— Ні.
— Музолі у серці од любові й досади. Хто ми, кум і я? Хто? Хлопчики-пійонерчики, що наввипередки побігли, чи до гробу вже підходимо?.. (По паузі). Він буде по наркомосах усяких бігати, до Вецека скакатиме, а я буду останніх поросят продавати, щоб його завертати додому?.. Годі! Додому!
— Я не поїду, хрещений.
— Що?
— Я сам шукатиму. Знайду, приведу — щастя, не знайду…
— Загинеш!
— Не знайду — загину… Сама собі смерть заподію.
— А як твоя мамонька, а моя кума, хрещенице, та вже хвора лежить і навіть помирає… од тифу?
— Мамонька, як благословляли мене в дорогу, да руки мені цілували, сльозами поливали, просили, молили, кляли, щоб я без папоньки не верталась.
— А як твої сестри Віруня й Надюня і собі лежать, на малярію заслабли, ніхто води не подасть і нікому компреса на нещасний лоб накласти?
— Не можу! Тоді ще, як у церкву заскочила та молилась, тоді ще відчула, що доля нас розлучить.
— А як там без тебе всі квіти на вікнах посохли і в палісаднику посохли?
— Сон мені щоночі, хрещений: одна я немов, один на степу плету вінок з васильків та нагідок, а вони сухі немов, сухі — як ото мертвому в голови кладуть… Доля віщує, її не обійдеш, хрещений.
— І курчата без води заливаються, а квочка не зна, що далі робити, де води шукати.
—Хрещений!..
— І після цього не йдеш?
— Ні!
— Ага! Так ти хочеш показати, що в тебе папонькина характер… Дак знай же, знай, що й я ве абищо і маю характер, твердішую втричі за кумову й твою. Прощавай! (Одійшов. Посварився). Одумайся! Загинеш! (Л ю б у н я мовчала. К у м насунув капелюха). Загинеш, кажу!
ЧЕТВЕРТА ДІЯ
Здивувались робітники на заводі "Серп і молот", як побачили, що через мур до них перелазив якийсь чоловічок у брилі.
П е р ш и й
— Ти дивись — перелазить хтось… Гей гражданине!
Д р у г и й
— Цс-с-с… Це, мабуть, шпигун або злодій до нас хоче вдертися…
П е р ш и й
— Так заарештувати треба!..
Т р е т і й
(поважно, спокійно)
— Путнє тепер до нас через мур не полізе — це факт, проте не гарячіться, хлопці… П е р ш и й мовчок та пара очок краще за язичок — отак і вивідаємо, хто воно й яке на масть.
Припали до роботи, не звертаючи на гостя особливої уваги: лізе, мовляв, нехай лізе.
М а л а х і й
(з муру)
— Вітаю гегемонів! (Робітники мовчки й скупо поздоровкались. М а л а х і й це помітив, ущипливо). Вітаю і разом питаю: невже і гегемонів загороджено мурами, та ще якими? (Показав на заводські мури). Тоді, будь ласка, скажіть, що різнить вас з тими, що сидять по бупрах та по божевільнях? Там мури і тут мури…
Т р е т і й
— Там вони обмежують, тут вони захищають права, бо кругом ворогів ще багато.
М а л а х і й
— Розгородитись пора, гегемони, зруйнувати мури оці треба негайно, бо вона заступають дорогу до вас…
Т р е т і й
— Кому?
М а л а х і й
— Друзям вашим, о гегемони, — скажу я.
Т р е т і й
(до своїх)
— Для друзів, здається, у нас є ворота і двері…
М а л а х і й
— Мене не пустили в ворота.
Т р е т і й
— Не розпізнали, чи як?
М а л а х і й
— Не розпізнали й не визнали, дарма що я показав ознаки й клейноди свої, що про них оповістив у першім декреті і що по них мене мусить впізнати всяк сущий на Україні (показав на ціпочок, на бриль, подививсь на робітників)^ Невже і ви не розпізнали? (Пов'язавсь через ліве плече червоною стрічкою). І тепер не впізнаєте? От що виходить, коли не читають декретів. Слухайте ще раз: з ласки великої матері нашої революції, нас помазано народним наркомом Малахієм…
Д р у г и й
— Ну й що з того?
П е р ш и й
(до третього)
— Він п'яний.
Т р е т і й
— Ні, ні.
П е р ш и й
— Та як же ні? Дивись… Хай би до зеленого змія, а то ж до наркома допився…
Т р е т і й
— Уважніше слухай!
М а л а х і й
(тим часом зліз з муру. Підійшов до робітників)
— Що це ви робите?
Т р е т і й
— Хіба не бачите?.. Форми.
М а л а х і й
— А я прийшов до вас робити реформи.
Т р е т і й
— Які?
М а л а х і й
— Голубі. Більш точно — негайну реформу людини, бо сьогодні, знаєте, до чого вже дійшло? Зґвалтовано двох старих бабів — газетярі кричать, кричать…
П е р ш и й
— То ж охота на когось напала.
М а л а х і й
(не зрозумів іронії)
— І це напередодні соціалізму, в країні, де про кохання народ утворив найкращу в світі пісню про зелений барвінок, про зорю з місяцем, червону калину, де нарешті сам народний нарком стереже вночі голубії мрії, — зґвалтовано двох старих бабів, о люди, люди!
За муром почувся дзвінкий, бадьорий хлопчачий голос:
— Р-р-радіо! Ужасноє ізнасілованіє двох нещасних старух, которая старшая шестьдесят сєм лет імеєт.
М а л а х і й
— Чуєте?
П е р ш и й
(іронічно)
— Поласували бабусі.
М а л а х і й
— Я певен, що коли б роздати увечері на вулицях людям анкети — метелики з одним запитанням, хто про що тоді думає, то як ви гадаєте, про що здебільшого були б думки?
Т р е т і й
— Не скажу. Всячина бредеться в голову людям.
М а л а х і й
— А я скажу.
Т р е т і й
— Ану?
М а л а х і й
— Не про голубі реформи, а про форми жіночих ніг думають і мріють, зовсім не звертаючи уваги на те, що внаслідок таким мріям любов обмежується ногами, в очах не цвіте, в серці не співає, — отож і зґвалтовано двох старих бабів… Ні, далі я ждати не можу. Пора починати (засурмив в кулак, немов у сурму, військовий сигнал "вставай"). Тру-тру-ту-ру-ру-ту-ру-ру, тро-тро-то-то-то-то-тро-то-то-то, тру-ту. Ревуть сирени по заводах, гудуть гудки й дроти, співа Україна за могилами в долині, та сурма золота народного наркома над усе: про даль голубу та про голубі мрії сурмить вона вам, гегемони…
2
Поприходили ще робітники:
— Хто цей оратор? Од кого? Про що?
— Од наркомів до нас…
— Та ні!.. Сам наркомом назвався.
— По-моєму, клоун з цирку прийшов…
— Попав пальцемі.. Це артист з української трупи.
П е р ш и й
(до третього)
— Бачу-таки, — помішав горілку з пивом.
Т р е т і й
— Ти думаєш?
П е р ш и й
—Факт!
Т р е т і й
(усміхнувся)
— Уважніше слухай, кажу!
М а л а х і й
— Негайну реформу людини прийшов я робити до вас, гегемони. Слухайте мене, а більш нікого…
Хтось свиснув.
Хто там свистить на промову народного наркома. Хто заважа нам, питаю?
Х т о с ь
— А хто вам заважає в роботі?
М а л а х і й
— І так багато свисту на Україні: свистять вітри-суховії, свистять юнаки на дівчат, свистить міліція внощі, на вулицях мочаться, зґвалтовано бабів… Негайну реформу людини прийшов я зробити і в першу чергу реформу українського роду, бо в стані дядьків та перекладачів…
Гомін пішов поміж робітників:
— Це божевільний…
— Прикидається.
— До адміністрації йогої
— Хай старий виголоситься.
Т р е т і й
(спокійно)
— Уважніше слухайте, товариші
М а л а х і й
— Слухайте мене, гегемони, і я виведу вас з цих закурених мурів. Провулками, закавулками повз заводи й фабрики, межами та стежками, ген-ген за могили, у голубу даль поведу. Тру-ту, тру-ту! Уставайте, люди, бо несу на вас реформу, не форму, а реформуі Тру-ту, труту! Збирайтеся до нової Фавор-гори дванадцятого серпня, по-старому — шостого, несіть мак червоний, нагідки, а найбільш приносьте голубеньких мрій. Там будемо святитися, святитися — повитися… Заодно приносьте й мову українську. Чи знаєте, між іншим, чого наша мова у порога віки вистояла? Бог про неї забув, як мішав язики на вавілонській башті. Крім того, дух святий зійшов на апостоли всіма мовами, забув тільки про нашу українську. На це РНК звернув уже свою увагу, та тільки без мене навряд, щоб що вийшло…
Т р е т і й
(голосно, могутньо)