Іван Котляревський - Коментар до "Енеїди" Івана Котляревского та його історія (сторінка 16)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Komentar_do_eneida.doc)Komentar_do_eneida.doc635 Кб3205
71. На кіл Амату пасажу — посадити на кіл (на палю) — смертна кара особливо принизлива, призначена для найнижчого стану, “бидла”. А тут — особа царської крові, та ще й жінка.

У добу феодалізму самому способові смертної кари надавали неабиякого престижного значення. Смертна кара через повішення для провідних організаторів повстання декабристів 1825 р. сприймалася тодішнім суспільством і самими засудженими дворянськими революціонерами як приниження їхньої гідності, образа. До того ж, було прийнято виконувати вирок публічно. До смертної кари через посадження на палю особливо часто вдавалася польська шляхта під час розправи над захопленими повстанцями — запорожцями, гайдамаками.

72. Турн викликає на поєдинок Енея і царя Латина, щоб захистити свою честь. Такого мотиву — виклику на поєдинок — у Вергілія немає і не могло бути, оскільки, згідно з поглядами стародавніх греків і римлян, честь у громадянина могла відняти держава, громада, а не приватна особа. Сучасник Вергілія, римський філософ Сенека говорив: “Образа не досягає мудреця”. Еней з Турном сходяться на поєдинок в кінці “Енеїди” для того, щоб уникнути зайвого пролиття крові воюючих сторін. Це зовсім не те, що поєдинок честі. Подібні поєдинки на полі битви були звичайним явищем, причому втеча від сильнішого ворога з метою порятунку не вважалася безчестям (див. VI, 67 — 70). Поєдинки честі з'явилися, мабуть, у рицарські часи. Особливого поширення набули у XVIII — початку XIX ст. у дворянському та офіцерському середовищі. Турн викликає на дуель Енея і Латина згідно з добре відомим у ту пору ритуалом. Він пише листи, де пропонує вибрати зброю, погодити інші деталі поєдинку, відправляє їх, як було прийнято, спеціальними гінцями. Але тут же автор поеми бурлескне обігрує прийнятий серед людей “благородного званія” ритуал. Достойна зброя для дворянського поєдинку — пістолети, шпаги, шаблі. А князь Турн пропонує князеві Енею битися “хоть на киї, хоть кулаками”. Пригадаймо борців Дареса і Ентелла з другої частини “Енеїди”.

Драгоман — у первісному значенні: перекладач при посольстві, дипломатичній місії, також гінець у дипломатичних справах; потім — просто гінець, посильний.

74. Но “горе грішникові сущу...” — початок поширеного духовного вірша. Тут маємо вказівку на те, що він був у репертуарі мандрованих дяків, студентів Києво-Могилянської академії. Крім “Енеїди”, І. Котляревський використав ще раз цей духовний вірш у водевілі “Москаль-чарівник” (написаний 1818 — 1819). У заключній сцені водевіля викритий і присоромлений невдаха-залицяльник, “городський писар” Финтик, каючись, співає:

О, горе мне, грешнику сущу!

Ко оправданню ответа не имущу,

Како й чем могу вас ублажити?

Ей, от сего часа буду честно жити!

75. Чинш — податок, плата хазяїнові за користування його землею.

76. Лавинії к Петру мандрик — “...коржі з сиру з мукою та яйцями... називаються “мандрики” (Маркевич. — С. 15).

Три хунти воску на ставних — фунт — давня, ще з часів Київської Русі міра ваги у східних слов'ян, дорівнює 409,5 грама. Ставних — підсвічник у церкві, так називали і свічки для церковного підсвічника.

Льняної пряжі три півмітки — щоб уяснити, що таке півміток, треба мати уявлення, як вели рахунок пряжі. Готові до виробництва, намотані з шпульки на мотовило нитки пряжі рахували в таких одиницях: чисниця — 3 нитки, пасмо — 10 чисниць, півміток — 20 — ЗО пасом.

Серпанків вісім на намітки — з серпанку — легкої прозорої тканини (подібної до нинішньої марлі) — готували намітки, якими пов'язували поверх очіпка голову заміжні жінки. Кінці намітки, покриваючи фігуру жінки з спини, спускалися мало не до землі.

І двісті валяних ґнотів — ґноти для свічок, каганців, ламп. Дослідник творчості І. Котляревського П. Волинський про коментовану строфу писав: “Цією “статистичною довідкою” поет відтворює характерну картину економічних відносин кріпосницького часу. Чинш складають в основному вироби натурального господарства, але з обов'язковою наявністю певної кількості грошей, яких особливо потребувало панське господарство кінця XVIII — початку XIX ст., коли все більше розвивались товарно-грошові відносини” (Волинський П. К. Іван Котляревський: Життя і творчість. — К., 1969. — С. 143). Треба тільки пам'ятати, що економічна реальність доби тут бурлескне обіграна, постає в гумористичному освітленні. Поряд з пряжею і воском (у неспіврозмірно малій кількості) фігурують розраховані на комічний ефект мандрики “к Петру” Лависі, а плата грошима за хутір, де “ставок був, гребля і садок”, сміхотворно мала — в тиждень по алтину, тобто по три копійки.

77. Муцик — мопс, взагалі маленька собачка.

Поноска — ошийник.

Тімениця — кірка з відмерлих часточок шкіри і бруду на довго немитому тім'ї малої дитини, а то й дорослого.

78. Стременний — тут: слуга, який на полюванні пильнує собак; у потрібний момент він спускає їх з поводків на звіра. Під час виїзду на полювання мусив постійно бути біля свого пана, при стремені, звідки й походить назва.

80. Асафета, або ще асафетида (“вонюча камедь”) — лікувальний екстракт,куди входив сік рослин з домішкою смоли, сірки, фосфору, різних солей.Рекомендувалася асафета при різних захворюваннях, у тому числі при розладах нервової системи.

Сервета — салфетка.

Іще клістир з ромну дали — клістир — клізма. Ромен (Маtricarіа discoideае) — ще народні назви: ромашка пахуча, ромашка дика, маточна трава, ромашка без'язикова, романець — лікувальна трава; настій з неї вживають як потогінний та протизапальний засіб.

82. Чаплія — кухарське знаряддя, з допомогою якого переносять гарячу сковороду, залізний гачок з дерев'яним держалном.

Рубель — дерев'яний валик з ручкою і поперечними зарубками, яким розкачували намотану на качалку білизну.

Ричка — керівниця (К.); доярка.

Гуменний — токовий, старший, що організовував роботу на току. Зображена звичайна для феодально-кріпосницької епохи сцена сутички між ворогуючими сусідами-поміщиками. Як правило, у таких сутичках брала участь двірська челядь, а то й усі піддані.

84. Як умивалося мазкой — мазка — кров з розбитого обличчя, носа.

86. Коли пан возний позов дасть — возний — службовець при суді в часи чинності Литовського статуту (див. коментар: III, 97). В обов'язки возного входило подавати позов до суду, свідчити наявність збитків у потерпілої сторони, вводити у власність та ін.

89. Ківната, кімната — у панських будинках і взагалі у великих хатах — покої, жилі приміщення, на відміну від світлиці — парадної кімнати для прийому гостей. Пор. у народній пісні:

У вдовиці дві світлиці,

Ще й третя кімната,

А у тебе одна хата,

Та й та не прибрата.

Тут хата — жиле приміщення, яке служить і світлицею, і кімнатою, і кухнею.

91. І як війну вести без збруї — збруя — вся воїнська зброя, обладунок, у кінноті сюди входило також спорядження для коня.

Провіянтмейстер — у російській армії генерал, який відав постачанням (відповідає сучасній інтендантській службі). Посада введена Петром І у 1718 р., скасована у 1864 р.

Кригсцальмєйстер — чиновник при війську, що вів фінансові справи, здійснював контроль, займався також постачанням армії.

93. Покиньте ж се дурне юнацтво — юнацтво — тут у значенні: нерозважлива молодеча хоробрість, завзяття.

95. Щоб некрут зараз набирать — тобто оголосити примусовий набір у армію рекрутів-новобранців.

Боярські гроші шафовать — шафовать — витрачати, використовувати.

96. Таким обрізають ніс і уха — в кінці XVIII — на початку XIX ст. тілесні покарання з відрізанням носа, вух, інших частин тіла ще мали місце в багатьох країнах, в тому числі й Росії. Законодавством передбачалося відрізати вуха або ніс за бунт проти влади. Існував також звичай перед стратою через повішення відрізати ніс та вуха і прибивати їх до шибениці. До відрізання вух офіцінно перестали вдаватися у першій половині XVIII ст., відрізання носа, як засіб покарання, затрималося довше, особливого розмаху набуло, поряд з відрубуванням руки, їіальців, язика, під час розправи над учасниками селянської війни під проводом Пугачова. Для вельмож подібна кара була особливо принизливою, бо тілесним покаранням підлягав тільки простий люд.

97. О музо, панночко парнаська!.. — у перших чотирьох рядках строфи обігране узвичаєне в поезії доби класицизму звертання до муз, покровительок мистецтва і науки, дочок Зевса й богині пам'яті Мнемозіни. Муз було дев'ять; тут, з огляду на жанр “Енеїди”, звертання до Калліопи — музи епічної поезії. Слід відзначити явний перегук цього місця з вступом до поезії Т. Шевченка “Царі”, де поет визначає своє художнє завдання (“штилем високим розмалюю помазаних”) і водночас пародіює тогочасну запобігливу цареславну поезію.

98. В описі приготувань латинського і троянського воїнства до війни, екіпіровки, забезпечення продовольством, боєприпасами і т. ін., безумовно, відбилося добре знання І. Котляревським як українського козацького військового устрою, що порівняно недавно (у 80-х роках XVIII ст.) був ліквідований, так і армії свого часу, військової справи взагалі. Адже він майже тринадцять років (з квітня 1796 р. по січень 1808 р.) перебував на військовій службі.

А ус в півлокоть би тирчав — вислів походить від старої міри довжини “лікоть” — віддаль від кінця витягнутих пальців руки до ліктя.

100. Названі окремі командні посади в козацькому війську.

Хорунжий — у первісному значенні цього слова — “підпрапорний”, оскільки перебував при полковому прапорі (хоругві) і підлягав безпосередньо полковникові. Середній чин у козацькому війську.

Асаул, осавул — виборна старшинська посада за військово-територіального устрою. Були звання генерального, полкового, сотенного, артилерійського осавула.

Урядник. — молодший чин у козацькому війську.

Отаман — виборний або призначений ватажок у козацькому війську. Курінний отаман очолював козаків з одного села, місцевості, наказний отаман — тимчасово виконував обов'язки курінного, інших виборних командирів аж до самого гетьмана.

101. У нас в Гетьманщині колись — Гетьманщина — напівофіційна назва земель Лівобережної України, які разом з Києвом були закріплені за Російською державою згідно з підписаним ЗО січня 1667 р. Андрусівським договором між Росією і Польщею. Правобережжя відходило до Польщі. В Гетьманщині певною мірою зберігався уклад, який сформувався в добу визвольної війни під проводом Хмельницького: гетьманський уряд, поділ на полки, свій суд, фінанси, самоврядування ряду міст. Під тиском самодержавної політики автономія Гетьманщини дедалі більше занепадала і з введенням загально-державного адміністративного устрою в 1782 р. була ліквідована не тільки фактично, а й формально.

Не знавши: стій, не шевелись — українське козацьке військо, так само як і московське стрілецьке, не знало стройової підготовки, а значить і різних стройових команд, у тому числі команди “струнко!”. Така підготовка почалася при Петрі І, одначе стройових команд у формі, прийнятій в наші дні, довго ще не знали. Воєнний статут Петра І залишався без змін протягом усього XVIII ст., аж до того часу, коли 6 лютого 1796 р. Павло І через три тижні після вступу на російський престол видав новий. Фанатичний прихильник палочної муштри і прусської шагістики, він відбив у статуті свої вимоги. Необхідну в розумних межах армійську дисципліну він прагнув замінити отупляючою муштрою.

“Стій, не ворушись!” — можна було б поставити епіграфом до того статуту. Команди “Стой! фрунт”, “Стоять, не шевелясь!”, “Стоять смирно!” зустрічаються тут раз по раз. І. Котляревський не з чужих слів знав, що таке муштра в армії найбільшого солдафона на російському престолі. Адже він почав армійську службу за якихось сім місяців до смерті Катерини II і вступу на імператорський трон Павла І.

Лубенський, Гадяцький, Полтавський — коли додати сюди ще й Миргородський, з усіх боків оточений землями названих полків, то це будуть всі чотири з десяти полків Гетьманщини, землі яких склали основну територію утвореної 1802 р. Полтавської губернії.

102. Волонтцрі, волонтери — добровільці, нерегулярне військо; в той час — запорожці в російській діючій армії. З них формувалася переважно розвідка, інші частини особливого призначення, яким доручалися пов'язані з риском завдання. Зокрема, в численних російсько-турецьких війнах XVIII ст. запорожці, виконуючи роль розвідників, “становили основну силу авангардних частин, відзначаючись мужністю і військовою майстерністю. Окремі запорізькі загони по кілька разів на день самостійно відправлялися “в під'їзд” — вперед і від флангів, — вступаючи в сутички з ворогом...” (Апанович О. М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. — К., 1969. — С. 154).

Асмодей — злий дух, чорт.

Чи вкрасти що, язик достати — “найулюбленішим методом у запорізьких козаків була розвідка боєм. Запорізькі розвідувальні партії не тільки захоплювали язиків, з'ясовували обстановку, а й несподівано атакували окремі татарські загони, захоплювали трофеї, знищували живу силу ворога. Досвід війни 1735 — 1739 років показав, що запорожці були кращими розвідниками в російській армії” (Апанович О. М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. — С. 122). А при нагоді і вкрасти що, особливо в потенціальних ворогів — татар та польських панів, — теж уміли.

103. Мушкет — давня ручна вогнепальна зброя до восьми-десяти кілограмів вагою, стріляли з сошок — підпори; стрілець для пом'якшення віддачі мав на правому плечі шкіряну подушку. В XVI — XVII ст. мушкети були на озброєнні в козацькому війську, одначе уже в кінці XVI ст. їх почали замінювати легшими і зручнішими рушницями. У XVIII ст. мушкети стали старим, віджилим видом зброї, хоч саме слово “мушкет” жило на означення рушниці взагалі.

Оружжина, оружина — так інколи називали рушницю.

Гамазея — склад.

Гвинтівка — відома ще з XVI ст. рушниця з нарізами в стволі для надання кулі обертового руху, що збільшувало дальність і точність стрільби. Заряджалася з дула. Кругла куля обгорталася змащеною жиром тканиною і заганялася в рушницю шомполом з допомогою молотка. Взагалі гвинтівка була мисливською зброєю. Через повільність заряджання вона на озброєння війська не бралася. В Росії гвинтівки в сучасному розумінні, що заряджалися патронами з казенної частини, з'явилися пізніше, з середини XIX ст.

Фузія, фузея — рушниця з ударно-кремінним замком. Прийнята на озброєння російської армії при Петрі І замість мушкета. Мала тригранний багнет.

Пошук на сайті: