Коментар до “Енеїди” Івана Котляревского та його історія – Іван Котляревський

83. В другім зовсім сих каравані — караван — тут у значенні: рухомий ряд, низка людей.

85. Пустомолки — іронічно переосмислене слово “богомолки”.

86. Мандрьохи, хльорки і діптянки — зневажливі прізвиська жінок легкої поведінки; їх перелік подається по низхідній. Мандрьоха — одружена жінка, яка залишила сім'ю і пішла блукати по людях. Так називали й тих, які з незаконно народженою дитиною йшли з рідної домівки (“Катерина”, “Наймичка” Т. Шевченка). Мандрьоха не завжди була пропащою жінкою, повією. Часто, зійшовши з дому, вона наймалася десь у чужих людей і жила самостійно. Таке явище було викликане тим, що жінка була в повній залежності від чоловіка і не мала права розірвати шлюб. У “Кайдашевій сім'ї” І. Нечуя-Левицького молодиця Мелашка, не витримавши знущань свекрухи, рушає з односельцями перед Великоднем до Києва, тут відстає від своїх і йде в найми. Таким чином Мелашка опиняється у становищі мандрьохи, хоч письменник і не вживає цього слова. Тільки через рік чоловік (Лаврін) знайшов Мелашку і вмовив повернутися додому.

88. Куделя — приготовлені для пряжі шерсть, льон або коноплі низького гатунку.

89. Манія — сурик, червона фарба. Вживається також у значенні “проява”, “привид”, “злий дух”. І. Франко до записаного в рідному селі Нагуєвичі виразу “Манія якась мене сі вчепила” дає пояснення: “Вірять в існування якогось демона Манії, що чіпаєся людей і осліплює їх, мішає їх розум”. Інший вираз “Ти, манійо якась!” — пояснює І. Франко, — “прикладається до гарної жінки, що баламутить чоловіка” (Франко. Приповідки. — Т. 2. — С. 377).

91. Це “відьомська” строфа. Віра в чари, в магічну силу ворожіння, чаклування з прадавніх часів займала значне місце в житті народу. Недарма в жіночому колі пекла ворожкам відведена ціла строфа (тоді як “ворожбитам і чародіям” у чоловічому колі присвячено один рядок — III, 79). Чари, спрямоване проти інших чаклунство засуджувалося дуже суворо. Були непоодинокі випадки самосуду та різних способів виявлення “відьом” (пригадаймо “Конотопську відьму” Г. Квітки-Основ'яненка, “Відьму” М. Коцюбинського). Нар.: Ворожка з бісом накладає. Хто ворожить, той душею наложить (Номис. — С. 4).

Відьом же тут колесували — колесування — справді пекельний спосіб кари, відомий ще з часів Римської імперії. На колесі карали батогами, бичами, також на смерть. У середні віки до колесування вдавалися в ряді країн Західної Європи, в Росії — з XVII ст., особливо часто за царювання Петра І (страти стрільців). Колесування було узаконене в затвердженому Петром І військовому артикулі (статуті).

На припічках щоб не орали — про жінок, які жили тільки з ворожіння, говорили: “Вона на припічку оре”. Слід давньої, праязичницької віри в магічну силу вогню: ворожать біля печі, на припічку.

Не їздили б на упирях — див. коментар: II, 59,

93. Були в свитках, були в охвотах — охвота — старовинний верхній жіночий одяг, подібний до свитки. Одначе свита, сіряк, серм'яга — одяг простолюду (звідси сірома — біднота, голота), а офота — жінок з більш заможних верств населення.

Дульєти — жіноче плаття з м'якої шовкової тканини; святкове парадне вбрання вищих станів, дворянок, аристократок.

Капот — жіночий хатній одяг вільного крою; халат.

А тепер ще раз оглянемося на пекло (строфи 68 — 93-тя). Звернімо увагу, що грішники розміщені за певною системою, так би мовити, за значимістю вчинених гріхів. Строфи, присвячені неправедним вчинкам соціально-громадського характеру, чергуються зі строфами, де йдеться про неправедні приватні, особисті, сімейні вчинки. Суворої послідовності немає, але тенденція проступає виразно. Маємо два паралельні ряди грішників. Перший — соціальний:

“панів там мордували”, за ними йдуть “всі старшини без розбору”, “судді, підсудки, писарі”, попи і т. д., аж до “купчиків проворних”, міняйл і шинкарів.

Другий ряд — приватно-сімейний, грішники, що порушують вимоги народної моралі: самовбивці, розпусники, брехуни, п'яниці, ворожбити і т. д. Ранжир послідовно витриманий — від найбільших грішників до дедалі менших.

В пеклі Котляревського, так само, як і в змальованому далі раю, діє народний моральний кодекс, тому тут немає покараних за гріхи власне проти церкви та православ'я як державної релігії. Тимчасом Карний кодекс Російської імперії відкривався статтями, які передбачали сувору кару за злочини супроти релігії. Найважливіший злочин — богохульство, за ним — образа святині, зрив богослужіння, єресь, відступництво, святотатство, лжеприсяга і т. д. Всього цього немає в І. Котляревського.

94.3 пекла Еней з Сівіллою попадають в чистилище, де душі померлих очищаються від гріхів перед тим, як потрапити до раю, або, згідно з іншими релігійними уявленнями, де зважують їхні добрі й благі, праведні й грішні земні діла, щоб відправити у рай чи в пекло.

95. Як між гадюки чорний уж — чорний уж — під такою назвою автор, мабуть, мав на увазі або поширений і зараз у степовій зоні України вуж водяний (Nаtrіх tessellatа), який, на відміну від звичайного вужа, часто на тім'ї має чорну пляму, або неотруйну вужеподібну змію мідянку (Соronella аustriacа), що теж водиться на Україні і через подібний колір шкіри дуже схожа на чорну гадюку.

97. Статут, Литовський статут — кодекс законів Великого князівства Литовського, до складу якого з XIV — до другої половини XVI ст. входили українські землі. “Статут” мав три редакції (1529, 1566, 1588), кожна з яких збільшувала привілеї панства, шляхти і урізувала права селянства. На Україні Литовський статут діяв і за часів Речі Посполитої, і після приєднання Лівобережної, потім Правобережної України до Росії. За царювання Катерини II на українські землі було поширене загальноросійське законодавство. Одначе на практиці Литовський статут діяв до 1840 р. Недарма І. Котляревський пише “наш Статут”. Окремі положення Статуту (про “межеві суди”) залишалися в силі на землях історичної Гетьманщини — Чернігівщині і Полтавщині — до 1917 р.

І толковав якихсь монадів — монада (від грец. одиниця) — найпростіша неподільна єдність, самосуща духовна субстанція, яка лежить в основі Всесвіту, будь-якого буття. Поняття монади є основним у філософській системі німецького вченого Лейбніца (1646 — 1716), викладеної у його “Монадології”, “філософському лексиконі” та інших працях. Філософські ідеї Лейбніца були відомі на Україні.

98. Що з ґудзиками за мундир — з часів Петра І чиновники різних цивільних відомств, в тому числі юристи, носили встановлену форму одягу — мундир. Тому одержати мундир судді, наприклад, значило бути затвердженим на урядовій посаді згідно з “Табелем про ранги”. На Україні кінця XVIII ст. доживали віку старі судові установи та посади, пов'язані з полковим устроєм і давніми традиціями самоврядування. За умов витіснення старих судових інституцій і впровадження централізованої судової системи одержати мундир для юриста — значило увійти в нові штати.

Ланцет — хірургічний ніж, гострий з обох боків.

Спермацет — витоплене з мозку кита-кашалота сало, відповідним чином препароване. В медицині застосовується для лікування виразок на шкірі.

99. Фертик — вертун, франт (ферг — стара назва літери Ф — в боки взялася).

100. Це строфа про дворову челядь при панських маєтках, яка заслужено мала в народі лиху славу осередка розбещеності, моральної зіпсованості.

Скороход — слуга, що біг перед панським екіпажем, звільняючи йому дорогу; також гінець, посильний.

І як з кишень платки тягли — в народному побуті хустка мала важливе ритуальне значення (див. також коментар: І, 33). Дівчина дарувала вишиту власноручно хустку тому, кого покохає. Отже, викрадення хустки — не просто жарт, а образа дівочої честі, посягання на її добре ім'я.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: