Іван Котляревський - Енеїда (сторінка 21)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_kotlyarevskiy_eneida.djvu)Ivan_kotlyarevskiy_eneida.djvu5346 Кб4434
Скачать этот файл (Ivan_kotlyarevskiy_eneida.docx)Ivan_kotlyarevskiy_eneida.docx391 Кб8469
Скачать этот файл (Ivan_kotlyarevskiy_eneida.fb2)Ivan_kotlyarevskiy_eneida.fb2280 Кб5264

Тебе начальником назвав.

А доки в паці будеш грати?

З дівками день і ніч ганяти

І красти голубів у всіх?

Одважний жид грішить і в школі,

Іди лиш послужи на полі;

Ледащо син — то батьків гріх.

 

36 Іди служи, годи Енею,

Він зна воєнне ремесло;

Умом і храбростю своєю

В опрічнеє попав число.

А ви, аркадці, — ви не труси,

Давайте всім і в ніс, і в уси,

Паллант мій ваш єсть атаман.

За його бийтесь, умирайте,

Енеєвих врагів карайте,

Еней мій сват — а ваш гетьман.

 

37 А вас, Анхизович, покорно

Прошу Палланта доглядать;

Воно хоть паруб'я, неспорно,

Уміє і склади читать;

Та дурень, молоде, одважне,

В бою як буде необачне,

То може згинуть неборак;

Тогді не буду жить чрез силу,

Живцем полізу я в могилу,

Ізгину, без води мов рак.

 

38 Беріте рать, ідіте з богом,

Нехай Зевес вам помага”.

Тут частовались за порогом,

Евандр додав такі слова:

“Зайдіть к лидійському народу,

Вони послужать вам в пригоду,

На Турна підуть воювать.

Мезентій їх тіснить, зжимає,

На чинш нікого не пускає,

Готові зараз бунт піднять”.

 

39 Пішли, розвивши короговку,

І сльози молодьож лила;

Хто жінку мав, сестру, ятровку,

У инчих милая була.

Тогді найбільш нам допікає,

Коли зла доля однімає,

Що нам всього миліше єсть.

За милу все терять готові:

Клейноди, животи, обнови.

Одна дороже милой — честь!

 

40 І так, питейним підкрепившись,

Утерли сльози із очей;

Пішли, марш сумно затрубивши;

Перед же вів сам пан Еней.

Їх первий марш був до байраку,

Прийшовши, стали на биваку,

Еней порядок учредив.

Паллант по армії діжурив,

Трудивсь, всю ніч очей не жмурив;

Еней тож по лісу бродив.

 

41 Як в північ самую глухую

Еней лиш тілько мав дрімать,

Побачив хмару золотую,

Свою на хмарі гарну мать.

Венера білолика, красна,

Курносенька, очима ясна

І вся, як з кров'ю молоко;

Духи од себе іспускала

І збрую чудную держала,

Явилась так перед синком.

 

42 Сказала: “Милий, на, Енею,

Ту збрую, що ковав Вулкан;

Коли себе устроїш нею,

То струсить Турн, Бова, Полкан;

До збруї що ні доторкнеться,

Все зараз ламнеться і гнеться,

Її і куля не бере;

Устройсь, храбруй, коли, рубайся

І на Зевеса полагайся,

То носа вже ніхто не втре”.

 

43 Сказавши, аромат пустила:

Васильки, м’яту, і амбре;

На хмарі в Пафос покотила.

Еней же збрую і бере,

Її очима пожирає,

На себе панцир натягає,

Палаш до бока прив’язав;

Насилу щит підняв чудесний,

Не легкий був презент небесний;

Еней роботу розглядав.

 

44 На щиті, в самій середині,

Під чернь, з насічкой золотой,

Конала муха в павутині,

Павук торкав її ногой.

Поодаль був малий Телешик,

Він плакав і лигав кулешик,

До його кралася змія

Крилатая, з сім'ю главами,

З хвостом в верству, страшна, з рогами,

А звалася Жеретія.

 

45 Вокруг же щита на заломах

Найлучші лицарські діла

Були бляховані в персонах

Іскусно, живо, без числа,

Котигорох, Іван - царевич,

Кухарчич, Сучич і Налетич,

Услужливий Кузьма - Дем'ян.

Кощій з прескверною ягою,

І дурень з ступою новою,

І славний лицар Марципан.

 

46 Так пан Еней наш знаряжався,

Щоб дружби Турну доказать;

Напасть на ворогів збирався,

Зненацька копоті їм дать.

Но зла Юнона не дрімає,

Навильот умисли всі знає,

Оп'ять Ірисю посила:

Як можна Турна роздрочити,

Против троянців насталити,

Щоб викоренив їх дотла.

 

47 Ірися виль, скользнула з неба,

До Турна в північ шусть в намет;

Він дожидавсь тогді вертела,

Хлистав з нудьги охтирський мед.

К Лависі од любви був в горі,

Топив печаль в питейнім морі.

Так в армії колись велось;

Коли влюбився чи програвся,

То пуншу хлись — судьба поправся!

Веселлє в душу і влилось!

 

48 “А що? — Ірися щебетала. —

Сидиш без діла і клюєш?

Чи се на тебе лінь напала?

Чи все троянцям оддаєш?

Коту гладкому не до мишки;

Не втне, бачу, Панько Оришки!

Хто б сподівавсь, що Турн бабак?

Тобі не хист з Енеєм биться,

Не хист з Лавинієй любиться,

Ти, бачу, здатний бить собак.

 

49 Правдивий воїн не дрімає,

Без просипу же і не п'є;

Мудрує, дума, розглядає,

Такий і ворогів поб'є.

Ну, к чорту! швидше охмеляйся,

Збирать союзних поспішайся,

На нову Трою напади.

Еней в чужих землях блукає,

Дружину в поміч набирає,

Не оплошай тепер: гляди!”

 

50 Сказавши, столик ізвалила,

Шкереберть к чорту все пішло:

Пляшки і чарочки побила,

Пропало все, як не було.

Зробився Турн несамовитий,

Ярився, лютовав неситий,

Троянськой крови забажав.

Всі страсти в голову стовкнулись,

Любов і ненависть прочнулись;

“На штурм, на штурм!” — своїм кричав.

 

51 Зібрав і кінних, і піхотних

І всіх для битви шиковав;

І розбишак самих одборних

Під кріпость задирать послав.

Два корпуси докупи звівши,

А на зикратого сам сівши,

На штурм їх не веде, а мчить;

Мезап, Галес в другім отряді

Пішли од берега к ограді,

Побить троянців всяк спішить.

 

52 Троянці, в кріпости запершись,

Енея ждали вороття;

З нещастям тісно пообтершись,

Біду встрічали мов шутя.

Побачивши ж врагів напори,

У башт прибавили запори

І на валу всі залягли;

В віконця з будок виглядали

І носа вон не виставляли,

Шептались і люльки тягли.

 

53 У них поставлено в громаді,

Коли на їх пан Турн напре,

То всім сидіть в своїй ограді,

Нехай же штурмом вал бере.

Троянці так і учинили;

На вал колоддя накотили

І разний приправляли вар;

Олію, дьоготь кип'ятили,

Живицю, оливо топили,

Хто лізтиме, щоб лить на твар.

 

54 Турн, в міру к валу приступивши,

Скрізь на зикратому гасав;

В розсипку кінних розпустивши,

Сам як опарений кричав:

“Сюди, трусливії троянці,

На бой, шкодливиї поганці!

Зарились в землю, мов кроти;

Де ваш Еней — жіночий празник?

Пряде з бабами набалдашник!

Не лепсько виглянуть сюди”.

 

55 І всі його так ідкомандні  Кричали, лаяли троян;

Робили глузи їм досадні,

Гірш нівечили, як циган.

Пускали тучами к ним стріли,

А деякі були так сміли,

Що мали перескочить рів.

Троянці уха затикали,

Рутульців лайки не вважали,

Хоть битись всякий з них готів.

 

56 Турн з серця скриготав зубами,

Що в кріпості всі ні гу-гу;

А стін не розіб'єш лобами,

З посилку гнися хоть в дугу.

Злость, кажуть, сатані сестриця,

Хоть може се і небилиця,

А я скажу, що може й так:

Од злости Турн те компонує,

Мов сатана йому диктує,

Сам чорт заліз в його кабак.

 

57 Од злости Турн осатанівши,

Велів багаття розводить,

І військо к берегу привівши,

Казав троянський флот спалить.

Всі принялися за роботу;

(На злеє всякий ма охоту),

Огні помчалися к водам.

Пошук на сайті: