Аналіз твору
Михайла Коцюбинського “Intermezzo”
1908 р.
Літературний рід: епос (з елементами драми — дійові особи на початку твору й лірики — ліричний герой, палітра емоцій і переживань, пейзажі тощо).
Жанр: новела.
Тема: митець і суспільство.
Головні ідеї: важливість ролі митця в суспільстві; людина щаслива й повноцінна лише в гармонії з природою.
Дійові особи: Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Три білих вівчарки, Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города, Людське горе.
Сюжет: сюжет новели — безфабульний: за його основу взято не по-дієву інтригу, а характерну для імпресіонізму химерну гру настроїв. В «Intermezzo» вони проходять через три фази:
- Депресія. Вона викликана великою душевною втомою ліричного героя. Герой утомлений, він перебуває в конфлікті із самим собою. Джерело цієї конфліктності — гостра потреба самотності — і водночас неможливість втечі від «світу людей».
- Спокійно-споглядальний стан. Цей стан з’являється як продовження тієї гармонії, якої сповнене життя природи. А природа в новелі — щось більше, ніж просто тло. Вона одухотворена, недарма ж на початку твору письменник подав перелік «дійових осіб», серед яких є і «Ниви в червні», і «Сонце», і «Зозуля», і «Жайворонки».
- Обурення, гнів, нетерпіння. Драматургія новели — не тільки у внутрішній конфліктності героя, а й у контрасті між царством прекрасної природи й потворною реальністю людського життя. У чарівну мелодію кононівських полів і небес вриваються дисонанси. Найбільш уражаючий — сповідь селянина про людське горе у фіналі твору (кульмінація).
«Intermezzo» завершується тим, що сповнений гніву й благородного нетерпіння митець повертається до міста, де його знову чекає пекло громадських обов’язків і незліченних «треба». «Так далі жити не можна», — волає його вразлива й совісна душа (В. Пахаренко).