Солдат. Однако к чужим жонам подлипать не боятся, словно как будто военные. Мне случалось их видеть храбрость при таких замашках.
Михайло. Вже я за свою скажу, що не боюсь нічого.
Солдат. Бывает и на старуху проруха. Не потачь, хозяин: у каждова есть свои блохи.
Михайло. Борони боже — якби я свою підстеріг в чім, тут би їй і доклав воза.
ЯВА XI
Ті ж іТетяна (ставить наливку на стіл).
Михайло Ану, судир! Ось і я вас почастую гарним спотикачем (наливає й підносить солдатові).
Солдат (п'є). Вот славная наливочка! Кто ее сделал?
Михайло. Жінка моя, Тетяна.
Тетяна. Я, я — іще й з вишень свого садка. А москаль дума, що я нічого не вмію.
Михайло (п'є). Вона, вона. Це у мене клад — не жінка!
Солдат. Ты счастлив, хозяин: жена у тебя хороша и наливка недурна (наливає). За здоровье чернобровой Татьяны. (П'є).
Михайло. Здорова, моя рибко, перепілко! (П'є).
Тетяна (наливає). Спасибі! За здоров'я москаля-чарівника!.. (Пригубила й оддала чоловікові).
Михайло. Здорові були, мосьпане-чарівник!
Солдат (наливши). Благодарствуйте, завидная парочка! (П'є).
Михайло. Що вже моя Тетяна, то (п'є) чорнобрива, кохана. (Співає).
З того часу, як женився,
Я ніколи не журився,
Ой, чук, Тетяна,
Чорнобрива, кохана!
За Тетяну сто кіп дав,
Бо Тетяну сподобав.
Ой, чук…
За Марусю п'ятака,
Бо Маруся не така.
Ой, чук…
Я веселий і здоров
Від Тетяниних бров…
Ой, чук…
Як Тетина засміється,
В душі радість оддається.
Ой, чук, Тетяна,
Чорнобрива, кохана!
Солдат. Ай, хозяин! Да ты, брат, хват!
Тетяна. А ти думав, що у мене чоловік абиякий?..Не бійсь, себе не видасть. (Співає).
Будь у мене мужичок з кулачок,
А я таки мужикова жінка…
Я за його захилюсь, захилюсь,
Та нікого не боюсь, не боюсь. (2)
Ой, до мене губерець підсипавсь
І любові добивавсь, добивавсь.
Я губерця любити не стала, —
Його трясця напала, напала. (2)
«Молодице, чия ти, чия ти?
Пусти мене до хати, до хати».
«Піди к чорту, убирайсь, убирайсь,
Коло воріт не шатайсь, не шатайсь!» (2)
Михайло. Воно так, вашеці проше: сучка санчата замчала; у нас ремінця за личко не виміняєш.
Тетяна. От тепер час уже спати лягати
Солдат. А я поразмялся так, что сон прошел. Хотите ли, хозяева, я вас потешу?
Михайло. Потіш… та чим же і як?
Тетяна. Та годі вам утішатись: час спати!
Солдат. Успеешь, хозяйка, выспаться. Хотите ли, я покажу вам старшова, с которым все делаю?
Михайло. Старшого? Це б того, — що греблі рве?
Тетяна. Цур йому! Це б того, що — не при хаті згадуючи? (Плюється).
Солдат. Ну, да что ж? Вить беды никакой не будет, ни страха. Он явится в человеческом виде, когда хотите.
Михайло. В чоловічеськім? Якого ж чоловіка?
Солдат. Какого хотите? (Всі мовчать).
Тетяна. Знаєш, чоловіче, що? Нехай явиться таким, як я знаю і скажу москалеві… Побачимо, чи покаже!
Михайло. Добре, кажи, говори.
Солдат. Изволь, сказывай, в каком хочешь образе видеть.
Тетяна. Нехай твій старший покажеться паничем Финтиком, що в нашім селі проживає, та щоб і в такій одежі, яку він носить.
Солдат. Да платья-то, думаю, много есть у него. Так в каком прикажешь его представить?
Михайло. В такім, яке носив сьогодні.
Солдат. Изволь.
Михайло (жінці). Я не вірю москалеві: він хваста.
Солдат бере вуглину і виймає шомпол, розставляє чоловіка і жінку по обидва боки сцени, обводить їх кругами, зав'язує хустками очі. Стає сам посеред сцени і питає поважно, міняючи голос.
Солдат. Откуда хотите, чтоб сатана в виде панича вышел?
Михайло (боязко). Нехай жінка каже.
Тетяна. З-під припічка.
Михайло (набік). О, хитра з біса!
Солдат. Не робейте, не бойтесь ничего, не говорите ни слова, не отзывайтесь и с круга ни на шаг не сходите; а не то — быть бедам!
Михайло. А з зав'язаними очима побачиш його?
Солдат. К повязке не дотрагивайтесь. Я сам сниму ее, как придет время.
Михайло. Господа служивий! Чи не можна, щоб ції потіхи не показувати? Мене циганський піт проймає.
Солдат. Теперь уже поздно: все черти встревожились в аде. Стойте, не шевелитесь и слушайте! (Поважно і помалу).
Тара, бара,
Гала, бала.
Во всех углах
Трах-тарарах!
Из печнова дна
Вылезай, сатана!
При цих словах Михайло смішно кривиться. Финтик вилізає з-під печі. Солдат йому помагає, затуляє піч, стає знов на своє місце й робить знак, щоб той мовчав; підходить до жінки, розв'язує їй очі, далі й чоловікові. Михайло, вгледівши Финтика, виявляє переляк і дивування. Тетяна хоче так само зробити, та удає невдало. .
Михайло (опам'ятавшись). А можна, мосьпане, з ним і побалакати?
Солдат. Нельзя: голос его сильнеє грома, когда заговорит, из глаз засверкают молнии, а из ушей дым пойдет коромыслом. Ты не перенесешь такого ужаса.
Михайло. А жінка перенесе?
Солдат. Нет..
Тетяна. Неправда, перенесу! (Выходить з круга, до чоловіка). Чоловіче! Москаль жартував над тобою. Я тобі все тепер розкажу. Цей панич не чорт, а настоящий Финтик, но своїми умислами походить на чорта.
Михайло. Як же то так?.. Чи ви мене справді морочите, чи на глузд піднімаєте? Я нічого тут не розчовпу собі. А горілка? А вечеря під боднею?
Солдат сміється.
Тетяна. Все то не чари. Послухай. Три неділі вже тому, як панич цей приїхав у наше село до своїх родичів і, дізнавшись, що тебе дома нема, почав до мене вчащати. Я перше думала, що для того ходить, що нічого йому робити дома, аж ні: зачав мені говорити, що мене любить, що без мене йому скучно, щоб була я до його ласкава, що коли чоловіка дома нема, то і другого не гріх полюбити, бо так у світі ведеться. Такими й гіршими розказами так «ієні надоїв і осоружився, що і мені здумалось над ним поглумитися. Вчора дав грошей, щоб я вечерю для його справила на сьогодні. Я купила горілки, курку і ковбасу, та ще до вечері прийшов москаль. Я рада була, що на Финтиків кошт погодується служивий. Но цей служивий таку веремію підняв, як чорт у лотоках. Я спровадила його спати голодного, но він, видно, не спав і підслухав, як я Финтикові розказувала, де сховала горілку і страву. Ти, як на те, вернувся з дороги. Москаль на хитрощі піднявся і удавав, мов він чарівник. От тобі вся правда; а ти знаєш, що я перед тобою не брешу і не обманюю тебе.
Михайло. Так ось воно як… Е! (До солдата). Господа служба! Так ти не чарівник і панич цей не… дух святий з нами? Горілка і страва — не од того, що не при хаті згадуючи? Га?
Солдат. Точно все так, как жена тебе-пересказала. А притом я хоть и москаль, а ручаюсь тебе, что жена твоя, по всем моим замечаниям, никакова шаловства с этим фертиком не имела.
Михайло. Та мені й самому здається, що од моєї жінки не треба б сподіватись городянського, вашеці проше, бешкету. Та тепер дивний світ…
Тетяна. Не гріши, чоловіче! Хто проступиться, то той виля, як собака в човні. Погляди на мене і на пани ча — і вгадаєш, хто грішний, а хто праведний.
Солдат. Вот оправдание, которое и строгий кригсрехт уважил бы. Поступим с виновным по воинским артикулам.
Финтик. Прошу милосердия, пощады и прощения! (Стає навколішки й співає).
Помилуйте, вас прошу:
Єй-єй же, покаюсь!
І прельщатися чужим
По смерть зацураюсь.
Я — бездельник, признаюсь,
І дурак письменный!
Я проныра і крючок
I хапун отменный…
Я спокутую гріхи
I, божусь, ісправлюсь
І любить чужих жінок
По смерть не отважусь.
Солдат. Как же тебе поверить, когда ты крючок! Тебе непременно нада сделать наказ на спине и на ребрах. (Показує на мигах).
Финтик (перелякано). Ой, ой, умилосердитесь!
Тетяна (до солдата). Не будьмо неумолимі для других, одним собі зазорного не прощаймо. (До Финтика). Слухай (співає).
Треба б дати
Прочухана,
Щоб ти научився;
Михайло.
Як обманювать жінок,
В другий раз страшився.
Тетяна.
Ти за чванство,
За лукавство
І попався в сітку
Михайло.
За те б треба
Дати хльосту
І спровадить к дідьку.
Тетяна.
Признавайся,
Оправдайся,
То не буде лиха.
Михайло.
Добрих людей не кусай
Явно, ні спідтиха.
Финтик.
О, горе мне, грешнику сущу,
Ко оправданню ответа не имущу!
Како и чем могу вас ублажити?
Ей, от сего часа буду честно жити!
Михайло. Гляди ж того! Встань та послухай сюди. Мені б треба більше за всіх проученіє тобі дати, но я непотребство твоєї душі прощаю тобі, тільки обіщай нам ніколи не забувати, якого ти роду, почитати матір свою, поважати старших себе, не обижати нікого, не підсипатись під чужих жінок, а мою Тетяну за тридев'ять земель обходити; бо колись за це дадуть тобі березової припарки такої, що й правнучатам будеш заказувати.