Іван Котляревський - Москаль-чарівник (сторінка 3)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_kotlyarevskiy_moskal_charivnik.docx)Ivan_kotlyarevskiy_moskal_charivnik.docx49 Кб1336
Скачать этот файл (Ivan_kotlyarevskiy_moskal_charivnik.fb2)Ivan_kotlyarevskiy_moskal_charivnik.fb280 Кб1231
Солдат. Что ж вы смеетесь? Разве худо спел?

Михайло і Тетяна (разом). Гарно, гарно, нічого сказати.

Михайло. Утяв до гапликів! (Сміється).

Тетяна. Аж пальці знати! (Сміється).

Михайло. Де ти так вивчився? Це диковина! Не можна й розпізнати, — таки немистенно по-нашому! (Сміється).

Солдат. Да спой-ка ты, хохлач, хотя одну русскую песню. Ну, спой!.. Э, брат, стал!

Михайло. Вашу? А яку? Може, соколика або кукушечку?.. Може, лапушку або кумушку? Може, рукавичку або підпоясочку? Убирайся з своїми піснями!.. Правду сказати, єсть що й переймати!.. Жінко, заспівай же ти по-своєму ту пісню, що москаль співав. (До солдата). Сядьта послухай, як вона співає.

Тетяна. Добре, чоловіче, заспіваю. (Співає).

Ой, був та нема, та поїхав до млина.

Бідна моя голівонька, що я дома не була. (2)

Дівчино моя, ти ж моя мати!

Довго ж мені, моє серце, без тебе скучати? (2)

Дівчино моя, Переяслівко.

Дай мені вечеряти, моя ластівко! (2)

 

Я ж не топила, я ж не варила.

По воду пішла — відра побила. (2)

А додому прийшла — піч розвалила.

За те мене моя мати трохи не побила. (2)

Михайло. А що, яково?

Солдат. Ну, што и говорить! Вить вы — природные певцы. У нас пословица есть: хахлы никуда не годятся, да голос у них хорош.

Михайло. Нікуди не годяться? Ні, служивий, така ваша пословиця нікуди тепер не годиться. Я тобі коротенько скажу. Тепер уже не те, як давно було, іскра дотепу розжеврілась. Ось заглянь у столицю, в одну і в другу, та заглянь в сенат, та кинься по міністрах, та тоді й говори — чи годяться наші куди, чи ні!..

Солдат. Спору нет, что нынче и ваших много есть заслуженных, способных и отличных людей даже в армии, да пословица-то идет, вишь ты.

Михайло. Пословиця? Коли на те пішло, так і у нас єсть їх не трохи.

Тетяна. Годі вам споритися. Тепер чи москаль, чи наш — все одно: всі одного батька, царя білого, діти. Тільки в тім і разниця, що одні дуже шпаркі, а другі смирні... Чоловіче, вже не рано, — може, час спати лягати?

Михайло. Та щось і сон не бере, коли їсти хочеться.

Солдат. Да, с тощим брюхом плохой сон будет...

Михайло. Хоть би ти, Тетяно, заспівала. Може б, на животі полегшало.

Солдат. В самом деле, спой, Танюша, что ни есть.

Тетяна. Хіба московську, що мене одна дончиха вивчила.

Солдат. Нутка, ну, спой русскую; верно, так же споешь, как я вашу.

Михайло. Почуєш та й скажеш тоді, чи прийде тобі по нутру.

Солдат. А как эта песня начинается?

Тетяна. Больно сердцу...

Солдат. О! Эту и я знаю — начинай, хозяйка, и я стану подпевать.

Больно сердцу мила друга не иметь,

Скучно, грустно одиночкою сидеть.

Кто со мною час приятный разделит?

Кто слезою меня в горе подарит?

И цветочек лишь от дождика цветет,

Так и сердце лишь занятием живет.

Где для сердца мила друга мне найтить?

Чувства перед кем души своей открыть?

Ах! Люблю я — но сказать того боюсь,

Без уверенности я любви страшусь.

И без слов любовь мне можно доказать,

Сердце знает, как и друга испытать;

Буду молча нежно друга я любить,

Буду молча радость, скуку с ним делить.

Михайло. А що? Гарна пісня?

Солдат. Правда твоя; да и жена твоя славно поет.

Тетяна. Не дуже і славно, а так, як ти співав мильницю.

Михайло. А їсти все-таки хочеться.

Солдат. Хочеш, хозяйка, я тебя выручу и накормлю твоего мужа, тебя и себя?

Михайло. Ану, ну! Яким би то способом?

Солдат. Каким способом? Вить я чародей! Захочу — прикажу, вот и кушанье будет на столе.

Тетяна. Цур йому! Може, страшно буде або і страва богзна відкіль візьметься. (До чоловіка). От уже і ти — намігся їсти, мов мала дитина! (Обом). Лягали 6 спати, а я раненько встану та снідати наварю вам.

Михайло. Де те у бога снідання!.. А тут їсти хочеться, аж живіт корчить.

Солдат. Дай волю, хозяйка — вмиг будет кушанье! (Виймає шомпол, махає на всі боки, потім становить Михайла й Тетяну поряд). Стойте смирно, не шевелитесь, зажмурьте оба глаза и выговорите громко слова, какие скажу: «Бердень, Бердень, Ладога моя!»

Господарі проказують за ним і розплющують очі.

Солдат. Теперь объявляю вам, что жареная курица и колбаса в каморке у вас спрятаны. Поди, хозяин, сыщи и принеси сюда.

Михайло. В якім же місці спрятана? Тепер поночі — як її найдеш?

Солдат. Все вместе лежит под... Как бишь оно?.. Сказывай, хозяйка, что у вас там есть?

Тетяна. Мало чого там есть у нас!.. Ну — куфа?

Солдат. Нет.

Тетяна. Діжка, корито, ночви, горшки, макітра, поставець, гладушки, козубенька, кошик, діжа, підситок, решето?

Солдат. Нет, нет!

Тетяна. Більше ж нема нічого.

Михайло. А бодня?

Солдат. Да, да! В бодне или под бодней. Ступай скорей, хозяин, забирай кушанье и приноси сюда.

Михайло (чухає голову й виявляє неохоту). А чи не буде ж воно страшно?

Солдат. Отчево страшно? Ступай смело, не бось?

Михайло. Жінко, засвіти недогарок. (Тетяна світить недогарок і дає чоловікові, той одходить). Гляди ж, господа служивий! Як перелякаюсь, то не прогнівайся!

Солдат. Ступай, ступай! Да не съешь один колбасу!

Михайло з смішними гримасами виходить.

 

ЯВА VIII

Солдат і Тетяна.

Солдат (плеще Тетяну по плечу). Ну, хозяйка, каков я чародей?

Тетяна. Великий!.. Но більше хитрий, настоящий москаль.

Солдат. Да и ты лукава. Зачем ты мне ужинать не дала?

Тетяна. А нащо ти таку бучу зняв? Якби ти ласкою обійшовся зо мною, то я й нагодувала б тебе.

Солдат. Полно притворяться. Тебе досадно стало, что я помешал тебе...

Тетяна. Ти кривдиш мене, служивий. Правда, ти — сторонній чоловік, то, заставши мене одну з паничем і ввечері, вільно тобі помислити всяково; а якби знав мене лучче, то б лучче обо мні й думав. Не хватайся ніколи осуждати.

Солдат. Нет, моя милая, я ничего дурного о тебе не заключаю. Я узнал тебя: ты женщина хоть и молодая, но умная и честных правил. Самая робость твоя и торопливость оказали твою невинность. Положись на меня: я избавлю тебя от хлопот. В свете часто случается; что и добродетель кажется подозрительною.

Тетяна. Зо мною так тепер і трапилось, і бог тобі порука, що в мене й на умі не було...

Солдат. Верю, верю, милая. Я и бедного арестанта скоро выпущу.

Тетяна. Мені до його нужди мало. Його треба б таки провчити, щоб не ліз осою і не піддурював чужих жінок. Він мені дуже надоїв.

Солдат. Изволь, проучу ево путем и отважу подлипать к чужим жонам.

Тетяна. Ти, може, його скалічиш? Не надсади йому бебехів!

Солдат. Не бось, я пользу сделаю ему, а не вред... Вот и муж твой идет.

ЯВА IX

Ті ж і Михайло.

Михайло (голосно за лаштунками). Одчини, жінко!.. одчини!

Тетяна (одчиняє). Що ти так галиш, неначе хто женеться за тобою?

Михайло (з досадою). Женеться! Так що ж, що не женеться? Так волос дибом становиться, і здається, неначе за шиворот хтось ловить. Та й недогарок погас.

Солдат (весело). Ну, хозяин, все ли так было, как сказано?

Михайло (ставить, що приніс, на стіл). Адже бач, що все так було! Курка печена, ковбаса пряжена під боднею найшлися, та ще либонь і в наших мисках... (Підозріливе). Жінко!

Тетяна. От тобі й раз! Всі люди на однім базарі купують миски і в одних гончарів, то і миски однакові!

Солдат. Ты вздор замолол, хозяин. Я лучше знаю все это. Выпьем-ка по одной перед ужином. (Наливає й п'є). Здравствуй, хозяин.

Михайло (наливає і п'є). Здорові були, господа служба! (їдять з солдатом ковбасу).

Михайло. Жінко, голубко, люба Тетясю! Чи нема чим запити смачної сеї ковбаси?

Тетяна. Чим же ти зап'єш? Хіба водою?

Михайло (наказуючи). Ні, не водою, а оставалась пляшка спотикачу. Піди ж, принеси, коли не вичастувала з ким.

Тетяна. Та єсть же. Кого б то я мала без тебе частувати! (Виходить).

ЯВА Х

Т і ж без Тетяни.

Солдат. У тебя жена добрая, хозяин.

Михайло. Чи ти жартом так говориш, чи навсправжки?

Солдат. Без шуток. Молода, пригожа и, кажется, тебя любит.

Михайло. Хіба що молода і хороша — міша мене любити? Вона у мене добра й вірна жінка, тільки дуже жвава, жартлива і глузлива. Вже коли попадеться їй хоть трохи тюхтюх-сердега, то такого і підніме -на зубки і рада довести до того, хоть би цьому йолопові й ворсу нам'яли. Достається од неї деколи, як поприїжджають, отим цвентюхам, канцелюжкам!.. Та й смішні-бо вони собі, такі необачні, такі легкодухі: всьому вірять, усьому дивуються, всього бояться.

Солдат. Однако к чужим жонам подлипать не боятся, словно как будто военные. Мне случалось их видеть храбрость при таких замашках.

Михайло. Вже я за свою скажу, що не боюсь нічого.

Солдат. Бывает и на старуху проруха. Не потачь, хозяин: у каждова есть свои блохи.

Михайло. Борони боже — якби я свою підстеріг в чім, тут би їй і доклав воза.

 

ЯВА XI

Ті ж іТетяна (ставить наливку на стіл).

Михайло Ану, судир! Ось і я вас почастую гарним спотикачем (наливає й підносить солдатові).

Солдат (п'є). Вот славная наливочка! Кто ее сделал?

Михайло. Жінка моя, Тетяна.

Тетяна. Я, я — іще й з вишень свого садка. А москаль дума, що я нічого не вмію.

Михайло (п'є). Вона, вона. Це у мене клад — не жінка!

Солдат. Ты счастлив, хозяин: жена у тебя хороша и наливка недурна (наливає). За здоровье чернобровой Татьяны. (П'є).

Михайло. Здорова, моя рибко, перепілко! (П'є).

Тетяна (наливає). Спасибі! За здоров'я москаля-чарівника!.. (Пригубила й оддала чоловікові).

Михайло. Здорові були, мосьпане-чарівник!

Солдат (наливши). Благодарствуйте, завидная парочка! (П'є).

Михайло. Що вже моя Тетяна, то (п'є) чорнобрива, кохана. (Співає).

З того часу, як женився,

Я ніколи не журився,

Ой, чук, Тетяна,

Чорнобрива, кохана!

За Тетяну сто кіп дав,

Бо Тетяну сподобав.

Ой, чук...

За Марусю п'ятака,

Бо Маруся не така.

Ой, чук...

Я веселий і здоров

Від Тетяниних бров...

 

Ой, чук...

Як Тетина засміється,

В душі радість оддається.

Ой, чук, Тетяна,

Чорнобрива, кохана!

Солдат. Ай, хозяин! Да ты, брат, хват!

Тетяна. А ти думав, що у мене чоловік абиякий?..Не бійсь, себе не видасть. (Співає).

Будь у мене мужичок з кулачок,

А я таки мужикова жінка...

Я за його захилюсь, захилюсь,

Та нікого не боюсь, не боюсь. (2)

Ой, до мене губерець підсипавсь

І любові добивавсь, добивавсь.

Я губерця любити не стала, —

Його трясця напала, напала. (2)

 

«Молодице, чия ти, чия ти?

Пусти мене до хати, до хати».

«Піди к чорту, убирайсь, убирайсь,

Коло воріт не шатайсь, не шатайсь!» (2)

Михайло. Воно так, вашеці проше: сучка санчата замчала; у нас ремінця за личко не виміняєш.

Тетяна. От тепер час уже спати лягати

Солдат. А я поразмялся так, что сон прошел. Хотите ли, хозяева, я вас потешу?

Михайло. Потіш... та чим же і як?

Тетяна. Та годі вам утішатись: час спати!

Солдат. Успеешь, хозяйка, выспаться. Хотите ли, я покажу вам старшова, с которым все делаю?

Михайло. Старшого? Це б того, — що греблі рве?

Тетяна. Цур йому! Це б того, що — не при хаті згадуючи? (Плюється).

Солдат. Ну, да что ж? Вить беды никакой не будет, ни страха. Он явится в человеческом виде, когда хотите.

Михайло. В чоловічеськім? Якого ж чоловіка?

Солдат. Какого хотите? (Всі мовчать).

Тетяна. Знаєш, чоловіче, що? Нехай явиться таким, як я знаю і скажу москалеві... Побачимо, чи покаже!

Михайло. Добре, кажи, говори.

Солдат. Изволь, сказывай, в каком хочешь образе видеть.

Тетяна. Нехай твій старший покажеться паничем Финтиком, що в нашім селі проживає, та щоб і в такій одежі, яку він носить.

Солдат. Да платья-то, думаю, много есть у него. Так в каком прикажешь его представить?

Михайло. В такім, яке носив сьогодні.

Солдат. Изволь.

Михайло (жінці). Я не вірю москалеві: він хваста.

Солдат бере вуглину і виймає шомпол, розставляє чоловіка і жінку по обидва боки сцени, обводить їх кругами, зав'язує хустками очі. Стає сам посеред сцени і питає поважно, міняючи голос.

Солдат. Откуда хотите, чтоб сатана в виде панича вышел?

Михайло (боязко). Нехай жінка каже.

Тетяна. З-під припічка.

Михайло (набік). О, хитра з біса!

Солдат. Не робейте, не бойтесь ничего, не говорите ни слова, не отзывайтесь и с круга ни на шаг не сходите; а не то — быть бедам!

Михайло. А з зав'язаними очима побачиш його?

Солдат. К повязке не дотрагивайтесь. Я сам сниму ее, как придет время.

Михайло. Господа служивий! Чи не можна, щоб ції потіхи не показувати? Мене циганський піт проймає.

Солдат. Теперь уже поздно: все черти встревожились в аде. Стойте, не шевелитесь и слушайте! (Поважно і помалу).

Тара, бара,

Гала, бала.

Во всех углах

Трах-тарарах!

Из печнова дна

Вылезай, сатана!

При цих словах Михайло смішно кривиться. Финтик вилізає з-під печі. Солдат йому помагає, затуляє піч, стає знов на своє місце й робить знак, щоб той мовчав; підходить до жінки, розв'язує їй очі, далі й чоловікові. Михайло, вгледівши Финтика, виявляє переляк і дивування. Тетяна хоче так само зробити, та удає невдало. .

Михайло (опам'ятавшись). А можна, мосьпане, з ним і побалакати?

Солдат. Нельзя: голос его сильнеє грома, когда заговорит, из глаз засверкают молнии, а из ушей дым пойдет коромыслом. Ты не перенесешь такого ужаса.

Михайло. А жінка перенесе?

Солдат. Нет..

Тетяна. Неправда, перенесу! (Выходить з круга, до чоловіка). Чоловіче! Москаль жартував над тобою. Я тобі все тепер розкажу. Цей панич не чорт, а настоящий Финтик, но своїми умислами походить на чорта.

Михайло. Як же то так?.. Чи ви мене справді морочите, чи на глузд піднімаєте? Я нічого тут не розчовпу собі. А горілка? А вечеря під боднею?

Солдат сміється.

Тетяна. Все то не чари. Послухай. Три неділі вже тому, як панич цей приїхав у наше село до своїх родичів і, дізнавшись, що тебе дома нема, почав до мене вчащати. Я перше думала, що для того ходить, що нічого йому робити дома, аж ні: зачав мені говорити, що мене любить, що без мене йому скучно, щоб була я до його ласкава, що коли чоловіка дома нема, то і другого не гріх полюбити, бо так у світі ведеться. Такими й гіршими розказами так «ієні надоїв і осоружився, що і мені здумалось над ним поглумитися. Вчора дав грошей, щоб я вечерю для його справила на сьогодні. Я купила горілки, курку і ковбасу, та ще до вечері прийшов москаль. Я рада була, що на Финтиків кошт погодується служивий. Но цей служивий таку веремію підняв, як чорт у лотоках. Я спровадила його спати голодного, но він, видно, не спав і підслухав, як я Финтикові розказувала, де сховала горілку і страву. Ти, як на те, вернувся з дороги. Москаль на хитрощі піднявся і удавав, мов він чарівник. От тобі вся правда; а ти знаєш, що я перед тобою не брешу і не обманюю тебе.

Михайло. Так ось воно як... Е! (До солдата). Господа служба! Так ти не чарівник і панич цей не... дух святий з нами? Горілка і страва — не од того, що не при хаті згадуючи? Га?

Солдат. Точно все так, как жена тебе-пересказала. А притом я хоть и москаль, а ручаюсь тебе, что жена твоя, по всем моим замечаниям, никакова шаловства с этим фертиком не имела.

Михайло. Та мені й самому здається, що од моєї жінки не треба б сподіватись городянського, вашеці проше, бешкету. Та тепер дивний світ...

Тетяна. Не гріши, чоловіче! Хто проступиться, то той виля, як собака в човні. Погляди на мене і на пани ча — і вгадаєш, хто грішний, а хто праведний.

Солдат. Вот оправдание, которое и строгий кригсрехт уважил бы. Поступим с виновным по воинским артикулам.

Финтик. Прошу милосердия, пощады и прощения! (Стає навколішки й співає).

Помилуйте, вас прошу:

Єй-єй же, покаюсь!

І прельщатися чужим

По смерть зацураюсь.

Я — бездельник, признаюсь,

І дурак письменный!

Я проныра і крючок

I хапун отменный...

Я спокутую гріхи

I, божусь, ісправлюсь

І любить чужих жінок

По смерть не отважусь.

Солдат. Как же тебе поверить, когда ты крючок! Тебе непременно нада сделать наказ на спине и на ребрах. (Показує на мигах).

Финтик (перелякано). Ой, ой, умилосердитесь!

Тетяна (до солдата). Не будьмо неумолимі для других, одним собі зазорного не прощаймо. (До Финтика). Слухай (співає).

Треба б дати

Прочухана,

Щоб ти научився;

Михайло.

Як обманювать жінок,

В другий раз страшився.

 

Тетяна.

Ти за чванство,

За лукавство

І попався в сітку

Михайло.

За те б треба

Дати хльосту

І спровадить к дідьку.

 

Тетяна.

 

Признавайся,

Оправдайся,

То не буде лиха.

Михайло.

 

Добрих людей не кусай

Явно, ні спідтиха.

 

Финтик.

О, горе мне, грешнику сущу,

Ко оправданню ответа не имущу!

Како и чем могу вас ублажити?

Ей, от сего часа буду честно жити!

Михайло. Гляди ж того! Встань та послухай сюди. Мені б треба більше за всіх проученіє тобі дати, но я непотребство твоєї душі прощаю тобі, тільки обіщай нам ніколи не забувати, якого ти роду, почитати матір свою, поважати старших себе, не обижати нікого, не підсипатись під чужих жінок, а мою Тетяну за тридев'ять земель обходити; бо колись за це дадуть тобі березової припарки такої, що й правнучатам будеш заказувати.

Солдат. И небо с овчинку покажется.

Тетяна. І в могилі боляче буде.

Финтик. Милостивые благодетели! Ваше великодушие проникло в мою совесть. Она пробудилась и представляет мне докладный регистр моих бесчинств. Стыжусь моих злых окаянств и сам себе кажусь презрительным, как за дурные поступки противу моих родных, равно и противу всех людей. Теперь все силы употреблю доказать на деле мое исправление. Буду всем рассказывать сегодняшнее мое приключение и москаля-чаривника, дабы пример мой послужил ко исправлению всех и каждого.

Солдат. Поэтому правда, что шутка, кстати сделанная, больше делает иногда пользы, чем строгие наставления.

Всі (хор).

Треба дружно з людьми жити,

Треба так жінок любити,

Щоб од бога не гріх,

Щоб і людям не в сміх. (2)

Финтик.

Всем теперь скажу я смело:

В прок не пойдет злое дело, —

Хоть удастся в один раз —

Попадешься в инчий час. (2)

Всі.

Треба дружно з людьми жити... (і далі).

 

Тетяна.

Паничі, остерігайтесь,

Не запальчиво влюбляйтесь,

Бо хто ласий до чужбин,

Той скуштує і дубин. (2)

 

Всі

 

Треба дружно з людьми жити,

Треба так жінок любити,

Щоб од бога не гріх,

Щоб і людям не в сміх. (2)

Завіса.

 

Сторінка 3 з 3 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 > У кінець >>

Пошук на сайті: