодай тебе, Павло! Чи тобi не грiх такечки казати? Ти знаєш, що доброму усi здаються добрi. Вiн вчиняв своє: пiднявсь, побив ляхiв, у другий раз нагнав та задав їм зради; тут пан просить, обiщує, перед хрестом та святим Євангеллям присягнувсь, що не буде унiї. А наш пан гетьман то й дума-гада, що вони, мовляв, ляхи, хоча й католики, а все ж таки у Бога Христа вiрують; коли заприсягнулись, так посоромляться… Розпустив своє козацтво та й поїхав. Поїхав же вiн не пити та гуляти, поїхав вiн Боговi помолитися, Спасительовi поклониться та божой матерi молебень вiдправити. А тут… О Господи! Татари-бесурмени того не зроблять. Нi, треба його пам’ять чтити та шанувати та Бога за його душу молити, а казати так, брате, не подоба, великий грiх за се буде.

Н е с к о л ь к о г о.л о с о в. Правда твоя, пане Петре, правда!

С т е п а н. Дай, Боже, йому царство небесне!

М и к и т а. Спаси його душу, Господи!

И г н а т. А ми вип’ємо за його душу!

Выкачивают бочонок и распивают.

С т е п а н. Царство йому небесне!

Г р и ц ь к о. Нехай се буде перед його душею!

М о с и й. Та щоб вiн за нас, грiшних, Бога молив!

И г н а т. Вiн нехай у царствi за нас за всiх Бога молить, а ми його тут добром поминатимемо! Попи у церквi панахидою, а ми, козаки, у таборi пiснею. (Берет бандуру). Ану, лишень, пани братцi, ту пiсню, що на смерть його скомпонували.

М н о г и е г о л о с а. Ану-ну!

Песня

Поют хором. Игнат играет на бандуре.

Ой забили ляхи нашого гетьмана,

Нашого гетьмана, пана Стефана.

Орлику, сизий орлику, молодий Стефане;

Україна плаче по тобi, гетьмане!

Орляку, сизий орлику, орлiв братiв маєш,

Що старiї й молодi: сам їх добре знаєш;

Що старiї й молодiї, все в тебе вдалися,

Вiдомстити та за тебе усi поклялися.

Та всi ж вони завзятiї, та всi голiннiї,

А в їх конi воронiї, швидкiї й пирськiї;

А в їх конi воронiї, громкi самопали,

Та їх здавна супостати католики знали.

Та в їх списи булатнiї, з довгими клюгами,

Всi гострi, як голочки з довгими кiнцями;

А в їх шаблi булатнiї на обидва боки,

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: