Іван Котляревський - Енеїда (сторінка 25)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_kotlyarevskiy_eneida.djvu)Ivan_kotlyarevskiy_eneida.djvu5346 Кб4434
Скачать этот файл (Ivan_kotlyarevskiy_eneida.docx)Ivan_kotlyarevskiy_eneida.docx391 Кб8469
Скачать этот файл (Ivan_kotlyarevskiy_eneida.fb2)Ivan_kotlyarevskiy_eneida.fb2280 Кб5264
Рутульців добре тасовали

І од рутульців получали

Квитанцію в своїх долгах.

Лик тілько тим і одличився,

Що як до Турна примостився,

То з'їздив добре по зубах.

 

125 Но Турн і сам був розбишака

І Лика сплющив в один мах;

Із носа бризнула кабака,

У Турна околів в ногах.

А также пану Геленору

Смертельного дали затьору,

І сей без духу тут оставсь.

Рутульців се возвеселило

І так їх серце ободрило,

Що і негідний скрізь совавсь.

 

126 Натиснули і напустились,

Рутульці кинулись на вал;

Троянці, як чорти, озлились,

Рутульців били наповал.

Тріщали кості, ребра, боки,

Летіли зуби, пухли щоки,

З носів і уст юшила кров:

Хто рачки ліз, а хто простягся,

Хто був шкереберть, хто качався,

Хто бив, хто різав, хто колов.

 

127 Завзятость всіх опановала,

Тут всякий пінив і яривсь;

Тут лютость всіми управляла

І всякий до надсаду бивсь.

Лигар ударом макогона

Дух випустив із Емфіона,

І сам навіки зуби стяв.

Лутецій б'єть Іліонея,

Циней Арефа, сей Цинея,

Один другого тасовав.

 

128 Ремул рутульської породи,

Троюродний був Турну сват,

Хвастун і дурень од природи,

Що ні робив, то все не в лад;

І тут начав щосил кричати,

Троянців лаять, укоряти,

Себе і Турна величать:

“Ага! проклятиї поганці,

Недогарки троянські, ланці!

Тепер прийшлось вам погибать.

 

129 Ми вас одучим, супостати,

Морити вдов, дурить дівок;

Чужії землі однімати

І шкодити чужий садок.

Давайте вашого гульвісу,

Я вмиг його одправлю к бісу,

І вас подавимо, як мух:

Чого прийшли ви, голодрабці?

Лигать латинськії потапці?

Пождіть — ваш витісним ми дух!”

 

130 Іул Енеєвич, дочувшись

До безтолкових сих річей,

Як шкурка на огні надувшись,

Злость запалала із очей,

Вхопив камінчик — прицілився,

Зажмурив око — приложився

І Ремула по лобу хвись!

Хвастун бездушний повалився,

Іул сердешно взвеселився,

А у троян дух ожививсь.

 

131 Пішли кулачні накарпаси,

В виски і в зуби стусани;

Полізли тельбухи, ковбаси,

Всі пінили, як кабани.

Всі роз'ярились через міру;

По-сербськи величали віру;

Хто чим попав, то тим локшив.

Піднявся писк, стогнання, охи,

Враг на врага скакав, мов блохи,

Кусався, гриз, щипав, душив.

 

132 Служили у троян два брати,

Із них був всякий Голіаф;

Широкоплечий і мордатий,

І по вівці цілком глитав.

Один дражнився Битіасом

Із Кочубейським він Тарасом

Коли б заввишки не рівнявсь;

Другий же брат Пандаром звався

І вищий од верстви здавався;

Та в'ялий, мов верблюд, тинявсь.

 

133 Два брати, грізні ісполини,

В бою стояли у ворот,

Дрючки держали з берестини

І боронили в кріпость вход.

Вони к землі поприсідали,

Троянці ж в город одступали,

К собі манили рутулян.

Рутульці зрять — навстяж ворота,

Прожогом в кріпость вся піхота

Спішить насісти на троян.

 

134 Но хто лиш в город показався,

Того в яєшню і поб'ють;

Битіас з братом управлявся,

Безщадно кров рутульську ллють.

Рутульці з криком в город пруться,

Як од серпа колосся жнуться.

Як над пашней хурчать ціпи,

Так ісполинськії дрючини

Мозчили голови і спини,

І всіх молотять, мов снопи.

 

135 Побачив Турн таку проруху,

Од злости ввесь осатанів;

Здригнувсь, мов випив чепуруху,

К своїм на поміч полетів.

Як тілько в кріпость протаскався,

Тузити зараз і принявся,

Хто тілько під руку попавсь:

Убив він з Афідном Мерона

І зо всього побіг розгона,

Де Битіас в крові купавсь.

 

136 3 наскоку тріснув булавою

По в'язах, великан упав;

Об землю вдаривсь головою

І кріпость всю поколихав.

Реветь і душу іспускаєть

І воздух грімом наполняєть;

На всіх напав великий страх!

Не спас ні рост, ні сила многа,

Пропав Битіас, мов стонога;

І ісполин єсть черв і прах.

 

137 Пандар погибель бачив брата,

Злякався, звомпив, замішавсь

І од рутульська стратилата

Якмога швидче убиравсь.

Проміж оселею хилявся,

Тини переступав, ховався,

І щоб од Турна увильнуть,

Ворота зачинив у брами

І завалив їх колоддями,

Хотів од бою оддохнуть.

 

138 Но як же сильно удивився,

Як Турна в кріпости уздрів;

Тогді із нужди прибодрився

І злостию ввесь закипів.

“Ага! ти, шибеник, попався,

Без зву к нам в гості нав'язався, —

Пандар до Турна закричав. —

Пожди, от зараз почастую,

Із тебе виб'ю душу злую,

До сього часу храбровав!”

 

139 “Ану прилізь, — Турн одвічає, —

Келебердянськая верства!

Як б'ю я — брат твій теє знає,

Ходи, тобі вкручу хвоста”.

Тут Пандар камінь піднімає

І в Турна зо всіх жил пускає,

Нирнув би Турн навіки в ад!

Но де Юнона ні взялася

І перед Турном розп'ялася,

Попав богиню камнем в лад.

 

140 Незриму чує Турн заслону,

Бодриться, скачеть на врага,

На поміч призива Юнону,

Пандара по лобу стьога,

І вовся з ніг його зшибає,

До мізку череп розбиває;

Пропав і другий великан!

Така потеря устрашила

І серце бодреє смутила

У самих храбрійших троян.

 

141 Удачею Турн ободрився,

По всіх усюдах смерть носив;

Як кнур свиріпий, роз'ярився

І без пощади всіх косив.

Розсік надвоє Філариса,

В яєшню розтоптав Галиса,

Крифею голову одтяв;

Щолкав в виски, штурхав під боки

І самиї кулачні доки

Ховались, хто куди попав.

 

142 Троянці злеє умишляють,

Щоб преч із кріпості втікать;

Своє лахміття забирають,

Куди удасться тягу дать.

Но їх обозний генеральний

Над всіми остававсь начальний,

Серест вельможний обізвавсь:

“Куди? — вам сорома немає!

Хто чув? Троянець утікає!

Чого наш славний рід доживсь!

 

143 Один паливода ярує,

А вас тут стілько, боїтесь;

В господі вашій вередує

Рутульський шолудивий пес!

Що скаже світ про нас, трояне?

Що ми шатерники-цигане,

Що ми трусливійші жидів.

А князь наш бідний що помислить?

Адже ж за воїнів нас числить,

За внуків славнійших дідів.

 

144 Зберіться, Турна окружіте,

Не сто раз можна умирать;

Гуртом, гуртом його напріте,

Од вас він мусить пропадать”.

Агу! Троянці схаменулись,

Та всі до Турна і сунулись;

Пан Турн тут на слизьку попав!

Виляв, хитрив і увивався,

І тілько к Тибру що добрався,

То в воду стриб — пустився вплав.

 

 

ЧАСТИНА ШОСТА

 

1 Зевес моргнув, як кріль усами,

Олимп, мов листик, затрусивсь;

Мигнула блискавка з громами,

Олимпський потрух взворушивсь.

Боги, богині і півбоги,

Простоволосі, босоногі,

Біжать в олимпську карвасар.

Юпітер, гнівом розпалений,

Влетів до них, мов навіжений,

І крикнув, як на гончих псар:

 

2 “Чи довго будете казитись

І стид Олимпові робить?

Щодень проміж себе сваритись

І смертних з смертними травить?

Поступки ваші всі не божі;

Пошук на сайті: