Мина Мазайло (АНАЛІЗ) – Микола Куліш

Аналіз твору

Миколи Куліша "Мина Мазайло"

1929 р.

Літературний рід: драма.

Жанр: сатирична комедія.

Тема: зображення українізації й міщанства в Україні у 20-і роки XX ст. Головна ідея: засудження міщанства, національної упередженості й зверхності.

Головні дійові особи: родина Мазайла — Мина Мазайло, його діти Рина й Мокій, дружина Килина (Мазайлиха); дядько Тарас, тьотя Мотя, Уля.

Сюжет: харківський службовець «Донвугілля» Мина Мазайло (колишній українець) у своєму прізвищі вбачає головну причину своїх життєвих і службових поразок, тому й вирішив змінити його на «більш благородне» — російське Мазєнін. Мина наймає вчительку «правильних проізношеній», яка вчить його грамотно говорити «по-руському». Син головного героя, навпаки, прихильник української мови і взагалі всього українського. Мина від цього страждає. Не підтримує позиції Мини й національно свідомий дядько Тарас, який дуже схожий на запорожця. На боці Мини — дружина, дочка Рина й терміново викликана телеграмою родичка з Курська тьотя Мотя. Кульмінаційним моментом у творі стає звільнення Мини Ма-зайла-Мазєніна з посади за «систематичний опір українізації».

Літературознавці про твір. Питання мови, точніше, ставлення до неї персонажів, узято за основу конфлікту, що розгортається в комедії у формі дискусій, які породжують комічні ситуації, визначають основні сюжетні лінії (Мина—Мокій, Уля—Мокій, тьотя Мотя—дядько Тарас та ін.). Вдало дібрані мовні засоби допомагають авторові яскравіше індивідуалізувати характери комедійних персонажів, виявити малоросійську меншовартість і духовну порожнечу українського міщанства.

Незважаючи на певну однобічність при змалюванні драматичних характерів і помітну авторську налаштованість на відповідну ідею, образи комедії «Мина Мазайло» відображали правду життя, те типове й суттєве, що характеризувало тогочасне суспільство. Наприклад, національний нігілізм, як домінуюча риса характеру частини персонажів, розкриває і становить суть малоросійства, є підґрунтям ідей великодержавного шовінізму.

Характери комедії виписані майстерно, поведінка героїв, їхні репліки психологічно вмотивовані. Головна постать у творі — Мина Мазайло, який уособлює духовну порожнечу й малоросійську меншовартість міщан. Його намір зректися свого прізвища породжує низку сюжетних колізій.

Мина цурається свого українського прізвища, мови, культури; готовий убити рідного сина, щоб той не завадив здійснити задумане: «Заставлю! Виб’ю з голови дур український! А як ні — то через труп переступлю. Через труп!..» На його думку, українізація принижує, робить з нього другосортну людину: «Серцем передчуваю, що українізація — це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади». Досить влучну характеристику Мині дав син Мокій, назвавши його «валуєвським асистентом».

Чи не найколоритніша постать у творі — Мотрона Розторгуєва з Курська… Уже перша її репліка викликає і гіркий сміх, і тривогу за долю рідної мови. Приїхавши на українську землю, вона була вражена не-чуваним, як їй здалося, зухвальством українців: «Тільки що під’їхали до вокзалу, дивлюсь — отакими великими літерами: «Харків». Дивлюсь — не «Харьков», а «Харків»! Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?»

Згущуючи фарби, автор удається до нещадної сатири, гротеску та влучного шаржування. Абсурдні твердження Розторгуєвої, що «українська мова — то австріяцька видумка», як і вся її поведінка («Л тьотя ходила Наполеоном і думала») допомагають не лише розвінчати негативні явища, а й загострити проблему.

Полярний до шовіністок образ дядька Тараса з Києва. Це національно свідомий українець, який гаряче вболіває за рідну мову, ревниво обстоює її самобутність, бореться за збереження національного кореня, козацького духу.

Головним опонентом войовничого міщанства змальовано в комедії Мо-кія. Він активно дискутує з тими, хто чинить опір українізації, рішуче розвінчує ідеї російського шовінізму, які намагається утвердити у своїй родині Мина Мазайло. Мокій не лише не хоче міняти прізвища, а й уважає, що до нього треба додати колись втрачену частину «Квач» (Мазайло-Квач). Хлопець гаряче пропагує красу рідної мови, демонструє глибокі знання не тільки з філології, а й з етнографії, антропології, історії (Г. Семенюк).

Юрій Лавріненко зазначає, що в п’єсі діють лише негативні персонажі: «Персонажі схоплені в таких найсуттєвіших і оголених рисах, що цілий ряд типів остався в пам’яті глядача, немов маски старого вертепного українського театру чи commedia dell’arte».

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар