У драмі «97» М. Куліш звертається до трагічних років голоду на Україні. В основу твору драматург поклав факти, про які навіть тоді намагались не говорити вголос: голод, насильне вилучення церковних коштовностей, людоїдство. Невже це відбувалося в українському селі? Більше схоже на картину з фільму жахів.
МИКОЛА КУЛІШ
97
П’єса на чотири дії
ДІЙОВІ ЛЮДИ
С м и к С е р г і й — голова сільради
П а н ь к о — секретар
К о п и с т к а М у с і й
П а р а с к а — його жінка
С т о н о ж к а І в а н незаможні
Г а н н а — його жінка
В а с я — його син
Д і д Ю х и м — 105 років
Г и р я Г н а т
Л и з я — його дочка багатії
Г о д о в а н и й
Д і д з ц і п к о м
Ч е р н и ц і з м о н а с т и р я
Л а р и в о н — глухонімий, Гирин наймит і сторож при церкві
О р и н а — старчиха
ДІЯ ПЕРША
1
Запалила Г а н н а у печі. Стала, схилилась на комин, сумує:
— Отакого наробили, що й варити нічого. Слобода!..
А на лаві край віконця син В а с я вчив грамоти сусіду М у с і я К о п и с т к у.
— Ти не так, дядю Мусію, не так. Не о-си-а, а о-с-а, оса… Протягом треба — ооссаа…
К о п и с т к а. Оооссиа…
Г а н н а. Та киньте своє читання! В печінках уже сидить. Чуєте, чи вже позакладало?
К о п и с т к а. Тр-р, мамашо!..
Г а н н а. Люди сміються…
К о п и с т к а. Бо дурні.
Г а н н а. Годі, розумний!
К о п и с т к а. І ти, мамашо, дурна.
Г а н н а. Наробили слободи…
К о п и с т к а. Дурна, як отой рогач… Ти чула, що казав Ленін? Тоді світ новий настане, як ми з тобою рихметики вивчимось…
Г а н н а. Хай вона тобі сказиться!
К о п и с т к а. Рихметики й усякої політики вивчимось. а тоді зладнаємо тобі таку піч, що сама варитиме, сама й пектиме…
Г а н н а. Варнякай…
К о п и с т к а. От тоді побачиш! Покрутиш гвинта, а воно… ш-ш-ш! — борщ закипів, іще покрутиш — трах-тара-рах! — борщ на столі…
Г а н н а. Варити он нічого! Голод заходить! (До сина). Кинь, бо'гже, їй-бо, попалю всі твої книжки!
В а с я. Мамо! Ми люди темні, а я не хочу бути темним. Я не можу так… Тепер революція, і вчитися треба всім, всім…
К о п и с т к а. І тобі, мамашо!
В а с я. І вам, мамо, вчитися треба, а не гарчати на мене раз у раз.
К о п и с т к а (аж плеснув у долоні). Трах-тара-рах, резолюцію прийнято!
Г а н н а. Ой лишечко! Так от що слобода наробила! Вже я гарчу, вже я собака…
В а ся. Та не собака, мамо!..
Г а н н а. А все через книжки оці, через книжки!.. (Кинулась до книжок).
К о п и с т к а. Тр-р! (Заступив їй дорогу).
В а с я. Втечу до Червоної Армії. Там лучче буде…
Г а н н а. Тю на тебе!.. Дурний… Я ж тобі добра бажаю, як рідная неня, а ти… (Одійшла).
В а ся. Їй-бо, втечу!
Г а н н а. Схаменись!.. Та хіба оті книжки мені вадять! Тобі, Васю!.. Подивись, як ти змарнів, Васю!
К о п и с т к а. Ну тебе к лихій матері, мамашо, — не заважай нам! Учи, Васько, та вчи уголос, щоб і вона чула, і всі щоб чули!.. Хай сміються! Осиа!..
2
Рип у хату — д в і ч е р н и ц і.
К о п и с т к а (аж тюкнув). Тю! Диви — темна сила прилізла.
Г а н н а (на Копистку). Тю на тебе! Здурів?
Ч е р н и ц і мов не чули, низенько вклонились, перехрестились. Одна загугнявила:
— Жертвуйте, православні, на построєнія божої церкви, якщо ласка ваша…
Д р у г а (приспівувала). І не оставить вас господь та пресвята богородиця за жертву вашу.
Г а н н а (зашарілася, розгубилася). Пожертвувала б, сестриці, коли ж ані пилинки борошна… Хіба, пождіть, я рушничок вам вийму на церкву. Вишитий. (Одчинила скриню. Шукає).
К о п и с т к а (скоса на черниць). Колядуєте, дівчата?
Ч е р н и ц і ні в тих ні в сих. Зашморгали носиками.
І хіба ото вас ще не розігнали?
П е р ш а (зчулася). Розігнали, благодії наші, розігнали…
Д р у г а (вже приспівувала). А в церкву божую коней поставили.
Г а н н а (рушник затремтів у руках). Ой матінко божа! У церкву — коней?
Ч е р н и ц і (так і посипали): Правду знайте, православні!..
— Прийшла комуна, вигнала нас з обителі нашої дівочої, а в церкву коней…
— І хреста з церкви знято…
— Уночі зняли…
К о п и с т к а (цигарка не скручується). Та де, ви кажете? В якому монастирі?
Ч е р н и ц і. У Благовіщенському, благодію, може, знаєте…
К о п и с т к а. Це той, що коло зеленого броду?
Ч е р н и ц і. Істинно, благодію, — коло броду.
К о п и с т к а (цигарка скрутилася). Так… Ловко ж ви брешете, дівчата!
Ч е р н и ц і (очатками блик-блик). Істинно православні, істинно так! Нам гріх неправду казати…
К о п и с т к а (до Ганни, до Васі). От же брешуть, аж курява встає! Я ж там був оце… в понеділок чи в неділю, коли б не збрехати. Авжеж, у неділю! Що розігнали монашок, то таки розігнали. Тільки не коней, а дітей туди навели, отих сиріток воєнних і всяких… (Повернувся до черниць). Та й брешете ж ви!.. Ти диви — їх уже нема! Щезли, як відьми… (Прочинивши двері, крикнув услід). Га? Піймалися на брехні, сучі дочки! (До Васі). От, синок, інцидент… Ану, як оте совіцьке слово, що про такий случай говориться? Подивись лишень у тетрадьку, ти там був записав…
Г а н н а. Та й ти ж кажеш, що розігнали?
К о п и с т к а. Тр-р-р, тобі нема тепер слова. Шукай, синок, шукай!
В а ся (взявся вичитувати). Конституція, дядю?
К о п и с т к а. Ні…
В а с я. Резолюція?
К о п и с т к а. Ні… Резолюцію ж я знаю.
В а ся. Революція?
К о п и с т к а (аж зачухався). Та ні… Шукай того слова, що на акацію скидається.
Г а н н а. Та киньте ви ці гаспидські слова!
К о п и с т к а. Тр-р-р…
В а ся. Реєстрація?
К о п и с т к а. О! Щось трошки виходить.
В а ся. Експропріація? Експлуатація? Провокація?
К о п и с т к а. Ось воно! Впіймав! Провокація… От ти, мамашо, не вірила, а воно виходить на моє. (Загнув пальця). Попи — раз. (Загнув другого, третього). Дяки — два. Монахи — три. Пани — чотири.
Г а н н а. Ну?
К о п и с т к а. Монашки — п'ять. Вся ця наволоч робить нам провокацію… От що, синок: тут щось неспроста… Катай за монашками!
В а с я. Як за монашками? Чого?
К о п и с т к а. За монашками, на вивідки. До кого зайдуть, що казатимуть — про все вивідай, синок…
Г а н н а. І навіщо ото? Не ходи!
К о п и с т к а. Ша! Чула, що монашки казали? Чула?
Г а н н а. Ну й що такого вони сказали?
К о п и с т к а. От тобі й на! Ну й дурна ж ти!.. Слухай ще раз! Монашки збрехали?
Г а н н а. Одчепися!
К о п и с т к а. Ні, ти скажи — збрехали?
Г а н н а. Ну, може й збрехали.
К о п и с т к а. Сказали, що комуна в церкву коней поставила?
Г а н н а. Сказали.
К о п и с т к а. А ти їм рушника за це дала?
Г а н н а (вже од печі). Не монашкам дала, а богові в прийом!
К о п и с т к а. Не богові, а провокації!.. Біжи, синок, та наглянь, де вони спиняться, у кого ночуватимуть… Катай!..
Побіг Вася. К о п и с т к а, закуривши, до Ганни:
— От моя жінка цього б не зробила.
Ганну зачепило.
Г а н н а. Годі хвалитися! Може й зробила б…
К о п и с т к а. Бив би!..
Тут з печі Д і д Ю х и м ізліз. Кахи, кахи, — сплюнув у черепок.
— І добре зробив би, бо жінка, сину, як коса: не поклепеш — не покосиш…
К о п и с т к а. От бач! Трах-тара-рах! Резолюцію прийнято… Чули, діду, провокацію?
Д і д Ю х и м. Та я оце закуняв був трошки… Приснилось, немовби я знов у солдатах, на Шипці. А їсти, а курити — як оце, приміром, тепер, да… Коли бачу — наш ротний цигарку курить. Побачив мене та…
К о п и с т к а. Закуріть, діду Юхиме!
Д і д Ю х и м (допався до кисета). Радий старатися… Побачив та як крикне: “Здоров був, молодець!” Я так і скочив. Дивлюсь, аж це ти…
Г а н н а. А вже мені оце куріння ввірилось! Тож вікон не видно!
Д і д Ю х и м. Кури його, прокляте зілля, — воно богові не вклонилося. Кажуть же люди, якщо не брешуть, що колись бог та святий Петро прийшли на землю…
К о п и с т к а. Туг ось монашки такої розказали, що… От якби дізнатися, коли вони прийшли?
Д і д Ю х и м. Хто?
К о п и с т к а. Монашки…
Д і д Ю х и м. Та не монашки, а бог з Петром!.. Ішли степом. То всі трави й квіти вклонилися їм низенько, один тютюн не вклонився…