Сава Чалий – Микола Костомаров

С а в а. А коли так, я зостанусь тут!

И г н а т. Що ж, волю маєш! Зоставайся при батьковi, служи, хай тобою помикають, та отi, що горiлку п’ють та тiльки багато кажуть, а нiчого не роблять, хай вони гордують тобою! Га, нашим Савою! Тим, що колись Остряниця казав: «Оце буде парень! Голову менi одрiжете, коли він нас та не

визволить колись з-пiд ляхiв, бо я ще такого молодця та розумника не бачив». Отак казав Остряниця, так говорило цiле вiйсько наше, так об тобi судив весь люд православний. Та ще й ляхи-католики, i татари-бесурмени, i усi так говорили про нашого Саву! Тепер Сава пiднiжок якого Гордiя або Завалченка! Гаразд! Гаразд! У очах темнiє, як подумаєш, чим би той Сава бути мусив i чим вiн тепер зоставсь! От як оддякують люди!

С а в а (с жаром хватает его за руку). Слухай. Чи винен я? Коли у нас живий був Остряниця, тодi от що таке було: як оттепер i бачу, i чую. Дiялося те навпiсля Старицi. Старшини тiльки поховали Левона i сидiли собi на вiдпочиваннi край намету, а мене тодi меж їми не було, я ще з ляхами бився. Прийшов i я, вони почали мене розпитувати, я їм усе, як треба, повiдав, про усе їм розказав, а вони тоє як зачували, та лясь-лясь у долонi: «Ай,— кажуть,— Саво, ай, Саво!..» Пiсля того вони меж собою рахували та й не знали, що починати. Гетьман казав — як пани рiшать; а пани старшини — то теє, то сеє, нема пуття! Тодi я пiдiйшов до їх та й кажу: «От ви не знаєте, що робить?» «А що?» — кажуть вони. «Нехай,— кажу,— якi зостануться тутечки заднiй шлях стерегти, а пан гетьман хай незабаром поспiша Конецпольського доганяти». Усi согласились. «От,— кажуть,— молодий та розумний: порадив нас!» Пiшли ж вони зброї зготовляти та конi сiдлати, а пан Остряниця призвав мене до себе та й каже менi: «Я тебе боюся, Саво!» — «А вiд чого ти мене боїшся, пане гетьмане?» — «А вiд того,— каже,— що, бач, який ти голінний, та моторний, та розумний, та як тебе усi люблять та поважають. Як ти схочеш, то й мене колись iз гетьманства зженеш».— «Нi,— кажу,— при такому гетьмановi я хоч послiднiм козаком раднiш служити!» Тодi ми обнялися та й поцiлувалися! (Отирает слезы). Добрий Остряниця! Я присягавсь вiдомстити за його, i дознались лиха ляхи! Тепер у мене зоставалася одна думка: щоб мене вибрали гетьманом. Бо як сиджу собi коли один, то все й думаю, що iз сього буде, коли ми по кутках ховатимемося! Треба гетьмана, та треба такого, щоб усiх повернув на добрий лад та совладiти з усiма умiв. От, кажу, якби мене вибрали, я б i те зробив, i те змiнив, i те врядив; начав iз батьком рахувати, а батько i обiщавсь менi. Созвав собi панiв старшин на бенкет, i вибрали вони батька! Спасибi й простибi йому! Нащо його? Вiн молодий, та й у його норов нехороший! Лучче кого-небудь, аби не мого сина! Отак роблять на свiтi! Що ж я робитиму?

И г н а т. Що робитимеш? Не гнiвайсь, будь ласкав; на читай лишень оце! (Дает ему лист бумаги).

С а в а. Що се? Вiд пана Конецпольського?

Игнат. Еге!

Сана читает, приходит в смятение, потом садится на землю и погружается в задумчивость.

И г н а т. А що, бачиш, вони ще не задумували, а вже поляки уперед нарiкають, кому гетьманувати.

С а в а (вскакивает). Нiкуди дiватися! Коли Сава не гетьман, то хай вiн не буде i той, про кого пiснi спiвають! Хоч i напротив батька пiду, та за дiло! Нехай так не робить! Хоч i поляки нарiкуть, та зрадником не буду: оп’ять достанеться послужити рiднiй Українi. А вже ж, який помай Бiг, такий i бувай здоров! Пан Конецпольський уже мене бачив на полi, нехай подивиться на мене у свiтлицi!

Уходят.

СЦЕНА III

В Трахтемирове. На площади множество к о з а к о в и т о л п а н ар о д а. Около церкви с т а р ш и н ы. Колокольный звон.

А н д р и й (выходит на церковную паперть). Братцi, панове козаки! Оце ми созвали вас усiх раду порадити та дiло поладити! Вже два роки уплило з тої пори, як ляхи нашого шановного пана Степана Остряницю загубили, хоробрих старшин та єнералiв наших у себе в Варшавi закатували, лихом та напастю бiдную нашу Україну посипали. два роки; за два роки багацько води утекло! Мiж тим католики нашу вiру женуть, церкви плюндрують, святе наше жидовi на поругу вiддають, над людьми православними iзнущаються, жiнок та дiвок наших поганять, худобою нашою отцевською та дiдiвською поживляються. Жалкується Вкраїна, як бiдна вдовиця! Молить Бога й не вмолить; блага дiти свої i не вблагає. Настигли нас злiї невзгодини: вороги нас, безталанних, подолiли! Розбiглися козаки, забули матiр свою боронити! Оце так ми помеж собою, зiбравшися, рахували та й замишляли, як би нам усiм на ворогiв своїх одностайно стати, рiдну землю свою до себе єднати, а недовiркiв iз її повипихати. Та навкiнець утямили, що так як чередi без личмана, так козакам без гетьмана. Та й думали ми собi й гадали, кого б нам то, щоб такого хороброго та дотепного чоловiка узяти. думали ж ми та й думали, та й гетьмана собi вибрали. А вибрали ми собi пана Петра Чалого. Знаєте ви його усi: вiн чоловiк i пiд лiтами, i розумний, i хоробрий, та ще сина ма, такого сина, що й ляхи од його трусилися, i козаки йому дивувалися. Отак же, як ви тепер скажете? Чи до мислi вiн вам буде, чи нi? А меж нами лучшого немає!

Глухой шум.

1-й к о з а к. Аби зараз нас на ляхiв повiв!

2-й к о з а к. Та щоб козацьку лицарську волю шанував!

3-й к о з а к. Та ми його знаємо, вiн iще при Сагайдачному полковником був.

4-й к о з а к. Аякже! Се ж Савин батько!

Постепенно шум увеличивается. Слышны слова: «Пiд Чигирин на ляхiв! О, о, о! У нас буде гетьман!» Потом раздаются звуки саблей и слышны торжественные крики.

И г н а т. Слухайте лишень, що я вам казатиму! Iгната Голого послухайте!

Шум вполовину умолкает.

Братцi! Що вам за радiсть вибирати старого дiда? Що? ви думаєте, що вiн вас гаразд поведе? Не родить столiтнiй бабi дитини; не шерегувати йому козацького вiйська, не рихтувати йому на супустатiв! Та й не грiх таки вам позабути свого хороброго, голiнного пана Саву! А! От кого виберемо, так оце так! Лиха усидить ляшок! І унiя к чорту шелехне!

П е т р о. Панове козаки! Коли я вам не вгоден, може, я й старий, i немошний, i вiйська вашого менi не шерегувати, анi на ворогiв рихтувати, нехай так! Тiльки не вибирайте мого сина. Бо вiн молодий, та ще як хочете, а я хоча й батько йому, а правду треба казати: учився вiн у ляхiв!.. Коли ж вас радити, так от пана Павла виберiть. Так! Або пана Гордiя, тiльки не мого сина!

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: