Михайло. Вибачайте, судир, будьте ласкаві. Я вернувся з дороги та з жінкою і розбалакався.
Солдат. Так ты хозяин? Ну, брат, здорово! Небось давно в дому не бывал?
Михайло. Дев'ятий тиждень, як з дому виїхав у Крим за сіллю.
Солдат. Это нехорошо — такую молодую и пригожую жоночку оставлять одну и на долгое время.
Михайло. Нічим же й перемінити. Як все з жінкою дома сидіть, то й їсти нічого буде!
Тетяна. Нам це не першина. Я вже привикла оставатись дома сама без чоловіка.
Солдат. И тебе не скучно одной?
Тетяна. Як то не скучно? Та помогти нічим.
Солдат. Эй, смотри! Мне что-то не верится, чтоб женщина не нашла для себя забавы в скуке!..
Тетяна. Про всіх не можна сказати. Буває так, що найневинніша, по своїй простоті, терпить поговір од людей; а яка і недобре робить, та вміє свої проступки хорошенько прикрити, така остається в мислях людей невинною.
Солдат (набік). Бой-молодица! Где здравый рассудок, там ожидать можно и прямой добродетели.
Михайло. Жінко! Та чи нема чого попоїсти?.. Далебі, аж шкура болить, так їсти хочеться.
Солдат. Чево, хозяин? И я не поевши спать лег. Да для меня это ничего, а для тебя, брат, накладно с дороги, после трудов.
Тетяна. Що ж я вам їсти дам? Коли б хоть не так нерано було…
Михайло. Дай же хоть хліба!
Тетяна виходить по хліб.
ЯВА VI
Солдат і Михайло.
Солдат. Жаль мне жены твоей. Ты, уезжая из дому, оставляешь ее без домашнево запасу. Ты, видно, скуп?
Михайло. Я скупий?! Нехай мене бог боронить… Та ще для такої жінки, як моя,Тетяна!.. У неї всього доволі, хіба птичого молока нема. Це так трапилось.
ЯВА VII
Ті ж і Тетяна,входить з білою паляницею та ножем і кладе все на стіл.
Солдат. Славный хлеб!.. Кабы да по чарке водки!..
Михайло. Жінко! Чи нема хоть по маленькій?
Тетяна (з досадою). Чудний і ти! Де б то в мене горілка взялася?!
Солдат (весело). -Хозяин, ты полюбился мне. Хочешь ли, я тебя и себя водкой поподчиваю?
Михайло. Як би то це так?
Солдат (бере обох за руки). Я признаюсь вам (з таємничим виразом), я — колдун.
Тетяна. Що це таке — колдун?
Солдат. Ворожея, чародей, то есть такой человек — что захочу, то сделаю, и чего захочу, тут и вырастет.
Михайло і Тетяна виривають у нього руки й одступають я острахом.
Солдат (сміється). Чево ж вы испугались? Я вам зла не сделаю: оно мне запрещено, а только могу добро сделать.
Тетяна. Та як же? Не своїм духом?
Михайло. Може, накладаєш з тим, що живе в болоті?
Солдат (сміється). Что вам до тово? Вы ничево не увидите и не услышите, что б могло вас перепугать или повредить.
Михайло. А що, жінко? Я не боюсь нічого. (Підморгує, що не вірить солдатові).
Тетяна. Та й про мене. Вже коли його (показує на солдата) не боюсь, то друге мені байдуже.
Солдат. Харашо. (Прибирає поважного вигляду). Сказывай, хозяин, как тебя зовут?
Михайло (неспокійно). Мене?.. Мене зовуть Михайло Чупрун.
Солдат (до жінки). А тебя? Тетяна. Адже ти чув? Тетяна Чупрунка.
Солдат (виймає шомпол, махає над головою й робить усякі знаки в повітрі). Тепер слушайте! (Співає).
Ну, знай. Чупрун,
Что я — колдун,
Ворочаю чертями
И самим сатаною
Командую, дружок!
Он служит предо мною,
Как маленький щенок.
Что прикажу, все здесь родится:
И пить, и есть, и веселиться
Мы примемся сейчас:
Зажмурьте правый глаз,
Скажите громко: шнапс!
Михайло і Тетяна (разом). Шнапс!
Солдат. Только и нада. Поди ж ты, хозяйка, в тот угол, там найдешь бутылку с славной запеканкой. Бери ее смело, принеси и поставь на стол, а после подай чарочку. Тут-то мы себя и покажем.
Тетяна. Я боюсь і з місця поступиться!
Михайло. Чого ж бояться, божевільна? Адже ми тут в хаті.
Солдат. Поди, хозяюшка, не бось, поди!
Тетяна (йде боязко до показаного місця, знаходить свою горілку і скрикує, буцім злякавшись). Ох!
Михайло. Чого ти? Піп там таке?
Тетяна. Ох чоловіче! .Далебі, пляшечка з горілкою!.. Це справді, чи не той, що — не при хаті згадуючи?..
Солдат. Полно блажить, хозяйка! Подавай-ка скорей сюда! Вот мы ее без страха отведаем.
Тетяна приносить горілку, ставить на стіл і подає чарку.
Солдат (наливає горілку). Здравствуй, хозяин с хозяйкой! (Випивши, наливає й подає хазяїнові).
Михайло. Жінко! Мені щось моторошно. Чи пити, чи не пити?
Тетяна. Про мене, як хочеш. Адже служивий випив і не здригнувся.
Михайло (бере чарку). А смачна дуже?
Солдат. Знатная запеканочка! Дай бог здоровья тому, кто ее смастерил.
Михайло хоче пити. Жінка здержує його.
Тетяна. Перехрести перше.
Михайло (до солдата). А можна'перехрестити?
Солдат. Не только можно, да и должно.
Михайло (хрестить і випиває разом, потім виявляє здивування та. задоволення). А!..
Солдат. Какова?
Михайло. Та я зроду не пив такої міцної. А налий іще!
Солдат. Погоди, хозяйку прежде попотчую. (Наливає).
Тетяна. Я горілки не п'ю, а чарівної й подавно.
Михайло. Та хоть покуштуй, щоб знала, який смак!
Тетяна. Далебі, боюсь. Може, це така, — як вип'єш, то…
Солдат. Пей, не бось! Право, добрая водка!
Тетяна пригубила, — морщиться, здригається й ставить на стіл.
Солдат. Ин поднеси нам, хозяюшка.
Тетяна (з досадою). От, не видали! Буду їх частувати!.. Вип'єте, коли схочете, й самі.
Солдат. Экая спесивная! (Набік). Будешь посговорчивее. (Випиває й потім підносить хазяїнові).
Михайло (вже напідпитку). Служивий! Чи твоя рушниця стріля?
Солдат. Простачина! Зачем же солдату и ружье, ежели оно будет неисправно? Да тебе на что это?
Михайло. Бо і я умію мітко стріляти!
Солдат. Где тебе стрелять! (Наливає й дає хазяїнові). Ну-ка, выстрели из этова ружья.
Михайло. Та то таки із сього, а то із твого хочеться стрельнути. (Випиває).
Солдат. Изволь. (Наливає й п'є). Давай я заряжу. (Виймає патрон із сумки й заряджає рушницю).
Михайло. Жінко, знайди угля або крейди.
Тетяна. От чорт надав забаву! Вікна повибиваєте і стіни подірявите або двері.
Солдат. Не бось, все цело будет. Подай-ка уголь.
Тетяна виймає вуглину і подає чоловікові.
Михайло. Де ж би намалювати ціль?
Солдат. Я знаю. (Кладе рушницю на столі, бере у Михайла вуглину, іде до печі й на заслоні позначає крапку і круг).
Тетяна (підходить до столу). Ох, мені горе! Пропаде Финтик даром, і я без умислу буду виною його смерті.. Що тут робити? (Трохи замислилась. У той час Михайло біля солдата дивиться на ціль..Тетяна намазує мерщій огниво лоєм із свічки й кладе рушницю на те саме місце).
Михайло. Добре так буде. (Підступає до столу й бере рушницю).
Солдат. Ладно! Становись здесь. Смотри же, целься харашо.
Михайло. Та ну вже, не вчи, будь ласкав (націляється, потім опускає руку). Покійний панотець маленьким іще вчив мене стріляти, і я, бувало, на льоту курей стріляю.
Солдат. Искусный же ты стрелок! Посмотрим теперь твою удаль.
Тетяна (до солдата). Ви богзна-що надумали: вночі в хаті стріляти! Коли за трьома разами не вистрелить, то більш і не треба.
Михайло. За трьома разами? Та я за одним разом так торохну, що й горшки з полиці полетять.
Солдат. Слушай, хозяин — я скажу: раз, два, три!.. По слову «три» тотчас пали!
Михайло. Чую. (Прицілюється).
Солдат. Раз.. два… три!..
Михайло (спускає курок — огню нема). Що це за причина?
Тетяна сміється. Солдат регочеться.
Солдат. Прикладывайся. Пусть жена твоя говорит: раз, два, три!
Михайло. Добре, — кажи, жінко: раз, два, три! (Націлюється).
Тетяна. Раз… два… три!
Михайло спускає курок, — знов нема огню. Регіт.
Михайло (гнівно). Та ну-бо, москалю, к чорту! Це твоя штука. Нащо ти замовив ружжо?
Солдат. Вот те на! Да мне какая нужда заговаривать ружье? Подай-ка, подсыплю пороху на полку: авось выстрелит!
Тетяна (до чоловіка). Та не стріляй! Нехай воно тямиться! Бач, москаль непевний. Розірве рушницю, то поранить із нас кого або і вб'є.
Михайло. Не хочу, не хочу! Не буду стріляти. Мосьпан глузує з нас (сідає)… А їсти притьмом хочеться.
Солдат. Ех, кабы теперь подала хозяйка лавреничков, этих, знаешь, треугольничков…
Михайло (сміється). Лавреничків! Який то у вас, москалів, язик лубяний! Скільки між нами вештаєтесь, а й досі не вимовиш: ва-ре-ни-ків.
Солдат. Ну, вареников… Да что ты. Чупрун, об москалях так плохо думаешь? Да я, как захочу, то по-хохлацки говорить буду не, хуже тебя.
Михайло (спокійно) Диво. Може і заспіваєш по-нашому?
Солдат. А почему ж и нет? Слушай в оба.