Лялечка – Михайло Коцюбинський

Затуманена запахом квіток, сп’яніла скаргами з дна серця, вона здіймала руки до неба, завмирала в благаючій позі і з вірою в чудо прикликала до себе потіху,

Потіха приходила звідти.

Тиха, лагідна постать Христа спускалась до неї. Сірі очі його променіли тихим полум’ям і пестили ласкою. Він брав її на руки, таку бідну, таку маленьку, як пір’їнку, підіймав її, – вона чула, що одривається од землі, – і клав собі на груди.

Невимовна розкіш сповняла її тіло од того дотику, в солодкій млості вона тратила тяму, а спопеліле серце знов наливалося гарячою кров’ю, палало небесною радістю… Невпинні сльози змивали її обличчя.

Ти розумієш, – вела далі своє оповідання Раїса близькій приятельці і шкільній подрузі, що несподівано заїхала до неї, – ти розумієш – се людина незвичайна, не простий сільський піп… Коли б ти знала його високі думки, благородне серце, його ідейність, чистоту душевну… ти б була зачарована їм… Він гарний… Його сірі очі променіють тихим світлом, на блідому виду й високому чолі спокій і погода… Волосся трохи рудаве, але се не псує їх, навпаки, уста при них здаються свіжішими… Голос музикальний… Ти його побачиш, ти мусиш побачити… його, може, не всі люблять, бо він має енергію і непохитну волю… Сій людині не тут місце, не на селі… Тут він пропадає… І от уяви собі моє горе – він збирається до о. Івана на храм…

– Яке ж тобі тут горе? Хай їде…

– Ти не розумієш, ти не хочеш розуміти… Він не повинен туди їхати… Там не місце йому… там буде лише п’янство, карти, гульня… Він мусить бути сильним, він мусить бути вищим… Він кинув пити… Я його так прохала, так благала, щоб не їхав… Невже я… Невже він…

Раїса сиділа мовчки, а рясні сльози тихо котились по її виду, такому жалібному, нещасному, з виразом питання й муки. Пальці хруснули од внутрішнього болю, а затуманені сльозами очі дивилися кудись у простір…

– Ти не розумієш, – почала вона знов, звертаючи мокре лице до приятельки, але та перепинила:

– Ні, я дуже добре розумію: ти його кокаєш.

– Що ти сказала?

– Я кажу, що ти його…- і не скінчила.

Раїса раптом одхитнулась од приятельки і тихо скрикнула, як ранений птах.

Перед нею мигнула блискавка, а під ногами запалась земля. Глибока, морочлива, чорна безодня. Раїса потиху спускалась туди, і з очей її поволі щезала рожева од заходу, закутана в зелень кленів церква.

Чернігів, вересень 1901

1. Сумний, як день ясний

Для серця без надії.

2. Коппе Франсуа Едуард Жоакен (1812-1908) – франц. письменник.

3. Земська управа – виконавчий орган земських установ Росії у 1864-1917рр.

4. Фейєрбах Людвіг (1804-1872) – нім. філософ-матеріаліст, один з попередників марксизму.

5. Єпархія – основна церковна адміністративна одиниця.

6. Марс – за римською міфологією, бог родючості, рослинності, дикої природи, пізніше ототожнений з грецьким Аресом, богом війни.

7. Побачення (франц.)

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: