Іван Котляревський - Енеїда (сторінка 8)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_kotlyarevskiy_eneida.djvu)Ivan_kotlyarevskiy_eneida.djvu5346 Кб4421
Скачать этот файл (Ivan_kotlyarevskiy_eneida.docx)Ivan_kotlyarevskiy_eneida.docx391 Кб8441
Скачать этот файл (Ivan_kotlyarevskiy_eneida.fb2)Ivan_kotlyarevskiy_eneida.fb2280 Кб5254

Переполохи виливаю,

Гадюк умію замовлять.

 

17 Тепер ходімо лиш в каплицю,

Там Фебові ти поклонись

І обіщай йому телицю,

А послі гарно помолись.

Не пожалій лиш золотого

Для Феба світлого, ясного,

Та і мені що перекинь;

То ми тобі таки щось скажем,

А може, в пекло шлях покажем,

Іди, утрись і більш не слинь”.

 

18 Прийшли в каплицю перед Феба,

Еней поклони бити став,

Щоб із блакитного Феб неба

Йому всю ласку показав.

Сивиллу тут замордовало,

І очі на лоб позганяло,

І дибом волос став сідий;

Клубком із рота піна билась;

Сама ж вся корчилась, кривилась,

Мов дух вселився в неї злий.

 

19 Тряслась, кректала, побивалась,

Як бубен, синя стала вся;

Упавши на землю, качалась,

У барлозі мов порося.

І чим Еней молився більше,

То все було Сивиллі гірше;

А послі, як перемоливсь,

З Сивилли тілько піт котився;

Еней же на неї дивився,

Дрижав од страху і трусивсь.

 

20 Сивилла трохи очуняла,

Отерла піну на губах;

І до Енея проворчала

Приказ од Феба в сих словах:

“Така богів Олимпських рада,

Що ти і вся твоя громада

Не будете по смерть в Риму;

Но що тебе там будуть знати,

Твоє імення вихваляти;

Но ти не радуйся сьому.

 

21 Іще ти вип'єш добру повну,

По всіх усюдах будеш ти;

І долю гірку, невгомонну

Готовсь свою не раз клясти.

Юнона ще не вдовольнилась,

Її злоба щоб окошилась

Хотя б на правнуках твоїх;

Но послі будеш жить по-панськи,

І люди всі твої троянські

Забудуть всіх сих бід своїх”.

 

22 Еней похнюпивсь, дослухався,

Сивилла що йому верзла,

Стояв, за голову узявся,

Не по йому ся річ була.

“Трохи мене ти не морочиш,

Не розчовпу, що ти пророчиш, —

Еней Сивиллі говорив: —

Диявол знає, хто з вас бреше,

Трохи б мені було не легше,

Якби я Феба не просив.

 

23 Та вже що буде, те і буде,

А буде те, що бог нам дасть;

Не ангели — такії ж люди,

Колись нам треба всім пропасть.

До мене будь лиш ти ласкава,

Услужлива і нелукава,

Мене до батька поведи;

Я проходився б ради скуки

Побачити пекельні муки,

Ану, на звізди погляди.

 

24 Не перший я, та й не послідній,

Іду до пекла на поклон:

Орфей який уже негідний,

Та що ж йому зробив Плутон;

А Геркулес як увалився,

То так у пеклі розходився,

Що всіх чортяк порозганяв.

Ану! Черкнім — а для охоти

Тобі я дам на дві охвоти...

Та ну ж! скажи, щоб я вже знав”.

 

25 “Огнем, як бачу, ти іграєш, —

Йому дала яга одвіт: —

Ти пекла, бачу, ще не знаєш,

Не мил тобі уже десь світ.

Не люблять в пеклі жартовати,

Повік тобі дадуться знати,

От тілько ніс туди посунь;

Тобі там буде не до чмиги,

Як піднесуть із отцом фиги,

То зараз вхопить тебе лунь.

 

26 Коли ж сю маєш ти охоту

У батька в пеклі побувать,

Мені дай зараз за роботу,

То я приймуся мусовать,

Як нам до пекла довалитись

І там на мертвих подивитись;

Ти знаєш — дурень не бере:

У нас хоть трохи хто тямущий,

Уміє жить по правді сущій,

То той, хоть з батька, то здере.

 

27 Поким же що, то ти послухай

Того, що я тобі скажу,

І голови собі не чухай...

Я в пекло стежку покажу:

В лісу великому, густому,

Непроходимому, пустому

Якеєсь дерево росте;

На нім кислиці не простії

Ростуть — як жар, всі золотії,

І деревце те не товсте.

 

28 Із дерева сього зломити

Ти мусиш гільку хоть одну;

Без неї бо ні підступити

Не можна перед сатану;

Без гільки і назад не будеш

І душу з тілом ти погубиш,

Плутон тебе закабалить.

Іди ж, та пильно приглядайся,

На всі чотири озирайся,

Де деревце те заблищить.

 

29 Зломивши ж, зараз убирайся,

Якмога швидше утікай;

Не становись, не оглядайся

І уха чим позатикай;

Хоть будуть голоса кричати,

Щоб ти оглянувся, прохати,

Гляди, не озирайсь, біжи.

Вони, щоб тілько погубити,

То будуть все тебе манити;

От тут себе ти покажи”.

 

30 Я га тут чортзна-де дівалась,

Еней остався тілько сам,

Йому все яблуня здавалась,

Покою не було очам;

Шукать її Еней попхався,

Втомивсь, засапавсь, спотикався,

Поки прийшов під темний ліс;

Коловсь сердешний об тернину,

Пошарпався весь об шипшину,

Було таке, що рачки ліз.

 

31 Сей ліс густий був несказанно,

І сумно все в йому було;

Щось вило там безперестанно

І страшним голосом ревло;

Еней, молитву прочитавши

І шапку цупко підв'язавши,

В лісную гущу і пішов,

Ішов і утомивсь чимало,

І надворі тогді смеркало,

А яблуні ще не знайшов.

 

32 Уже він начинав боятись,

На всі чотири озиратись;

Трусивсь, та нікуди діватись,

Далеко тяжко в ліс забравсь;

А гірше ще його злякало,

Як щось у очах засіяло,

От тут-то берега пустивсь;

А послі дуже удивився,

Як під кислицей опинився, —

За гільку зараз ухвативсь.

 

33 І не подумавши німало,

Нап'явсь, за гілечку смикнув,

Аж дерево те затріщало,

І зараз гільку одчахнув.

І дав чимдуж із лісу драла,

Що аж земля під ним дрижала,

Біг так, що сам себе не чув;

Біг швидко, не остановлявся,

Увесь об колючки подрався;

Як чорт, у реп'яхах ввесь був.

 

34 Прибіг к троянцям, утомився

І оддихати простягнувсь;

Як хлюща, потом ввесь облився,

Трохи-трохи не захлебнувсь.

Звелів з бичні волів пригнати,

Цапів з вівцями припасати,

Плутону в жертву принести,

І всім богам, що пеклом правлять

І грішних тормошать і давлять,

Щоб гніву їм не навести.

 

35 Як тілько темна та пахмурна

Із неба зслизла чорна ніч;

Година ж стала балагурна,

Як звізди повтікали пріч;

Троянці всі заворушились,

Завештались, закамешились

На жертву приганять биків;

Дяки з попами позбирались,

Зовсім служити всі прибрались,

Огонь розкладений горів.

 

36 Піп зараз взяв вола за роги

І в лоб обухом зацідив,

І взявши голову між ноги,

Ніж в черево і засадив;

І виняв тельбухи з кишками,

Розклав гарненько їх рядами

І пильно кендюх розглядав;

Енею послі божу волю

І всім троянцям добру долю,

Мов по звіздам, все віщовав.

 

37 Як тут з скотиною возились

І харамаркали дяки,

Як вівці і цапи дрочились,

В різницях мов ревли бики;

Сивилла тут де не взялася,

Запінилася і тряслася,

І галас зараз підняла:

“К чортам ви швидче всі ізгиньте,

Мене з Енеєм тут покиньте,

Не ждіть, щоб тришия дала.

53

38 А ти, — мовляла ко Енею: —

Моторний, смілий молодець,

Прощайся з юрбою своєю,

Ходім лиш в пекло — там отець

Нас твій давно вже дожидає

І, може, без тебе скучає.

Ану, пора чимчиковать.

Возьми на плечі з хлібом клунок;

Нехай йому лихий прасунок,

Як голодом нам помирать.

 

39 Не йди в дорогу без запасу,

Бо хвіст од голоду надмеш;

Пошук на сайті: