Сава Чалий – Микола Костомаров

С а в а. Ох, Катю, Катю! Прощай, я пiду, мені жити тошно я хочу вмерти!

К а т е р и н а. О, не вмирай, Саво! Коли ж умирати, так помремо обоє.

С а в а. Серденько, душенько моя! О, якби тiльки вмерти! Може, цiлий вiк достанеться блукати по свiту, усiма забутий, як приблудна вiвця. Знаєш, менi вже не можна тута жити, не хочуть, щоб я жив тута… Я пiду вiдсiль, пiду куди очi дивляться. Може, де на чужинi загину, тодi хоч ти згадуй мене! Не забувай мене!..

К а т е р и н а. Я пiду з тобою.

С а в а. О нi! Тяжко-важко тобi йти за мною: у тебе мати, родичi, ти жалкуватимешся навпiсля!

К а т е р и н а. А в тебе хiба батька нема?

С а в а. Батька? Не кажи менi сього, я загубив, я протесав свого батька, або вiн мене, проте нехай нас Бiг розсудить! Ледащу шкапу поганий їздець у сто разiв лучче поважає, нiж вони, сi козаки, мене, бiдного.

К а т е р и н а. О мiй миленький! Та щоб же їх недобра година узяла, як вони тебе зневiряють!

С а в а. Спасибi, що хоч ти обо мнi пожалiла! Мені i на свiтi жити вадить. Коли б не теє, я б утопився.

Катерина. І я з тобою!..

С а в а. Ох, ти моя миленькая, добрая Катя! Вона на усе готова!..

К а т е р и н а. На все, далебi, на все! Як ти пiдеш, я за тебе вчеплюся, хоч ти мене вiдженеш, я оп’ять-таки пiду, усе-таки не одстану од тебе!

С а в а. А мати, а родина?

К а т е р и н а. Матiнка! (На глазах ее навертываются слезы).

С а в а. От бач, тобi й жалко!

К а т е р и н а. Жалко? А як же не жалко! Бач, тобi не жалко мене покидати.

С а в а. О, щоб менi смерть на сiм мiсцi!

К а т е р и н а. Коли смерть, так обидвом вмiстi! Я вiд тебе не одстану. Щоб мене грiм убив, коли я хоч часиночку без тебе житиму! Мати!.. Менi без тебе нiщо не дорого; коли ти справдi задумав iти — я покину матiр, таки пiду за тобою!

С а в а. Без тебе менi тож свiт божий — темниця, тiльки менi тебе жалко! Я пiду, сказано, куди очi дивляться: наберусь i лиха, i горя. Може, де коли i хлiба не їстиму, i сльозами умиюся… як ти усе те терпiтимеш?

К а т е р и н а. Бач, який ти: ти так зможеш стерпiти, а я й не зможу! Я люблю тебе.

С а в а. Я пiду у лядську землю.

К а т е р и н а. Хоч i к татарам, хоч на край свiта! Я все-таки тебе не покину. Далебi, не покину: що хочеш роби, а коли ти справдi надумав іти — я не зостанусь!

С а в а. Квiточка моя весняная! Ягiдка моя червоная! Бiля тебе й горе забудеш. Геть, каталажна думка! Я уп’ять Сава, той Сава, що був i преже. Нехай з мене знущаються, нехай з мене глумують — є у мене хто мене приголубить! (Обнимает ее). Сердечко, рибонько! Катречко моя! (Целует ее со слезами). О, якби нашi душки отак обвилися та заразом i вилетiли з тiла!..

СЦЕНА III

П а р а с к а входит.

П а р а с к а. Що це, Катю! Оце так… От невiста!..

Катерина (в испуге отскакивает). Матiнко!..

П а р а с к а. Пан Сава! Ну, до дiла! Гетьманський синок! Нi, се вже як хочеш, а тiльки вернеться батько з похода — я пiду до його: ти взнаєш, як дiвчат зводить! Не погляжу, що ти таке єсть! І ти, бiсова, що се ти робиш! А, невiста ти! Та ти мене на цiлий вiк осоромила. Стривай, я покажу тобi! Ач як мiцно обнялися! дивiться, якi нашi молодi!

К а т е р и н а. Ох, бiдна ж я.

П а р а с к а. Ач! Така-то ти, мабуть, будеш, як i замiж пiдеш!

С а в а. Панi моя! Хоч я i виноватий тим, що нищечком вчащав до твоєї доньки… та вже як покоритися, так i Бiг простить. Я на її нiчого поганого та худого не замишляв: я її любив… вона мене; нам обоїм одно без другого жити не любо. Що ж, кажуть добрi люде, що вiрному коханню i Бiг не противник! А я любив її, i люблю, i вiчно любитиму! Вона мене тож… Анi я до другого, ані вона до другого не пiдемо! За таке кохання нема грiха; ми не виннi, що нам Бiг серце дав.

П а р а с к а. Так ти хiба не знаєш, що вона замiж виходить?

С а в а. І не знаю, i не чув, i не вiрю. Хiба ти її приневолиш? Що ж iз цього буде?! Загубиш нас обох, i зятевi журба вiчно буде, i сама собi печалю завдаси! Я тiльки знаю, що моя Катречка щиро i вiрно мене любить, як i я її. Коли ж лиха доля нас розлучить i не дасть нам умістi жити, то ми й тому радi будемо, що не витерпимо розлуки, а справедливий Господь хоч не на сiм, так на тiм свiтi нашi душi усе-таки докупи злучить!

П а р а с к а. І ти любиш Саву, донько?

К а т е р и н а. Ох, матусю, люблю!..

П а р а с к а. Так нащо ж ти, як Iгнат Голий тебе сватав, сказала, що хочеш?

С а в а. Як? Iгнат Голий! Тебе сватав? Ти согласилась, Катерина?

К а т е р и н а (к дается к ногам матери). Матiнко, ненечко! Прости ж мене! Я побоялась: так, сама не знала, що казала — сказала, та й сама не рада. З тої пори оце менi така мука, що i хлiб на думку не йде. Я люблю Саву, до вiку вiчного його любити буду! А Ігната Голого… як вiн менi на мисль прийдеться, так аж у грудях важко стане. Далебi, матiнко, я тiлько злякалася, а я люблю i любитиму одного Саву. Не розлучай мене з ним, матусю, бо i вiн мене любить!

П а р а с к а. Так нащо ж ти сказала? От дурна! Хiба я тебе приневолювала, чи що? Ач! Сама собi жалю завдає! Бiг з вами, дiточки! Коли вже так собi любитеся, то i Бiг з вами! Я вам не розлучниця! Хоч куди, так я нiчого. От вам моє благословення! Я не буду супротив… Пан Сава чоловiк гарний i добрий i великого роду, i все… Бiг з вами! По менi, так хоч зараз до вiнця.

К а т е р и н а. Ох, матусю, миленька матусенька, як же ти мене звеселила! (Бросается на шею к Саве). Саво, ти мiй тепера!

С а в а (кланяется Параске). Не знаю, моя нене, чим тобi i дякувати: ти менi вiку прибавила.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: