П е т р о и Н а т а л к а (когда возный говорит к зрителям, обнимают мать, а по окончании говорят). Мати наша рідная, благослови нас!
Т е р п и л и х а. Бог з’єднаєть вас чудом, нехай вас і благословить своєю благостію…
М и к о л а. От такові-то наші полтавці! Коли діло піде, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються.
В ы б о р н ы й. Наталка – по всьому полтавка, Петро – полтавець, та й возний, здається, не з другой губернії.
П е т р о. Наталко! Тепер ми ніколи не розлучимося. Бог нам поміг перенести біди і напасті, він поможе нам вірною любовію і порядочною жизнію буть приміром для других і заслужить прозвшце добрих полтавців. Заспівай же, коли не забула, свою пісню, що я найбільше люблю.
Н а т а л к а. Коли кого любиш, того нічого не забудеш.
№19
Ой я дівчина Полтавка,
А зовуть мене Наталка:
Дівка проста, не красива,
З добрим серцем, не спесива.
Коло мене хлопці в’ються
І за мене часто б’ються,
Но я люблю Петра дуже,
А до других мні байдуже.
Мої подруги пустують
І зо всякими жартують,
А я без Петра скучаю
І веселості не знаю.
Я з Петром моїм щаслива,
І весела, і жартлива,
Я Петра люблю душею,
Він один владієть нею.
Х о р
Начинаймо веселиться,
Час нам сльози осушити;
Доки лиха нам страшиться, | (2)
Не до смерті ж в горі жити. |
Нехай злії одні плачуть,
Бо недобре замишляють;
А полтавці добрі скачуть, | (2)
Не на зло другим гуляють.|
Коли хочеш буть щасливим,
То на бога полагайся;
Перенось все терпеливо | (2)
І на бідних оглядайся. |