И г н а т. Що робитимеш? Не гнiвайсь, будь ласкав; на читай лишень оце! (Дает ему лист бумаги).
С а в а. Що се? Вiд пана Конецпольського?
Игнат. Еге!
Сана читает, приходит в смятение, потом садится на землю и погружается в задумчивость.
И г н а т. А що, бачиш, вони ще не задумували, а вже поляки уперед нарiкають, кому гетьманувати.
С а в а (вскакивает). Нiкуди дiватися! Коли Сава не гетьман, то хай вiн не буде i той, про кого пiснi спiвають! Хоч i напротив батька пiду, та за дiло! Нехай так не робить! Хоч i поляки нарiкуть, та зрадником не буду: оп’ять достанеться послужити рiднiй Українi. А вже ж, який помай Бiг, такий i бувай здоров! Пан Конецпольський уже мене бачив на полi, нехай подивиться на мене у свiтлицi!
Уходят.
СЦЕНА III
В Трахтемирове. На площади множество к о з а к о в и т о л п а н ар о д а. Около церкви с т а р ш и н ы. Колокольный звон.
А н д р и й (выходит на церковную паперть). Братцi, панове козаки! Оце ми созвали вас усiх раду порадити та дiло поладити! Вже два роки уплило з тої пори, як ляхи нашого шановного пана Степана Остряницю загубили, хоробрих старшин та єнералiв наших у себе в Варшавi закатували, лихом та напастю бiдную нашу Україну посипали. два роки; за два роки багацько води утекло! Мiж тим католики нашу вiру женуть, церкви плюндрують, святе наше жидовi на поругу вiддають, над людьми православними iзнущаються, жiнок та дiвок наших поганять, худобою нашою отцевською та дiдiвською поживляються. Жалкується Вкраїна, як бiдна вдовиця! Молить Бога й не вмолить; блага дiти свої i не вблагає. Настигли нас злiї невзгодини: вороги нас, безталанних, подолiли! Розбiглися козаки, забули матiр свою боронити! Оце так ми помеж собою, зiбравшися, рахували та й замишляли, як би нам усiм на ворогiв своїх одностайно стати, рiдну землю свою до себе єднати, а недовiркiв iз її повипихати. Та навкiнець утямили, що так як чередi без личмана, так козакам без гетьмана. Та й думали ми собi й гадали, кого б нам то, щоб такого хороброго та дотепного чоловiка узяти. думали ж ми та й думали, та й гетьмана собi вибрали. А вибрали ми собi пана Петра Чалого. Знаєте ви його усi: вiн чоловiк i пiд лiтами, i розумний, i хоробрий, та ще сина ма, такого сина, що й ляхи од його трусилися, i козаки йому дивувалися. Отак же, як ви тепер скажете? Чи до мислi вiн вам буде, чи нi? А меж нами лучшого немає!
Глухой шум.
1-й к о з а к. Аби зараз нас на ляхiв повiв!
2-й к о з а к. Та щоб козацьку лицарську волю шанував!
3-й к о з а к. Та ми його знаємо, вiн iще при Сагайдачному полковником був.
4-й к о з а к. Аякже! Се ж Савин батько!
Постепенно шум увеличивается. Слышны слова: «Пiд Чигирин на ляхiв! О, о, о! У нас буде гетьман!» Потом раздаются звуки саблей и слышны торжественные крики.
И г н а т. Слухайте лишень, що я вам казатиму! Iгната Голого послухайте!
Шум вполовину умолкает.
Братцi! Що вам за радiсть вибирати старого дiда? Що? ви думаєте, що вiн вас гаразд поведе? Не родить столiтнiй бабi дитини; не шерегувати йому козацького вiйська, не рихтувати йому на супустатiв! Та й не грiх таки вам позабути свого хороброго, голiнного пана Саву! А! От кого виберемо, так оце так! Лиха усидить ляшок! І унiя к чорту шелехне!
П е т р о. Панове козаки! Коли я вам не вгоден, може, я й старий, i немошний, i вiйська вашого менi не шерегувати, анi на ворогiв рихтувати, нехай так! Тiльки не вибирайте мого сина. Бо вiн молодий, та ще як хочете, а я хоча й батько йому, а правду треба казати: учився вiн у ляхiв!.. Коли ж вас радити, так от пана Павла виберiть. Так! Або пана Гордiя, тiльки не мого сина!
1-й к о з а к. От Голий! Нагадав! Коли сам батько про його не гаразд говорить!
2-й к о з а к. Та хай йому болiсть! Вiн такий злий та усiма гордує.
3-й к о з а к. Коли б добрий чоловiк, так не став би перебивати батька.
4-й к о з а к. Iнший би сам сказав: не хочу!
5-й к о з а к. Атож! Таки Петра Чалого, та й тiльки!
В с е. Петра Чалого волимо! Чолом тобi, наш гетьмане!..
Старшины подносят ему булаву, бунчук и знамя с крестом. Чалый целует крест, берет бунчук и булаву и становится на паперти с торжествующим видом, лицом к народу и козакам. Восклицания умолкают. Все
с почтением слушают нового гетмана.
П е т р о. Ну, пани козаки! Тепер, як ви самi мене вибрали, то ви тепер вже мене й слухати мусите! По старому нашому обичаю, як виберуть гетьмана, то вiн поступається усiх горiлкою частувати, а у нас сього не буде. Грiх тодi гуляти, коли Вкраїнi лихо приходиться; зараз добувайте шаблi та самопали, та на нiч у поход пiд Чигирин. Тодi, як Бог нам поможе i ми щасливо назад звернемося, тодi й веселостi собi завдати можна! Збирайте, панове полковники, ваших козакiв, та щоб усе незабаром у вас уво знарядi було! Чуєте? Панове Максим Горленко та Микита Завалченко хай зостаються на сторожi — Терехтемирiв боронити! Iдiть, козаки, та на вечiр сходiться!
Восклицания: «Здоров’я нашому гетьмановi!»
П е т р о. А ми з вами, панове старшини, пiдемо у церкву та Господовi помолимось, та розсудимо, як що кому треба чинити, а там, перехрестившись,— гайда! Може, кому прийдеться за вiру умерти: дай, Боже, менi!
Г о л о с а с т а р ш и н. Не дай, Боже, наш гетьмане!
П е т р о. Чом? Хто терпен, той спасен, а хто за вiру умирає, той собi царство заробляє!
Уходят в церковь. Козакя идут в разные стороны, поя песню:
Ой дай, Боже, за гетьмана нового
Жити, як за старого!
Хлiба-солi його уживати,
Лядськi городи плюндрувати,
Слави, лицарства козацькому вiйську доставати!
Ой дай, Боже!
СЦЕНА IV
Около Савы собирается т о л п а к о з а к о в. И г н а т стоит в отдалении.
1-й к о з а к. А що ж, пане Саво? З тебе тепер могорич: що бо не дурно було, щоб i ми знали, що не тебе гетьманом, а твого батька вибрали!
2-й к о з а к. Ну його! Ач як запишнiвсь, i говорити з нами не хоче!
3-й к о з а к. Ходiм вiд його!
СЦЕНА V
С а в а стоит в задумчивости. И г н а т медленно приближается к нему. За ним Л и с е ц к и й.
И г н а т. Пане Саво, Саво! Схаменись! Се я, твiй Iгнат! Бiдага! От тобi! Тепер зусiм розщитавсь з козаками? Оддяковали вони тобi за вiрну службу.
С а в а (с жаром). Ігнате, прощай!
И г н а т. А що ти надумав?
С а в а. Або до Конецпольського або топитися.
И г н а т. Нащо топиться? Конецпольський ще провожатого дає. (Лисецкому). Оце, пане, той пан Сава Чалий, що вороги шанують, а свої глумують.
Л и с е ц к и й. Пан му й каже свiй чолом вам, посила оцей лист i приказує увiрити пана, що вiн пановi тепер буде i другом, i оборонником! І просить пана до себе.
С а в а. Гарно! Багацько дякую пановi. Приїду через два тижнi.
Л и с е ц к и й. Та, видиш, пане, вашi козаки у похiд зiбралися, так пан iз тобою має порадитися.
С а в а. Не бiйсь! Не довго находяться. Скажи своєму пановi Конецпольському, що я йому, моєму оборонниковi i добродiтелевi, у всiм раднiш услужити, та скажи ще, щоб вiн не сумлiвався — я тепер вiрний i щирий послушник його милостi короля i Посполитої!
Действие второе
СЦЕНА 1
В светлице Вапулихи сидит в горестной задумчивости с заплаканными глазами одна К а т е р и н а.
К а т е р и н а (встает и поет песню).
Чи я в лузі не калина була?
Чи я в лузі не червона була?
Нащо мене порубали і гіллячки поламали?
Така доля моя!
Чи я в полі не травина була?
Чи я в полі не зелена була?
Нащо мене покосили i в копицi зволочили?
Така доля моя!
Чи я в батька не дитина була?
Чи я в батька не кохана була?
Нащо мене засватали i свiт менi зав’язали?
Така доля моя!
Чи не було рiченьки утопиться менi?
Чи не було кращого полюбиться менi?
Достанеться стиду-бриду цiлувати повновиду!
Така доля моя!
Бiдна моя головонька! (Плачет, наклоняется к столу и закрывает лицо руками).
Н а с т я (входит). Катерино! Чого се? Боже мiй милесенький! Уп’ять! Чого ся зажурила? Оце яка зарюмана! Ходiм лишень! Там у нас дiвчат зiбралося: танок заведемо!
К а т е р и н а. Бодай тебе з твоїм танком!.. Менi дихати важко, а вона з веселостьми розносилася!
Н а с т я. Що там за лиха година?
К а т е р и н а. Еге, смiх, бач, а коли б тобi те, що менi…
Н а с т я. Та що ж там? Ану лишень скажи!
К а т е р и н а. Замiж мене вiддають. (Плачет).
Н а с т я. За кого?
К а т е р и н а. А за кого?! Бодай би вiн не дiждав! Ігнат Голий, казала мати, свата.