54. Плутон — бог підземного царства, земних надр. Його палац відвідає Еней під час мандрівки з Сівіллою в підземне царство (III, 110 — 115).
Прозерпина — дружина Плутона, втілення всього недоброго на землі.
55. фурцює добре навісна — фурцює — гасає, скаче.
56. Пустіть лиш з неба веремію — веремія — крик, метушня, замішання. Пускати, крутити веремію — несподівано напасти, внести замішання.
59. У 59 — 61-й строфах змальований знахар, вельми примітна постать у народному житті ще з прадавніх часів. З прийняттям і подальшим утвердженням християнства роль знахарів поступово зменшувалася, хоч у кінці XVIII ст. була ще досить помітною. Звичайно знахарі були досвідченими, бувалими людьми, зналися на народній медицині, ліками і порадами допомагали кожному, хто до них звертався. На певному рівні народної свідомості й культури магія, зв'язок з вищою чудодійною силою органічно пов'язувалися з розумом, життєвим досвідом, професійною вправністю. Знахарів і знахарок, ворожок, таких як Сівілла у третій частині “Енеїди”, народ відрізняв від чаклунів, чаклунок та відьом і певною мірою протиставляв їм. Вони могли боротися з нечистою силою, відводити відьомські чари. В “Конотопській відьмі” Г. Квітки-Основ'яненка “стар чоловік і непевний” Демко Швандюра “знімає чари” відьми Явдохи Зубихи, яка зробила так, що замість неї козаки “прєхваброї сотні конотопської” порють різками на виду у всієї громади вербову колоду.
Упир і знахур ворожить — у Котляревського упир — жива людина, яка знається з потусторонніми силами.
І добре знав греблі гатить — в народних уявленнях чоловік, який добре знався на водяних млинах, греблях, — знахар, ворожбит, в усякому разі дружній з ними. Він знає замовляння на випадок різних стихійних лих, уміє ладити з водяником (дядько Лев у “Лісовій пісні” Лесі Українки), щоб той постійно давав потрібну кількість води, особливо коли багато завозу, щоб не проривала вода греблі, не знесла млина під час повені; мусив знати ще багато інших тонкощів мірошницької справи. Гребля, вода, надто болото — місце, де любить оселятися нечиста сила. Нар:
Нехай тебе ті кохають,
Що в болоті грають.
Нехай тебе ті любують,
Що греблі руйнують.
60. Шльонськ — польська назва Сілезії, області, яка нині входить до складу Польської Народної Республіки і частково до Чехословацької Соціалістичної Республіки. Україна підтримувала давні торгові зв'язки з Сілезією, а через сілезькі ринки — з іншими землями Західної Європи. Крім прядива, сала, смальцю, воску та інших товарів, помітною статтею експорту були воли української степової породи.
61. Невтєс — в античних міфах — Навт, супутник Енея в його мандрах. Богиня мудрості Мінерна наділила Навта пророчим даром.
69. Машталір — кучер.
70. Із шаповальського сукна — тобто свита з грубого сукна домашнього виробу.
Тясомкою кругом обшита — обшита стрічкою із матерії.
71. Кобиляча голова — в українських народних казках фантастичне страховисько. Нар.: Стукотить, грукотить… “А що там?” — “Кобиляча голова лізе!” (Номис. — С. 231).
72. Коли, Нептун, мені ти дядько — Венера — дочка Зевса, який доводиться Нептунові братом, отже, вона племінниця останнього. Відомий також інший античний міф, згідно з яким Венера народилася з морської піни на узбережжі острова Кріт. Підлещуючись до володаря морів Нептуна, на це й натякає Венера, називаючи його хрещеним батьком. До того ж дядько з боку батька вважається ближчою ріднею, ніж дядько з боку матері.
75. Кіш — військовий табір, обоз.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
1. Сподар — господар, також — государ, цар.
Небіжчик — тут у значенні: бідолаха.
3. Це — пісенна строфа, одна на всю “Енеїду”. Перелік пісень відкриває перлина в пісенній скарбниці українського народу — “Гей на горі та женці жнуть”. Вона в перелицьованій, травестійній формі випливе в тексті поеми ще в четвертій частині (строфа 126) і натяком — у шостій (строфа 4).
Сагайдачний Петро (рік народження невідомо — 1622) — гетьман українського козацтва, талановитий полководець. Під керівництвом Сагайдачного українські козаки здійснили ряд успішних походів, виграли кілька битв. Помер від рани, одержаної у битві з турками під Хотином. У пісні “Гей на горі та женці жнуть” фігурує також інший учасник цієї битви, запорізький кошовий, потім козацький гетьман Дорошенко Михайло (рік народження невідомо — 1628). Він користувався популярністю серед козаків, славився своєю хоробрістю. Загинув у битві під час одного з очолених ним походів на Кримське ханство.
Либонь співали і про Січ — пісень, де фігурує Запорізька Січ і запорожці, багато. Виходячи з тексту “Енеїди”, якусь певну пісню назвати неможливо. Тут і в подальших рядках пісенної строфи Котляревський навряд чи мав на увазі конкретну пісню. Іде перелік історичних подій, яскравіше відображених у піснях, взагалі найпопулярніших пісенних сюжетів. Звичайно, в строфі, як і в усьому масиві українських народних пісень минулого, на першому місці за суспільною вагою та значенням — пісні про козацтво і Запорізьку Січ.
Як в пікінери набирали — шкіпери — в первісному значенні цього слова власне солдати, які мали на озброєнні піки (списи). Тут йдеться про так звану Пікінерію: в 1764 р. за урядовим розпорядженням на Україні були сформовані з козаків Полтавського та Миргородського полків чотири військовопоселенські пікінерські полки. В 1776 р. з частини козаків ліквідованої в червні 1775 р. Запорізької Січі були утворені ще два пікінерські полки. Пікінери були позбавлені козацьких привілеїв, мусили відбувати військову службу і разом з тим сплачувати податки, виконувати державні повинності. Особливо постраждав від Пікінерії Полтавський полк. У 1769 р. вибухнуло повстання двох пікінерських полків — Дніпровського і Донецького — на півдні Полтавщини (на території нинішніх Кобеляцького та Нехворощанського районів), яке було жорстоко придушене.
Як мандровав козак всю ніч — сюди за змістом найбільше підходить пісня “Добрий вечір тобі, зелена діброво!” Крім тематичної ознаки, тут треба пам'ятати й про винятково високий естетичний смак І. Котляревського — знову конкретна вказівка на пісню дивовижної поетичної сили і глибини.
Полтавську славили шведчину — теж надто загальна вказівка і якусь певну пісню назвати неможливо. Йдеться, звичайно, про кампанію 1708 — 1709 років і Полтавську битву.
І неня як свою дитину 3 двора провадила в поход — мотив проводів матір'ю сина дуже поширений в українських народних піснях і на якусь певну пісню вказати важко.
Як під Бендер'ю воювали, Без галушок як помирали, Колись як був голодний год — можливо, в останньому рядку І. Котляревський мав на увазі якусь невідому нам пісню про голодовку в неурожайний рік, нерідке явище в усі давні, та й не такі давні часи. Одначе дослідники “Енеїди” згадку про воєнні дії під Бендерами і “голодний год” пов'язують з конкретним епізодом однієї з російсько-турецьких воєн. У 1789 р. російські війська під командуванням князя Г. О. Потьомкіна вели тривалу облогу турецької фортеці Бендери (нині місто Молдавської РСР, районний центр), яка закінчилася капітуляцією її гарнізону. Фаворит Катерини II бездарний воєначальник Потьомкін не дбав належним чином про постачання військ. Нестача провіанту, осінні холоди призвели до голоду, поширення епідемій. Подібні явища спостерігалися не тільки під Бендерами, а й під Очаковом, іншими фортецями, в інших епізодах численних російсько-турецьких війн протягом XVIII — початку XIX ст. Нар.: Бендерська чума. Добувсь, як під Очаковим (Номис. — С. 37). Не знав автор “Енеїди”, коли писав ці рядки, що йому як учаснику походу проти Туреччини 1806 р. в чині штабс-капітана Сіверського драгунського полку доведеться воювати “під Бендер'ю”.