Коментар до “Енеїди” Івана Котляревского та його історія – Іван Котляревський

Джгут — різновид гри в карти. Того, хто програв, б'ють джгутом (скрученим рушником) по долоні. Скажімо, скільки лишилося після закінчення гри на руках карт у дурня, стільки раз його били джгутом по руці. В “джгута” грали і без карт.

Хлюст — гра в карти. Взагалі хлюстом називається такий момент у грі, коли в одного чи кількох гравців на руках опиниться три карти однієї масті, або три козирі, або три валети, або три тузи. Чий хлюст старший — визначають за старшинством карт, які його утворили. В пари — неясно, яка гра в карти мається на увазі. Може, вдвох, один на один?

Візок — поширена гра в карти, так звані “свої козирі”. Назва пішла від того, що тому, хто програв, дістається велика купа карт — “хоч возом вивозь” (див.: К. с. — 1887. — Т. 18. — Кн. 6 — 7. — С. 463 — 471).

Дамки — шашки. Закрита під кінець гри шашками противника, шашка переможеного вважається соромом для нього (“Чорт мав порожнього кута”).

36 — 37-ма — “ігрові” строфи. У перших виданнях “Енеїди” кожна строфа складалася з 20 рядків, потім сам Котляревський розбив двадцятирядкові строфи на дві десятирядкові. Тому тісна смислова єдність двох сусідніх строф у “Енеїді” спостерігається часто. Ігри не бенкет, де важко подати наїдки й напої з урахуванням забаганок кожного з присутніх окремо, і не обряд, де теж передбачені обов'язкові для всіх ритуальні дійства. Грають “хто як і в віщо захотів”.

Сцени бенкетування троянців у Дідони не раз перегукуються з травестіями “мандрованих дяків” — “Пісня світська” та “Великодна вірша”, де фігурують біблійні персонажі, переодягнені в український одяг і наділені рисами українських селян. У “Великодній вірші” — “Давид гуслі підстроїв, козацької як дернув”, з присутніх “всяк собі пару прибрав” і всі пішли у танець:

Перше навприсядки брали,

Потім били трепака,

А дівчата забивали

Підківками гоцака.

Як же взяли молодиці

По-своєму бушувать,

Аж погубили спідниці,

Так взяло їх розбирать”.

Тут же “парубки в м'яча гуляли, деякії ж у жгута; дівки пісеньки співали; малі ж діти — у кота; хто хотів — навбитки бився” (Історія української літератури: У 8 т. — К., 1967. — Т. 2. — С. 57).

В “ігрових” строфах новаторська риса “Енеїди” порівняно з віршами-травестіями полягає в тому, що з ряду ігор обособлено взятий “панас”. Він служить зближенню Енея з Дідоною, рухає сюжет. Пара на довший час, мов прожектором, вихоплена з маси. Індивідуалізації героїв у сучасному розумінні ще немає, але є типи, на розвитку стосунків яких тримається сюжет. У травестіях попередників Котляревського гри чи танцю, взятих з виразною метою характеристики окремих персонажів, вказати не можемо.

39.Курили — пиячили,бенкетували.

Сподар — шанобливе звертання, зараз невживане. Мало значення: “господар” і “государ”, “цар”. І далі зустрічається в “Енеїді” (III, 1, IV, 127).

40. Грінку убить — виграти (К.), добре поживитися. Грінка — скибка хліба, помазана зверху чимсь їстівним; або ще — підсмажена на сковорідці з жиром. У переносному значенні — взагалі шмат, кусок чогось пожиточного. Нар.: Убив добру грінку. Грінка йому упала (Номис. — С. 207).

Мутив, як на селі москаль! — москаль — тут у значенні: солдат царської армії. На Україні до ліквідації козачого військового устрою знали тільки солдат-росіян. Пізніше назва “москаль” перейшла і на солдат-українців, взагалі людей будь-якої національності, коли вони служили в царській армії.

43. Олімп — гора в північній Греції, на якій, згідно з міфологією, живуть боги. Тут стоять палаци Зевса та інших богів, збудовані й оздоблені богом ковальства Гефестом. Ворота в Олімп, коли боги виїжджають звідти на золотих колісницях, відкривають і закривають гори. Олімп — також символ верховної влади.

Мартопляс — гультяй, гульвіса, блазень (див. також коментар: III, 97).

44. А то Венера все свашкує — свашкує — тут у значенні: сватає, зводить.

Свашка — жінка, яка порядкує на весіллі.

Котляревський консультував свого знайомого Дмитра Бантиш-Каменського, який писав “Историю Малой России”. Згадуючи в своїй праці про особливості весільного обряду на Полтавщині, Бантиш-Каменський пише: “Коли молода приїжджає до хати молодого і відходить потім до покою, дружка й свашка керують нею; остання роздягає, кладе молоду в постіль”. До слова “свашка” Бантиш-Каменський дає примітку: “Свашка зветься і мчалкою — пояснює п. Котляревський — від дієслова мчати, скоро переносити. У свашки вибирають, звичайно, жінку молодих років, сміливу, проворну, швидку” (Кирилюк Є. Іван Котляревський: Життя і творчість. — К., 1981. — С. 104 — 105).

45. Меркурій. — У римській міфології бог-вістун, покровитель мандрівників, купців, пастухів; син Юпітера і німфи гір Майї (відповідно у греків — Герпес). Тут Меркурій одягнений візником-листоношею кінця XVIII — початку XIX ст.

Ладунка (пол. Іаdunek) — тут поштова сумка з бляхою на ній, знаком того, хто перебуває на державній службі. Листоноші носили ладунку на грудях. Також ще — патронна сумка у кавалеристів, мисливців (див. також коментар: VI, 169).

Ногайський малахай — довгий ремінний батіг (нагай), як у ногайців, тюркської народності, що зараз живе на Кавказі (переважно північ Дагестанської АРСР). Ногайцями у XVIII ст. називали кочівників біля узбережжя Азовського і Чорного морів, на підступах до Кримського ханства.

46. А то заліг, мов в грубі пес — грубою називали піч для обігрівання приміщення, яку топили з сіней. Звичайно груби були тільки в панських будинках. Нар.: Аби груба, то пес буде (Номис. — С. 169).

47. Станя, стайня — приміщення, де тримають коней, конюшня.

Чортопхайка — легка бричка.

Оглобельна — коняка, запряжена в оглоблі, по центру. По боках оглобельної — коні припряжні, або ще кажуть підпряжні, орчикові.

49. Та швидко і не так задробиш — тобто задріботиш, побіжиш мерщій.

Дать халазію — відшмагати різками (К.); взагалі — одержати нагінку, прочуханку.

50. Мов Каїн, затрусивсь увесь — вираз походить від апокрифічних варіантів біблійного міфу про першого великого грішника людського роду братовбивцю Каїна (Буття IV, 11). Пор. у літописі (XIII ст.): “А князь [Мстислав] викрив Жирослава [свого боярина-зрадника] і прогнав його від себе, як ото прогнав бог Каїна з-перед лиця свого, кажучи: “Проклят ти будь, стогнучи і трясучись на землі; бо розверзла земля уста свої прийняти кров брата твойого” (Галицько-волинський літопис / Пер. Л. Махновця / Жовтень. — 1982. — № 7. — С. 25). Тут “стогнучи і трясучись на землі” — апокрифічний додаток. Нар.: Труситься, як Каїн (Номис. — С. 63).

Кабака — тютюн для нюхання, розтертий у порошок.

51. А сам, вернувшася в будинки — у панських садибах будинками називалися тільки ті приміщення, в яких жила панська сім'я та її гості, люди “благородного звання”. Двірська челядь, взагалі простолюд, жили в інших, службових приміщеннях.

Мізерія — злидні, мізерні пожитки.

53. Крадькома виглядаючи з-за комина, Дідона довго вдавала, що не помічає зборів у дорогу зрадливого коханця, довго тамувала злість. Побачивши, що Еней хоче втікати, вхопила його за чуприну, не проговорила, а просичала першу фразу: “Постій, прескурвий, вражий сину!” Зразок алітерації: у кожному слові — глухий свистячий та шиплячий приголосний. Нар.: Не грій гадюки в пазусі, бо вкусить (Номис. — С. 58).

55.Рожен — загострений кілок.

Хирний — хворобливий, жалюгідний.

56. Кучма — кудлата, з нестриженого смушку бараняча шапка, папаха. Це слово вживається також у переносному значенні: чуб, чуприна. В народі відомий неделікатний жарт, який вчиняють над малими дітьми. Жартові передує приблизно такий діалог: “Зробити тобі кучму?” — “Зробіть”.

“А яку ж тобі зробити кучму — велику чи малу?” — “Велику”. Після цього охочого до великої кучми хапають за голову, боляче куйовдять чуб, з притиском проводять долонями супроти, щоб він стирчав у різні боки. Не пускають, поки не доведуть жертву до плачу.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: