Сава Чалий – Микола Костомаров

1-й к о з а к. От Голий! Нагадав! Коли сам батько про його не гаразд говорить!

2-й к о з а к. Та хай йому болiсть! Вiн такий злий та усiма гордує.

3-й к о з а к. Коли б добрий чоловiк, так не став би перебивати батька.

4-й к о з а к. Iнший би сам сказав: не хочу!

5-й к о з а к. Атож! Таки Петра Чалого, та й тiльки!

В с е. Петра Чалого волимо! Чолом тобi, наш гетьмане!..

Старшины подносят ему булаву, бунчук и знамя с крестом. Чалый целует крест, берет бунчук и булаву и становится на паперти с торжествующим видом, лицом к народу и козакам. Восклицания умолкают. Все

с почтением слушают нового гетмана.

П е т р о. Ну, пани козаки! Тепер, як ви самi мене вибрали, то ви тепер вже мене й слухати мусите! По старому нашому обичаю, як виберуть гетьмана, то вiн поступається усiх горiлкою частувати, а у нас сього не буде. Грiх тодi гуляти, коли Вкраїнi лихо приходиться; зараз добувайте шаблi та самопали, та на нiч у поход пiд Чигирин. Тодi, як Бог нам поможе i ми щасливо назад звернемося, тодi й веселостi собi завдати можна! Збирайте, панове полковники, ваших козакiв, та щоб усе незабаром у вас уво знарядi було! Чуєте? Панове Максим Горленко та Микита Завалченко хай зостаються на сторожi — Терехтемирiв боронити! Iдiть, козаки, та на вечiр сходiться!

Восклицания: «Здоров’я нашому гетьмановi!»

П е т р о. А ми з вами, панове старшини, пiдемо у церкву та Господовi помолимось, та розсудимо, як що кому треба чинити, а там, перехрестившись,— гайда! Може, кому прийдеться за вiру умерти: дай, Боже, менi!

Г о л о с а с т а р ш и н. Не дай, Боже, наш гетьмане!

П е т р о. Чом? Хто терпен, той спасен, а хто за вiру умирає, той собi царство заробляє!

Уходят в церковь. Козакя идут в разные стороны, поя песню:

Ой дай, Боже, за гетьмана нового

Жити, як за старого!

Хлiба-солi його уживати,

Лядськi городи плюндрувати,

Слави, лицарства козацькому вiйську доставати!

Ой дай, Боже!

СЦЕНА IV

Около Савы собирается т о л п а к о з а к о в. И г н а т стоит в отдалении.

1-й к о з а к. А що ж, пане Саво? З тебе тепер могорич: що бо не дурно було, щоб i ми знали, що не тебе гетьманом, а твого батька вибрали!

2-й к о з а к. Ну його! Ач як запишнiвсь, i говорити з нами не хоче!

3-й к о з а к. Ходiм вiд його!

СЦЕНА V

С а в а стоит в задумчивости. И г н а т медленно приближается к нему. За ним Л и с е ц к и й.

И г н а т. Пане Саво, Саво! Схаменись! Се я, твiй Iгнат! Бiдага! От тобi! Тепер зусiм розщитавсь з козаками? Оддяковали вони тобi за вiрну службу.

С а в а (с жаром). Ігнате, прощай!

И г н а т. А що ти надумав?

С а в а. Або до Конецпольського або топитися.

И г н а т. Нащо топиться? Конецпольський ще провожатого дає. (Лисецкому). Оце, пане, той пан Сава Чалий, що вороги шанують, а свої глумують.

Л и с е ц к и й. Пан му й каже свiй чолом вам, посила оцей лист i приказує увiрити пана, що вiн пановi тепер буде i другом, i оборонником! І просить пана до себе.

С а в а. Гарно! Багацько дякую пановi. Приїду через два тижнi.

Л и с е ц к и й. Та, видиш, пане, вашi козаки у похiд зiбралися, так пан iз тобою має порадитися.

С а в а. Не бiйсь! Не довго находяться. Скажи своєму пановi Конецпольському, що я йому, моєму оборонниковi i добродiтелевi, у всiм раднiш услужити, та скажи ще, щоб вiн не сумлiвався — я тепер вiрний i щирий послушник його милостi короля i Посполитої!

Действие второе

СЦЕНА 1

В светлице Вапулихи сидит в горестной задумчивости с заплаканными глазами одна К а т е р и н а.

К а т е р и н а (встает и поет песню).

Чи я в лузі не калина була?

Чи я в лузі не червона була?

Нащо мене порубали і гіллячки поламали?

Така доля моя!

Чи я в полі не травина була?

Чи я в полі не зелена була?

Нащо мене покосили i в копицi зволочили?

Така доля моя!

Чи я в батька не дитина була?

Чи я в батька не кохана була?

Нащо мене засватали i свiт менi зав’язали?

Така доля моя!

Чи не було рiченьки утопиться менi?

Чи не було кращого полюбиться менi?

Достанеться стиду-бриду цiлувати повновиду!

Така доля моя!

Бiдна моя головонька! (Плачет, наклоняется к столу и закрывает лицо руками).

Н а с т я (входит). Катерино! Чого се? Боже мiй милесенький! Уп’ять! Чого ся зажурила? Оце яка зарюмана! Ходiм лишень! Там у нас дiвчат зiбралося: танок заведемо!

К а т е р и н а. Бодай тебе з твоїм танком!.. Менi дихати важко, а вона з веселостьми розносилася!

Н а с т я. Що там за лиха година?

К а т е р и н а. Еге, смiх, бач, а коли б тобi те, що менi…

Н а с т я. Та що ж там? Ану лишень скажи!

К а т е р и н а. Замiж мене вiддають. (Плачет).

Н а с т я. За кого?

К а т е р и н а. А за кого?! Бодай би вiн не дiждав! Ігнат Голий, казала мати, свата.

Н а с т я. Тiльки що свата!

К а т е р и н а. Але… Так вона мене позавчора призвала та й каже: «Щоб ти, донько, знала: свата тебе пан Iгнат Голий, чоловiк важний, ще iз старших, чи пiдеш за його?» Я було замиркотала, а вона на мене як погляне так… А я й злякалася та й сказала: «Як хочеш, мамо, а менi як ти волиш, так твоя воля нехай i буде!» А вона менi й каже: «Ну, так от же, як вернуться з походу, так зараз i рушники подаєте». А менi не те щоб жити з ним… дивиться на його вадить!

Н а с т я. Так нащо ж ти придалася? Аже ж мати тебе питала, чи хочеш за його!

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: