Микола Костомаров - Сава Чалий (сторінка 2)

С а в а. Був мед, та гостi попили. На страшнiй недiлi весiлля не справляють! Ви кажете, чого я такий оспалий? А хто не буде оспалий у сюю злющу годину, коли проклятий недовiрок мучить та катує православний люд без ласки? Ви кажете, чого я такий смутний та сумний? А хто не сумуватиме за своєю волею, що самi у себе вiднiмаємо? Хто веселитиметься, дивлячися на те, що там послiдню худобу у людей забирають, дiтей вiд матерей однiмають, у православнi церкви не пущають, сповiдатися та причащатися не велять... Скоро iз християн перевернуться на нехристей, а тут думки й гадки об тiм нема! Мов не одної матерi дiти! Панове братцi! Гуляли й дiди нашi, та й вороги вiд їх трусилися. А у нас... де кричать, а де спiвають, де кров iллють, а де горiлку п’ють. Аби менi гаразд, а об других нема заходу! Не таке вам пиво пити подобає, коли наша Вкраїна пропадає!

П е т р о. Синку! Кажеш ти правду, та й луже правду! далебi, правду. Ми хоч старiшi вiд тебе, та молодих слухати мусимо.

А н д р и й. На славу собi i нам вигодовав ти сина, пане Чалий! Голiнний молодець! Ще й тридцяти лiт нема йому, а вже двi пiснi спiвають про його. Ану лишень, хлопцi, про Саву пiсню!

 

П е с н я

 

Ой то ж наш Сава в поход виступає,

На конику вороному жахом виграває;

Бухо ляхiв двi тисячi, зосталося двiстi,

Ще й багацько та за ними вiзьметься користi.

Як подивиться пан Сава на правую руку:

Ей, вискочи, коню, коню, iз лядського трупу.

Як подивиться пан Сава через праве плече,

Позад його, поперед його кровавая рiчка тече.

 

 

 

С а в а. Колись i справдi се було пiд Немировим, тому вже два роки. Се тодi, як вибрали Остряницю. Та й тепер би, може, зложили пiсню, коли б було з ким йти на ворогiв! О, дайте менi лишень тiльки помiч та волю! Я б показав себе недовiркам... почоломкались би вони зо мною, iз колишнiм друзякою! Береженого, кажуть, Бог береже, а козака шабля стереже. Поки оця (указывает на саблю) не защербилася, Сава знатиме, що робитиме! Бачив мене Конецпольський, приглядиться вiн до мене ще й ближче.

 

М н о г и е г о л о с а. Сава! Молодець, молодець пан Сава!

 

П а в л о. А бiс їх батьковi, ляхи добре взнали нашого Саву пiд Немировим, та ще двiчi!

С т е п а н. Не менш того i пiд Случчю!

А н т и н. А як вiн, iз Остряницею тодi вiн був, та пробивсь крiзь ляхiв та iззаду їх дошмигав!

М о с и й. Усiм молодець; не гарний тим тiльки, що горiлки не п’є.

Г р и ц ь к о. А, мовчи вже ти.

И г н а т. Та що й казати. Якби усi такi, не така б тодi й наша Україна була.

С а в а. Спасибi за теє, що ви мене не забуваєте. Але менi б милiше було слухати, якби вашi шаблi забряжчали або самопали заревли, нiж отаку честь на мене одного. Ех, братцi, братцi, пора б нам уп’ять на войну. От скоро рiк сплине, як ляхи нас позабули.

П а в л о. Сто чортiв їх батьковi, щоб вони нас i на два дня не позабували! Братцi! Пан Сана хоч i попрiка нас, так за дiло. Як таки ми позабули свою рiдну матiр боронити. А? Чи таки не грiх нам? Далебi, ми обабилися, братцi!

Н е с к о л ь к о г о л о с о в. Що? Хiба в нас козацька кров застигла? За шаблi, братцi! (Обнажают сабли). Го, го! На ворогiв! На ворогiв! Ходiм!

П е т р о Ч а л ы й. Посiдаємо лишень оп’ять, братцi! Ляхiв тут чортма, так i биться нi з ким. Наколихаєтесь з їми тодi, як ляхiв споткаєте. А тепер поховайте їх. Та посiдайте та мене послухайте. Я, бачите, вже i старий; хоч трошки п’яненький, а все ще розума не пропив! От, бачиться, з такими голiнними молодцями чого журиться? Та, бач, нiчого не зробите! А вiд чого се? Вiд того, що без Бога свiт не стоїть, без царя земля не правиться. Бачиться, що у колодi багато бджiл, та усi слухають одної матерi. Отак i се! Через що наша Україна у такiй славi була при Сагайдачному? Через що нас добрi зважали, а злi лякалися? Через те, що тодi усi одно думали, одно й гадали, одного й послухали, а той слухав одного Бога, царя небесного! Отодi-то у нас i справа була, i божа ласка нас потiшала! Тепер... як сучi ляхи убили нашого гетьмана Остряницю, що ми? Якi позабiгали катзна й куди, якi пiшли у Сiч, а якi поперевертались на ляхiв... От тобi на! Нагибала коса каменюку! Гарцювала воля та й перестала; гуляла воля, налигала й неволя! А якби у нас тепер гетьман був та справа, давно б ми католикам баньки повибивали!

 

И г н а т. От що праведно каже пан Петро, так праведно; як чередi без личмана, так Українi без гетьмана!

А н д р и й. А що! виберемо собi гетьмана та тодi й гайда! Знатимемо, що починати.

Г р и ц ь к о. Та воно так, та де тих у диявола й козакiв набрати! Вся козаччина запустiла, мов перед кiнцем свiту.

П е т р о. А хiба забули, як Остряницю вибрали? Зiйшлися панове енеральнi та й вибрали; тодi до усiх козакiв на раду. От i усе! Не бiйтеся, аби вибрали гетьмана, а то де вони й наберуться! От тепер хоч i ми тутечки, усе люди шляхетнi, виберемо собi! Чого бариться?

П а в л о. А що ж, панове, хiба ми не старшi у вiйську?

М н о г и е г о л о с а. Що се за попитка? Оце ще!

П а в л о. Коли так, помолимося Боговi та виберемо собi гетьмана!

М н о г и е г о л о с а. О!

П а в л о. Далебi! Чи таки нам тут i заснiтиться без дiла! А ми без гетьмана нiчого не зробимо! Хiба ми не козаки! Що це... Гетьмана! Панове! Гетьмана!

А н д р и й. Кого ж?!

П а в л о. Як ви скажете?

А н д р и й. А ти?

П а в л о. Пана Петра Чалого?

Н е с к о л ь к о г о л о с о в. Гарно, гарно!

Г р и ц ь к о. Мов шаблею усiк! Пана Петра! Пана Петра!

С т е п а н. Лучшого у нас немає!..

В с е. Немає, немає...

П е т р о. О нi, панове, нi: я вже старий, немошний, ослобонiте: у вас є й молодшi, i достойнiшi.

П а в л о. Нi, нi, нам старого треба, та щоб розумний був, та управляти над нами умiв.

М н о г и е г о л о с а. Пана Петра Чалого!

П е т р о. Ослобонiть, будьте ласковi!

М н о г и е г о л о с а. Нi, нi, гетьман наш! У Терехтемирiв козакiв скликати! Гетьман у нас є! Пана Чалого! Пана Чалого!

И г н а т. Нi, панове, тут є дотепнiший вiд нього.

М н о г и е г о л о с а. Хто? Хто? Нiкого нема!

И г н а т. Ні, є. От хто! (Указывает на Саву). Хто ляхiв, як снопи, валяв? Вiд кого пан Конецпольський трусився? Хто пiд Немировом кровавую рiчку переплинув? Про кого нашi дiвчата спiвають? Чия слава по всiй Українi як грiм гримотить! От хто! Пан Сава Чалий, голiнний, хоробрий, славний наш пан Сава!

 

П а в л о. Молодий iще, нехай послужить!

М и к и т а. Вiн гаразд воювать, а не вправлять: дуже сердитий!

С т е п а н. Таже ж ми вибрали батька! Як же можна синовi над батьком старшинувати?

Ч а л ы й. Нi вже: у сiм я вас не пораджу! Вiн хоч i хоробрий, та нi. Не можна: норов у його не такий. Нi, нi! А коли порадить, то от... пана Павла, а мене, буде ваша ласка, ослобонiть!

 

 

Сава скоро уходит, за ним Игнат.

 

 

П а в л о. Дякую. Пана Чалого, панове! Так!

В с е. Так, так!

П а в л о. Ну, тепер поїдемо у Терехтемирiв.

В с е. Поїдемо! Поїдемо!

П е т р о. Ну, панове, коли вже вам так бардзо забажалося, щоб я був у вас гетьманом, так тепер i я не прiчки.

В с е. Гетьмане наш! Гетьмане наш! (Уходят с шумом).

 

 

СЦЕНА 11

 

 

На дороге. С одной стороны лес, с другой — Днепр. И г н а т  и  С а в а.

 

 

И г н а т. Що тепер казатимеш, пане Саво!

С а в а. Нiчого. На Вкраiнi є гетьман: ми ще не пропали.

И г н а т. Порвалися, мов з мотикою на сонце, бiсовi!

С а в а. Вони про теє знали, що починали. Iгнате, кажуть люди, що хто дбає, той у себе має. Брехня, не вiр.

И г н а т. Ти бачив, як я бивсь за тебе.

С а в а. Багацько дякую! Пiди, товаришу, до мого батька, шановного та вельможного папа українського гетьмана, та кажи йому чолом од мене i вiчне опрощання!

И г н а т. Нi, друзяко, преж хмель потоне на водi, нiж я тебе покину.

С а в а. Прив’язать до його залiзяку, так i потоне! Менi казали козаки, пiсля того як я їх iз полону аж сто та одинадцять вислобонив, знаєш, що вони менi казали? Тодi iз оцеї право руки текла кров, я лежав обомлiлий, хворий, як навiжений плигав з лiжка, не знав, куди сховаться од хороби, а край мене стояли козаки i говорили менi схоже на теє, що ти зараз менi промовив: «Дозналися, ка’, ми було лиха, прийшлось було б i нам покуштувати вiд того бенкета, що ляхи Остряницю частували, коли б не пап Сава! Камiнъ попливе по водi — тодi хiба ми тебе забудемо!» І от! Мабуть, бiсовi, умудрувалися, здоровий байдак добули та й узвалили. Атож! дурний же i я був, що повiрив!

И г н а т. Що ти тепер замишляєш?

С а в а. А от що: вiдправлю собi молебень, заберу свою худобу, що колись оцею (указывает на саблю) собi залучив, поклонюся свому батьковi i усiм добрим людям, та ще по поклону на всi чотири сторони, та ще один на вiсход сонця, поцiлую рiдну землю, заплачу трошки та й... поминайте як звали! Пiду, куди очi дивляться! Коли я їм не до мислi, так i вони менi байдуже! Виженуть горобця iз-пiд оселi, так вiн i до другої полетить! У ляхiв землi багато: може, вони, як спом’януть про теє, яке колись їм лихо я завдавав, та узнають, яка менi за се заплата була, приймуть мене до себе та где бiльш зважатимуть, чим тi, за кого я отут (указывает ка грудь) аж шiсть ран залучив. Поблукаю по бiлому свiту, а там, може... Та вже менi шаблею не маяти! Пройшли мої лiта iз свiта, як лист iз дерева!

И г н а т. Як? Так i закончиш? Такий молодий та голiнний! Нi. Не для того сiють пшеницю, щоб сарана поїла. Не для того тебе Бог такою силою та завзяттям надiлив, щоб ти себе марно занапастив. Буть тобi гетьманом! Коли не сокол, так рябець; коли не козак, так поляк, а Конецпольський тебе добре знає! Заходила i в ляцьку землю твоя слава! Знають тебе старiї й молодiї, чули про тебе й дiвицi i молодицi! йти до ляхiв — не їсти пирогiв! Тiльки Конецпольському сказати — зараз дасть вiйська, i будеш гетьманом!..

С а в а. Нi, друже, страшно! Хай мене зневiряють, аби честь моя не була зуривочна!

И г н а т. Так що ж! Ти думаєш, що як пiдеш до ляхiв, так вони тебе так i приймуть? На тобi, скажуть, пане Саво, життя-биття, живи у нас та їж хлiб, що ми для тебе зготували, за те, що ти колись нам так у печiнки в’ївсь. Ні, вони з тобою ще умовляться, щоб ти їм служив, а вони й тобi тут же помагатимуть. Коли змовишся, так тодi й гетьманом будеш. А то сподiваться на ляхiв, та ще й чогось лякаться! Вони не такi — сам здоров знаєш! Ік нечистiй матерi шлях покажуть!

С а в а. А коли так, я зостанусь тут!

И г н а т. Що ж, волю маєш! Зоставайся при батьковi, служи, хай тобою помикають, та отi, що горiлку п’ють та тiльки багато кажуть, а нiчого не роблять, хай вони гордують тобою! Га, нашим Савою! Тим, що колись Остряниця казав: «Оце буде парень! Голову менi одрiжете, коли він нас та не

 

визволить колись з-пiд ляхiв, бо я ще такого молодця та розумника не бачив». Отак казав Остряниця, так говорило цiле вiйсько наше, так об тобi судив весь люд православний. Та ще й ляхи-католики, i татари-бесурмени, i усi так говорили про нашого Саву! Тепер Сава пiднiжок якого Гордiя або Завалченка! Гаразд! Гаразд! У очах темнiє, як подумаєш, чим би той Сава бути мусив i чим вiн тепер зоставсь! От як оддякують люди!

С а в а (с жаром хватает его за руку). Слухай. Чи винен я? Коли у нас живий був Остряниця, тодi от що таке було: як оттепер i бачу, i чую. Дiялося те навпiсля Старицi. Старшини тiльки поховали Левона i сидiли собi на вiдпочиваннi край намету, а мене тодi меж їми не було, я ще з ляхами бився. Прийшов i я, вони почали мене розпитувати, я їм усе, як треба, повiдав, про усе їм розказав, а вони тоє як зачували, та лясь-лясь у долонi: «Ай,— кажуть,— Саво, ай, Саво!..» Пiсля того вони меж собою рахували та й не знали, що починати. Гетьман казав — як пани рiшать; а пани старшини — то теє, то сеє, нема пуття! Тодi я пiдiйшов до їх та й кажу: «От ви не знаєте, що робить?» «А що?» — кажуть вони. «Нехай,— кажу,— якi зостануться тутечки заднiй шлях стерегти, а пан гетьман хай незабаром поспiша Конецпольського доганяти». Усi согласились. «От,— кажуть,— молодий та розумний: порадив нас!» Пiшли ж вони зброї зготовляти та конi сiдлати, а пан Остряниця призвав мене до себе та й каже менi: «Я тебе боюся, Саво!» — «А вiд чого ти мене боїшся, пане гетьмане?» — «А вiд того,— каже,— що, бач, який ти голінний, та моторний, та розумний, та як тебе усi люблять та поважають. Як ти схочеш, то й мене колись iз гетьманства зженеш».— «Нi,— кажу,— при такому гетьмановi я хоч послiднiм козаком раднiш служити!» Тодi ми обнялися та й поцiлувалися! (Отирает слезы). Добрий Остряниця! Я присягавсь вiдомстити за його, i дознались лиха ляхи! Тепер у мене зоставалася одна думка: щоб мене вибрали гетьманом. Бо як сиджу собi коли один, то все й думаю, що iз сього буде, коли ми по кутках ховатимемося! Треба гетьмана, та треба такого, щоб усiх повернув на добрий лад та совладiти з усiма умiв. От, кажу, якби мене вибрали, я б i те зробив, i те змiнив, i те врядив; начав iз батьком рахувати, а батько i обiщавсь менi. Созвав собi панiв старшин на бенкет, i вибрали вони батька! Спасибi й простибi йому! Нащо його? Вiн молодий, та й у його норов нехороший! Лучче кого-небудь, аби не мого сина! Отак роблять на свiтi! Що ж я робитиму?

 

И г н а т. Що робитимеш? Не гнiвайсь, будь ласкав; на читай лишень оце! (Дает ему лист бумаги).

С а в а. Що се? Вiд пана Конецпольського?

Игнат. Еге!

 

 

Сана читает, приходит в смятение, потом садится на землю и погружается в задумчивость.

 

 

И г н а т. А що, бачиш, вони ще не задумували, а вже поляки уперед нарiкають, кому гетьманувати.

С а в а (вскакивает). Нiкуди дiватися! Коли Сава не гетьман, то хай вiн не буде i той, про кого пiснi спiвають! Хоч i напротив батька пiду, та за дiло! Нехай так не робить! Хоч i поляки нарiкуть, та зрадником не буду: оп’ять достанеться послужити рiднiй Українi. А вже ж, який помай Бiг, такий i бувай здоров! Пан Конецпольський уже мене бачив на полi, нехай подивиться на мене у свiтлицi!

 

Уходят.

 

 

 

 

 

СЦЕНА III

 

 

 

В Трахтемирове. На площади множество к о з а к о в  и  т о л п а  н ар о д а. Около церкви с т а р ш и н ы. Колокольный звон.

 

 

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Mykola_kostomarov_sava_chaliy.docx)Mykola_kostomarov_sava_chaliy.docx84 Кб2101
Скачать этот файл (Mykola_kostomarov_sava_chaliy.fb2)Mykola_kostomarov_sava_chaliy.fb2174 Кб1398

Пошук на сайті: