Ул я (здивовано)
— Мене?
Рина
— Не однаково — чи чистою, чи робленою?..
Мокій
— Авжеж, не однаково! От, наприклад, написи в «Звенигорі» — краса! Стильні, поетичні, справжньою українською мовою писані. А подивіться ви на написи по других кінокартинах. Олива з мухами! Немов навмисне псують таку прекрасну, таку милозвучну мову…
Рина (до Улі)
— От хто б тобі розказав, Улю! От хто б відповів на всі твої щодо української мови запитання!
Мокій (до Улі)
— Бачите, мені треба на збори комсомолу… А вас справді цікавить все це? Українська мова і… взагалі?
Уля
— Взагалі страх як цікавить!
Рина
— Як стане коло української афіші: читає—читає, думає—думає, чи справжньою мовою написано, чи фальшивою…
Мокій
— А знаєте, я сам такий. Побачу ото неправильно писану афішу, вивіску або таблицю — і досади тобі на цілий день. А які жахливі афіші трапляються, як перекручують українську мову…
Уля
— Серйозно?
Мокій
— Серйозно перекручують! Серйозно!.. Та ось я вам покажу одну таку афішку — помилуєтесь.
Побіг.
Рина (до Улі)
— А що?! Ще один захід — і ти, Улько, сьогодні в кіно. Тепер ти розумієш, як з ним треба поводитися? Ти котись зараз просто до нього в кімнату, розумієш? Бо тут він покаже тільки афішу, а там у нього словники, книжки… Хоч до вечора розпитуйся, залюбки відповідатиме. Побачиш яку книжку — і питай, …а тоді — в кіно. Ну, а там ти вже сама знаєш, як і що. Іди!
Уля
— А що, як не так спитаю? Не попаду на його смак?
Рина
— Попадеш. …май на увазі: що тобі подобається, те йому не подобається, і навпаки, розумієш?
Уля боязко підійшла до Мокієвих дверей. Постояла. І таки пішла.
6
Рина зітхнула з полегшенням. Входить мати.
Рина
— Ну що там у тебе з телеграмою? Написала?
Мати
— Вже й одіслала… Тільки я скоротила…
Рина
— Як же ти скоротила?
Мати
— Так, як я одна тільки вмію. Вийшло коротко й дешево. Ось копія: «Курськ, Корєнний, 36. Катастрофа. Мока українець. Приїзди. Лина. Негайно приїзди»…
Рина
— Ха—ха! Та тьотя ніколи не одержить такої телеграми!
Мати
— Не вигадуй дурниць! Це тобі досадно за тринадцять?
Рина
— Та кому телеграма? Корєнному ринкові? Мати прикусила язика, аж позеленіла.
— Ну що ж тут такого? На Корєнному ринку здогадаються, що ця телеграма до тьоті Моті.
Рина (закопію)
— Ослице! Дай я допишу!
Мати (вирвала назад)
— Я сама!
Дзвінок у двері. Приходить Мазайло.
7
В кімнату вскакує Мазайло.
— Дайте води! (Випив води. Помацав серце.) Думав, не переживе…
Мазайлиха і Рина
— Не міняють?
Мазайло
— Ще як я підходив до загсу — думалось: а що, як там сидить не службовець, а українець? Почує, що міняю, так би мовити, його українське — і заноровиться… Увійшов… а він сухо, якимсь арихметичним голосом: «Вам чого?» …вся кров мені збігла в ноги і стала. Питаю і не чую свого голосу: «Чи можна, кажу, змініти прізвище?» Він подивився і знов: «Вам чого?» … Як чого? Як чого? — заскакало огненно в голові. …кажу, носю я це прізвище, і воно як віспа на житті — Мазайло!.. Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! За репетитора не брали
— Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло! А він знову: «Вам чого? — питаю?»
Мазайлиха
— Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова, чом не сказав?
Рина
— І тепер сміються, регочуть — Мокрина Мазайло, не сказав?
Мазайло
— Я нічого не сказав. То мені лише здавалося, що питаю, кажу. А вийшло так, що я став перед ним і мовчав. Мені заціпило… Хтось одвів мене до дверей. Все — яку тумані… І раптом — перед очима якесь писане оповіщення… Список осіб, що міняють своє прізвище… Я зрозумів, де я і чого прийшов, повернувся назад, питаю… і чую… щодалі симпатичніший: «Можна!» Отак і отак!.. Ура! — крикнуло серце.
Усі радіють і починають думати, яке прізвище обрати.
— Сіренєв! Сіренський!
— Розов! Де Розе!
— Тюльпанові
— ФонЛілієн!
Мазайлиха
— З Мокієм що робити, Минасю? Він же і слухати не захоче…
Мазайло
— Він ще не знає?.. Заставлю! Виб'ю з голови дур український! А як ні
— то через труп переступлю. Через труп!.. Мокію!.. Гей, ти!
Дочка спинила
— Папо, поки що йому про це ні слова! До публікації, розумієш?
Мазайло
— Тепер не боюсь!.. Аж нічого він не може вдіяти.
Дочка
— Ти, здається, маєш знайти собі вчительку!
Мазайло
— Правильних проізношеній?.. Вже знайшов! Найняв! В понеділок прийде на лекцію… Прекрасна вчителька. Рафінадна руська вимова… Прізвище Баронова—Козино.
Мати з дочкою умовляють Мазайла мовчати про зміну прізвища, бо Мокій може влаштувати демонстрацію підчас лекції. Атим часом вони викличуть на підмогу тьотю Мотю з Курська.
Дочка запропонувала викликати ще й дядька Тараса з Києва, але мати жахнулася:
— Тараса Мазайла? Господь з тобою!.. Та чи не в нього наш Мокій і вдався?! Там такий, що в нього кури по-українському говорять.
8
Виходить Мокій, продовжуючи агітувати Упю:
— Мазайло—Квач, Улю! Це ж таке оригінальне, демократичне, живе прізвище. Це ж зовсім не те, як якесь заяложене, солодко—міщанське: Аренський, Ленський, Юрій Милославський… Взагалі українські прізвища оригінальні, змістовні, колоритні… Рубенсівські — от!
Уля (до Рини)
— Ми йдемо в кіно!
ДРУГА ДІЯ
1
Через два дні Рина допитувалася в Улі, чи закохала вона в себе Мокія. Уля сором'язливо віднікується, каже, що не знає. В кіно водив, зельтерською водою з сиропом пригощав, печиво купляв, провів до самого дому, ще й постояв трохи.
Рина
— І ти не знаєш, як він, — закохався чи?..
Уля
— Стривай, я скажу… Як пили ми після кіно воду, я на нього глянула, отак… Він на мене — отак. Сказав, що по—українському «зрачки» «чоловічками» звуться.
— Ну?
— Тоді, як ішли додому, я, ти знаєш, спотикнулась, а він — хоч би тобі що. Тільки спитавсь, чи не читала я думи про втечу трьох братів? Там, каже, є такі слова: «свої білі ніжки на сире коріння, на біле каміння спотикає». От, каже, де збереглася українська мова.
…А біля воріт, як уже розставатися, сказав він мені: ваше прізвище Розсоха — знаєте, що таке «розсоха»? Показав на небо — он Чумацький Шлях, каже, в розсохах є чотири зірки — то криниця, далі три зірки — то дівка пішла з відрами, в розсохах, каже… А тоді подивився мені в очі глибоко—глибоко…
— Ну? Ну?
Уля зітхнула:
— Попрощався і пішов… Ти не скажеш, Рино, як він — чи хоч трохи закохався, чи…
Рина
— Мені здається, що він закохався… Принаймні закохується. Тільки ти, Бога ради, поспіши, Улюню, прискор цей процес, розумієш? Треба, щоб він взагалі не вкраїнською мовою мріяв, а тобою, золотко, твоїми очима, губами, бюстом тощо. Ну, зроби так, Улю, ну що тобі стоїть?
Уля
— І зробила б, та коли ж він чудний такий. Ну чим ти на нього вдієш? Коли навпаки — він на тебе словами отими тощо… аж пахне.
Рина
— Він на тебе словами, віршами, ідеологією, а ти на нього базою, розумієш? Базою… Тим—то і поклалась я на тебе, Улько, що ти маєш такі очі, губи, взагалі прекрасну базу маєш. …кличу Мокія.
2
Увійшов Мокій з книжкою, олівцем і сантиметром.
Уля говорить юнакові, що вона прийшла до нього по книжку, але не знає, яку краще взяти почитати. Просить, щоб він дав їй таку, як сам хоче, наприклад ту, що в нього. Мокій відповідає, що це книга з української етнографії та антропології. Уля взяла її, подивилась і похвалила: «Гарна книжка — в палітурках і, здається, з золотим обрєзом…»
Мокій
— А знаєте, як по—вкраїнському сказати: з золотим обрєзом?.. (Піднесено.) Книжка з золотими берегами. Правда, прекрасно?
— Надзвичайно!
— А то іще можна сказати про матерію, що вона з берегами. Фартух дорогий — золоті береги.
Уля (цілком щиро)
– Надзвичайно!.. А скажіть, як буде по —вкраїнському «чулки с роїоиой клемкой»? Отакі, яку мене. Ось… (Хотіла показати, та засоромилась.)