ЯВА II
Ті ж і солдат
.
Солдат (напідпитку, входить до хати й кричить). Здравствуй, хозяин. Я — твой постоялец. Давай угол, да на ужин курицу, да нет ли и лавреников?
Тетяна. Хазяїна нема дома.
Солдат. Все равно. А это кто с тобой?
Тетяна (несміливо). Це?.. Це… губерець!.. (Набік). Що йойу казати?.. Цей мій родич.
Солдат. Все равно… (Набік). Врет баба… Ну, когда он твой родня, што ж он так оробел?
Финтик. Хто, я?.. Нет, то есть… (Боязко). Я… я губернский родич, то есть, сей хозяйки. Да тебе… вам, то есть, какая до того нужда?
Солдат. Мне какая нужда? Да знаешь ли, кто я? (Удає сердитого. Співає).
Меня зовут — Лихой,
Солдат я не плохой
И храбрости палата.
Хоть с места — докажу,
В капусту искрошу
Тебя, чернильна хвата.
Ну, стой, не шевелись!
На вытяжку! Бодрись!
Гляди повеселее!
А то-те карачун,
Бумажный ты шалун, —
Вмиг будешь почестнее.
(До Тетяни. Бере її за плече й підводить до Финтика).
И ты марш под ранжир!
У вас один мундир,
Вы храброго десятка.
Вас буду я пытать:
Должны вы мне сказать
Всю сущу правду-матку.
(До Финтика). Ну, кто ты? Отвечай!
Финтик (боязко співає).
Почтеннейший служивый,
Даю ответ правдивый:
Я есмь полиции писец.
Солдат. Зачем же здесь ты, сорванец?
Финтик (боязко).
Ей-богу, невзначай
Зашел я до суседы
Для дружеской беседы.
Солдат (до Тетяни). А ты что запоешь?
Тетяна. Ось послухай! (Співає).
Ой служивий, ой служивий, не тобі питати,
І я жінка не такая, щоб все розказати.
Гей, сама я не знаю, чом тобі спускаю!
Одчепись, не в'яжись, лукавий москалю!
Я — хазяйка, ти — пройдисвіт; що ж ти розхрабрився?
Оглядайся, щоб у чорта сам не опинився!
Гей, сама я не знаю..
Ти підкрався, як той злодій, до чужої хати;
Ти один тут, не до шмиги з нами бушувати.
Гей, сама я не знаю, чом тобі спускаю!
Одчепись, не в'яжись, лукавий москалю.
Солдат (заспокоївся, весело посміхається). Ладно, ладно, хозяюшка, ты права. Под чужой монастырь со своим уставом не суйся.
Тетяна. То-то не суйся! Ми не знаємо, що ти за чоловік. Бачимо на тобі солдатський мундир — через його тебе й шануємо. Адже вас не на те роблять воєнними, щоб ви в своїм царстві нівечили людей, а на те, щоб…
Солдат. Чтоб вас, мужиков, защищать от неприятелей… А вы должны нас уважать и ничего для нас не жалеть.
Тетяна. Нас, мужиків? А ти великий пан? Адже і ти мужиком був, поки тобі лоба не виголили та мундира не натягли на плечі. Якби я не жінкою була, може б була луччим солдатом, як ти. (Сміється).
Солдат (весело). Славно! Эдакая воструха!.. Ты, панич, зачем не идешь в военную службу? Не стыдно ли в твои лета, при твоем здоровье, а может быть и уме, пачкаться день и ночь в чернилах, грызть перья и жевать бумагу? Ну, скажи, что ты выслужишь в писарях? Да, говорят, что хоть век служи, а вашему брату до штаба не дослужиться.
Финтик. А почему же? Правда, без экзамена в науках не произведут в асессоры, то есть в ранг премьер-майора; но сей чин можно получить за отличие.
Солдат. За отличие?.. Да чем же и где писарь может отличиться?.. Да будь ты и секлетарь — все те запятая! У нас, брат, тоже есть в полку канцелярия и писаря — не вашим чета, а отличия нигде не показали.
Финтик. Ты рассуждаешь как солдат и отличие поставляешь в том, когда руку, ногу или голову потеряешь; а беспорочное прохождение службы, ревностное и усердное прилежание к исполнению своей должности — разве не есть отличие?
Солдат. Нет, это обязанность и долг служащих, а не отличие… Но военная служба, как ни говори, есть служба славная. Ну, когда ваша статская служба знаменита, зачем вас называют подьячими?
Финтик. Сие взято из древних предании; но у нас, по гражданской службе, есть много почетных людей, "имеющих статские чины и звания.
Солдат. И ведомо, как не быть? Но больше, я думаю, из таких, что служили первее в военной службе, а после отставки служат уже в статской. Таковы почтенны, да и поделом, ибо они посвятили всю жизнь свою на прямую царскую службу, а не для того, чтобы выслужить чинок так, как ты.
Тетяна. А що, договорився? То-то: не треба об собі багато в голову забирати і думати, що ось ми-то!
Финтик. Что ж! В 1812 году, во время нашествия на Россию Бонапарте, я хотел было пойти в ополчение, но батюшка и матушка — куда! — такой подняли галас и трохи не посліпли од сльоз.
Солдат. Эдаки чадолюбивые!.. Полно об этом! Скажи-ка, панич, зачем ты здесь и свой пост оставил?
Финтик. Я приехал в сие село домой для свидания с матушкою и имею отпуск на два месяца, а здешнюю хозяйку посещаю для ради скуки.
Солдат. Смотри-ка, чтоб от скуки не завелись крючкотворные шашни. Вить ваше братье — крапивное семя. У вас совесть купоросом подправлена. Недолго до беды!
Тетяна. Не турбуйся, мосьпане служивий! Знаю я, куди ви гнете. Вибийте хвіст об тин, — нужди мало, що чоловіка нема дома третій місяць!
Солдат. Я, право, дурнова ничего не думаю… Однак, хозяйка, нет ли у тебя чево поужинать или хоть так перехватить? (Позіхає, ніби спати хоче).
Тетяна. Далебі нема. Я одна собі живу, то до страв мені байдуже: для одної душі небагато треба.
Солдат. Ну, хоть горелки чарку! (Знов позіхає).
Тетяна. Горілки? цур їй! Я не знаю, коли і в хаті була.
Солдат. Ну (позіхає), так где ж мне спать ложиться? Я устал, а притом и с похмелья, — смерть спать хочется.
Тетяна. Оттам у запічку, коли хочеш, бо тут ніде більше.
Солдат. Ладно! (Позіхаючи, здіймає з себе підсумок та тесак і вішає на стіні, під якою поставив був рушницю). Прощайте, добрые люди! Бог с вами! (Набік). Я вас подстерегу! (Заходить за лаштунки біля печі).
ЯВА III
Ті ж, без солдата.
Финтик. Нехай голодний околіє, негодний азартник!
Тетяна. А мені жаль його. Но за те, щоб не бушував, нехай спить не ївши. У нас ласкою всього достанеш, а криком та лаянням нічого не візьмеш.
Финтик. Та це ж найпершая замашка у москаля, щоб на квартирі хазяйку налякати, хазяїна вилаяти і гармидеру такого наробити, що не знаєш, де дітись… Коли ж ми і як вечеряти будем?
Тетяна. Пождіте, поки москаль добре засне. В мене єсть пряжена ковбаса, печена курка і пляшечка запіканої. Страва стоїть у коморці, під боднею, а запіканка — там (показує) у закапелочку… О! слухайте: уже харчить…
Финтик. Однако ж ты с ним после одна останется.
Тетяна. А вам що до того? До мене поприходять дівчата, а ви до того часу посидите у мене. Я скажу, що вас нарошне впросила остатись, щоб не самій бути з москалем.
Финтик. А як ми начнем вечеряти, а москаль прокинеться?
Тетяна. То ми і ного попросимо. Сердитим треба угождати, а злого ласкою більше улагодиш, як сваром.
Финтик. Правда… Тс!… Щось застукотіло!
Тетяна. То, може, вітер. (Прислухається. За лаштунками чутно гомін і голос, що обзивається до волів. Тетяна прислухається коло вікна. Финтик, видимо, злякався).
Тетяна (перелякано). Пропала я! Чоловік мій приїхав з дороги!
Финтик (розпачливо). Що ж мені, то єсть, робити?
Де дітись?
Тетяна. Швидше лізьте під припічок! Я заставлю вас заслоною, а як усі поснуть, тоді випущу надвір.
Финтик ховається під піч. Тетяна заставляє заслоною і виходить
назустріч чоловікові.
ЯВА IV
Михайло та Тетяна.
Михайло (входить у світлицю). Здорова була, жінко, моя голубко. (Обіймаються). Як же поживаєш? Чи жива, чи здорова?
Тетяна. Слава богу, чоловіче! Як з тобою поводиться? (Обіймає чоловіка). Чого ти так довго барився? Я ждала-ждала та й годі сказала.
Михайло. В дорозі, знаєш, усього, буває; та, хвалить бога, все добре (побачив амуніцію). А це що таке, жінко?
Тетяна. Що таке? Москаль-постоялець. Не дуже лишень гомони, щоб не розбудив! Недавно спати вклався.
Михайло. Може, сердитий дуже, крикливий?.. Давно ж він став у нас на квартиру?
Тетяна. Сьогодні ввечері прийшов. Та тут був таку бучу збив, що я не знала, що й робить! Давай йому горілки, курей та вареників!
Михайло. Нагодувала ж ти його?
Тетяна. Чим же я його нагодую? У мене нема нічого. Я одна, то для себе рідко коли варю.
Михайло. Тим же він і сердитий. Добре, що ще й не потасував тебе. Це диво, що москаль голодний заснув, не побивши хазяйки. Та й мені їсти хочеться. Чи нема чого?
Тетяна. Що ж мені на світі робити? Хіба паляниці або що?
ява v
Ті ж ісолдат.
Солдат. Что у вас тут за шум? Мне и спать помешали!