Коментар до “Енеїди” Івана Котляревского та його історія – Іван Котляревський

57. Мандруй до сатани з рогами — перефразована лайка “Щоб тебе нечистий взяв!” (Номис. — С. 81). Не горів, не болів: зразу околів (про наглу смерть злого) (Там же. — С. 159). Щоб ви шаталися повік — один з тяжчих прокльонів, майже обов'язковий компонент кожної лайки. Ось давніший зразок такого прокльону з “Галицько-Волинського літопису” (XIII ст.): “Хай не буде йому [зрадникові боярину Жирославу) пристанку в усіх землях, у руських і в угорських, і ні в яких же краях! Нехай ходить він, блукаючи, по землях! Хай жадає він харчу, а вина і пива скудно хай буде йому! І хай буде двір його пустим, і в селі його хай не буде живущого!” (Галицько-волинський літопис / Пер. Л. Махновця / Жовтень. — 1982. — № 7. — С. 26).

Окинемо поглядом увесь епізод з лайкою Дідони. 53 — 54-та строфи — присоромлення, виказування, перелік благодіянь невдячному коханцеві. Інший характер мають строфи 56 — 57. Вони становлять внутрішньо завершену мовно-художню цілісність. Дідона лає зрадливого коханця згідно з устояними фольклорними канонами. Довгий монолог Дідони завершує лайка-заклинання, лайка — ритуальне дійство. Виказавши все Енеєві, Дідона доступним їй способом творить над ним суд і кару. Перші чотири рядки 56-ї строфи — тринадцять лайливих слів. Один період, розділений на два речення тільки тому, що треба перевести дух. Тринадцять лайливих слів-ударів. Після них, розпаливши себе, молодиця переходить до словесної розправи. Словесно відтворені етапи розправи: ляпас і дряпання нігтями по обличчю.

У 57-й строфі від знищеного і розвінчаного Енея Дідона переходить до його братії. Тут уже не викриття, а лайка-заклинання, які, за виразом Олександра Потебні, є вивітреними язичницькими молитвами. Дідона накликає на троянців усі біди й нещастя, серед яких найстрашніше — “на чистому щоб поколіли”, тобто вмерли наглою смертю. Несподівана, раптова смерть, без сповіді і причастя — ганебна. Тому воїни перед боєм відправляли відповідні ритуали, несподівано опиняючись в смертельно небезпечному становищі, сповідалися і просили прощення один у одного. В поезії Шевченка: “Ой пішла я у яр за водою” дівчина заклинає зрадливого коханого:

Побий тебе сила божа

На наглій дорозі.

59. Аж. занудило їй, небозі — небога — тут у значенні: бідолаха, сердешна.

60. Паплюга — розпутна жінка.

62. Пуцьверинок — пташеня.

Купідон, або Амур — син богині кохання Венери, за античними міфами, — маленьке чарівне хлоп'я з крильцями за плечима, луком і стрілами в руках. Кому Амур прониже своєю золотою стрілою серце в момент зустрічі з особою другої статі, той покохає.

Бахур — полюбовник, залицяльник.

64. Запічок — заглибина в комині печі різної величини, частіше з боку припічка і полу. Тому Дідона, щоб дістати кресало, “скочила на піл”. В запічку, де завжди сухо, звичайно тримали кресало і трут. Трут робили з відвареного в гречаному попелі ґноту, ганчірки або висушеного гриба, який через це мав назву трутовик. Іскра, одержана від удару залізного кресала об камінь, запалювала трут. Трут завертали в клоччя — грубе волокно, відходи під час обробки льону або конопель — і роздували вогонь.

65. Стояв у неї на городі — чому очерет складений на городі, а не в дворі, де стоять садибні будівлі, копиці сіна, соломи та ін.? У садибі двір (інколи обгороджений) — зовсім не те саме, що город. Город обробляється і на ньому можна ставити ожереди, копиці тощо тільки тоді, коли достигла городина зібрана, а нова ще не посаджена. У даному разі саме так стоїть справа зі скошеним на паливо очеретом. Його звичайно косять на самому початку зими, коли тільки став лід на стоячих водах і ще не випав великий сніг. Город, що спускається до низу, в цю пору пустує і на ньому зручно складати очерет. До весни увесь він чи більша частина його буде спалена.

Костер — тридцять кіп пов'язаного в кулі очерету. В копі — 60 кулів.

66. Послала душу к чорту в ад — всі, хто накладає на себе руки, — вчиняє тяжкий гріх, якому немає прощення. Самогубцям уготовані вічні муки в пеклі (III, 71).

ЧАСТИНА ДРУГА

3. Палінур — керманич на човні Енея. Згідно з легендою. Палінур був кинутий у море з волі богів, ворожих троянцям, а коли вибрався на берег, загинув від рук тубільців. Його ім'ям був названий мис на південно-західному узбережжі Італії, в області Луканія. В “Енеїді” Вергілія Еней ще зустрінеться з Палінуром у підземному царстві Плутона (Вергілій. — Кн. б. — Ряд. 337 — 387).

4. Шпує — дуже бризкає, хвилюється.

5. Ацест — легендарний цар Сіцілії, родом з Трої. Цим пояснюється, що “Ацест Енею, як би брату, Велику ласку показав”.

7. Як водиться у подібних випадках, несподіваних гостей почастували тим, що тримали у запасі для такої нагоди, — салом, ковбасою, а оскільки вони з далекої морської дороги зголодніли, то подали й тетерю (гарячу страву), яку можна приготувати нашвидкуруч: накришити у кип'яток сухарів, засмажити цибулею на олії, посолити — і тетеря готова. Сало — воно ще не раз буде згадуватися в “Енеїді”. З прадавніх часів його місце у харчовому раціоні українського народу дуже значне. Серед харчових припасів, які, збираючись на війну з рутульцями, готує військо царя Латина, на першому місці — сало і пшоно (IV, 98). З салом пов'язана велика кількість народних приказок, оповідань, анекдотів. Напр.: “Ой якби-то було так, щоб я царем стався — сало б їв, з салом спав, салом би вкривався”. Ковбаса — традиційний спосіб її приготування: “Свиняче м'ясо з салом порізати на шматочки, посипати сіллю, перцем і цим фаршем наповнити вимиті свинячі кишки, спекти в звичайній печі, а перед подачею на стіл піджарити” (Маркев ич. — С. 155).

Решето — господарська річ для просівання чого-небудь. До дерев'яного круглого обода знизу кріпиться сітка, через яку просіюють (зерно, крупу). Те ж, що й сито, тільки в останнього густіша сітка (для борошна, товченої макухи та ін.). Решето чи щось інше, використовуване як хлібниця, ставили обов'язково посередині стола, щоб гостям було зручно брати нарізаний хліб. Хліб — усьому голова, споконвічна пошана до “святого хліба” глибоко коріниться в народній свідомості. Хлібина на покритому скатертиною столі — неодмінний атрибут патріархальної хати, надто в святковий час.

8. Пашкети в кахлях — “Не маючи пашкетних форм, заможні селяни готують цю страву в кахлях. Замішують пшеничне тісто з маслом і з молоком, обкладають цим тістом кахлю, перше змазавши її маслом, кладуть гусячі нирки, печінку, кусочки м'яса, заливають товченою печінкою, закривають все це краями того ж тіста і ставлять у піч пектись — поки буде готове” (Маркевич. — С. 157).

Кахлі — поширені і зараз керамічні плитки для личкування (облицьовування) стін, печей тощо.

Сита — розведений водою мед або медовий відвар на воді.

Зразову до рижків печінку — зрази — страва з яловичини: скручений биток з м'яса, в даному разі з печінки, з начинкою. Рижки, рижики — їстівні гриби.

9. В сей день його отець опрягся — Еней прибув до Сіцілії якраз через рік після смерті свого батька Анхіза на цій землі. Опрягся — в бурлескній манері, зневажливо, мов про скотину: помер.

Чикилдиха — назва гіршого гатунку горілки.

10. Громчуя — об'єднана місцем проживання чи родом занять, або тим і другим спілі, нігті, людей. Громадські зібрання, сходи відігравали винятково важливу роль у суспільному житті. Показовий приклад — козацькі ради на Запорізькій Січі.

Нар.: Громада — великий чоловік. Як громада скаже, так і буде.

11. Поставити обід старцям — за давнім звичаєм, на похороні і поминках обов'язково влаштовували обід для старців.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: