— Ойкнула Матильдонька, а я додала: сердешнеє дитя моє!.. Колись і я отак сиріткою бідненькою, дівонькою бліденькою служила, служила, плакала, плакала, — аж поки.. о не виплакала собі долі… (До Малахія), Що, може, не так я сказала? Не така була ваша розмова?.. Пардон, і будь ласка! Я знаю, що я казала і що іще казатиму…
М а л а х і й
(пильнуючи кожного їі слова, раптом, рукою впинив)
— Більш точно: "Служила, служила, плакала, плакала, аж поки не плюнула отак… пху» та й пішла до одної мадамочки", — сказали ви. "Ось і Матильдонька так, а подивіться — ви й вона, вона й ви", — сказали, ще й показали ви, о женщино!
А п о л і н а р а
— Я?
М а л а х і й
— І надили, і спокушали велехитро, що е у вас їсти й пити, хорошенько походити, мило духовите, гігієна, шоколад…
А п о л і н а р а
— Матильдонько, скажи, чи ж я таке казала, душенько?
М а т и л ь д а
— Навпаки і нічого подібного!
П а р у б о к
— Я при тому був. Нічого такого і подібного не говорила ця гражданка мадам… Навпаки, хоть я їхнього соціального походження й не знаю, проте скажу, що поводження їхнєє було з Олею, не треба вам Восьмого березня.
М а л а х і й
— Проповідують і пишуть — нема нічого поза класами, а я кажу — ось вам, ось вам позакласова солідарність злих (до парубка). Та хто ж, як не ви перший, приступив з помаранчами до неї, як змій-спокуситель спокушав й під деревом біля церкви, щоб забула вона про Кирюшика і полюбила б вас, і хто, як не Оля, заплакавши гірко, розсипали ваші помаранчі та й побігла в церкву губити свідомість?
П а р у б о к
— Виходить, я її призвів до церкви? Ха-ха… Та я всю антирелігійну агітацію напам'ять знаю і навпаки весь час їй агітував, щоб вона кинула все і не боялася Бога…
А п о л і н а р а
— А я її з церкви вивела.
П е р ш и й к о м е н д а н т
(підійшов до Олі — серйозно, чутливо)
— Скажіть, будь ласка, товаришко, вас справді вмовляли, улещували, щоб ви кинули радянську роботу і пішли… ну… на іншу роботу, чи що?
О л я
(по паузі)
—Ні.
Д р у г и й к о м е н д а н т
(звів брови)
— Ні?.. Так, може, хто-небудь нав'язливий був, образив вас словом, нечемно поводивсь?.. Скажіть по щирості, не бійтесь, за це, я запевняю, неприємності вам аніхто не зробить.
О л я
— Я й не боюся. Кажу — ні! (Заметаливсь гнівом голос). І коли вже хочете знати, то найбільш мені упікся (на Малахія) та. Цілий ранок простежив за мною. Ну як мара та (до Малахія, гнівно). Скажіть, чого ви стежили за мною? Навіщо?
М а л а х і й
— Не стежив, а стеріг од тих, хто іменно стежив і полював на вас.
О л я
(зло й насмішкувато)
— Ви часом не були в божевільні?
М а л а х і й
— Двадцять сім год.
Рух. Захвилювалися всі.
О л я
(два кроки до Малахія).
— Що?.. Де саме?
М а л а х і й
— У своїй сім'ї.
О л я
— А я подумала — справді…
М а л а х і й
— Справді, Олю, бо ж сучасна сім'я — божевільня. Перший ступінь божевільні. Божевільний куток. Скорочено — божкуток.
О л я
— А любов?
М а л а х і й
— Це — мара! Голубая мара, себто — мрія… Бо хіба ж не вона, нездійсненна, привела вас сьогодні до церкви?..
Оля поникла. М а л а х і й два кроки до неї.
І хіба ж не вони (на парубка й Аполінару показав), скориставшися з вашого стану, спокушали і надили вас вийти на розпуття жіноче, щоб грати на струнах універсального кохання?
О л я
(звела голову)
— Ні! (Рвучко повернулась і пішла).
П а р у б о к
(до Малахія)
— Га?
А п о л і н а р а
(кинулась була за Олею)
— Дитя моєї Олю! (Та Оля так глянула на неї, що А п о л і н а р а прикусила язика. Тоді обернулась та до Малахія). Будь ласка, ведіть її тепер ви! Будь ласка! Я маю собі заробіток… (До комендантів). Нарешті, я просю защити од таких і подібних натяків, та ще де — у Раднаркомі, Матильдо! (Демонстративно одійшла).
М а т ильда
— Я теж! (Одійшла).
П а р у б о к
— Це ж наклеп! Провокація! (Одійшов).
Д і д о к
— Ну да ж… (Подибав і собі).
Г а л і ф е
— І за що?.. (Одійшов).
З
А вже входив у комендатуру кум, небритий, суворий. За ним боязно ступала з дорожнім клуночком Л ю б у н я.
К у м
— Спокійно! Він тут! (Не хапаючись, мовчки дійшов до Малахія, став, подивився на його. поминув, повер нувся. знов підійшов).
П е р ш и й к о м е н д а н т
— Ви в якій справі, товаришу» прийшли? До кого?
К у м
(Суворо глянув на к о м е н д а н т а, одійшов од Малахія, постояв, пождав, чи не озоветься він, чи не усміхнеться він, тоді втретє підійшов)
— Хоч здрастуй, куме, коли мовчиш, і я мовчу! (До к о м е н д а н т і в і до всіх). Га?.. Трохи під машину не попали, і за це така стріча!
Л ю б у н я
(боязно наблизилась)
— Папонько! Мамонька… (Затремтіли губи, не могла далі вимовитись).
К у м
— Спокійно!.. Ну що ж, кумеї.. Кланялась тобі жона твоя, а моя кума…
Л ю б у н я
(перемоглася)
проклену, Любуньо, як без папоньки
— Казали вернешся…
К у м
— Спокійно! Кланялась, ридала, ще й переказала, що має три доньки: Віру, Надію, Любов (до всіх), мої хрещениці. (До Малахія). Віру та Надію вдома залишає, а Любов до тебе посилає.
М а л а х і й
— Тіні минущого, гетьте з очей! Гетьте а очей!
Л ю б у н я
— Папонько! (Хотіла щось сказати, та кум, води їй подавши, перебив).
К у м
— Випий, Любонької Випий, хрещенице, бо вода, хоч і холодна, проте тепліша за серце і кров твого батька… (До Аполінари). Можна подуМ а т и, що він їй рідний папаша?
А п о л і н а р а
(тихо)
— Я спочуваю… Скажіть, він за кого тут служить? У якому чині?
К у м
— Він?.. Ніде він не служить. Навпаки, — хоч і повнолітній, — безпризорний він правопорушник. Три тижні, як із дому втік.
А п о л і н а р а
— Ага-а!.. Так он він хто!.. (До свсііх). Він ніхто — ви розумієте?
Г а л і ф е
—Як?
А п о л і н а р а
— Він з дому втік, а дочка шукає…
П а р у б о к
— Ага-а… З полюбовницею?
А п о л і н а р а
— Тільки так! Забрав гроші, усе чисто, а донька оце ось і догнала, ви розумієте? Ніякого права він не має, щоб водити нас по раднаркомах, тим паче допитувати… Ніякого права, і жодної хвилинки я тут не лишаюся. М а т ильдо! Альон додому!.. (До к о м е н д а н т а). Оревуар! (Пішла).
М а т и л ь д а
— Я теж!.. (Пішла).
П а р у б о к
— Я й подавно! (Пішов).
Д і д о к
— Хе-хе… Я теж (і собі подибав).
Г а л і ф е
— За що? (І пішов).
М а л а х і й
— Усе це, плюс попереднє, плюс — що втекли — ще дужче переконує мене, як потрібна негайна і тільки за моїми проектами реформа людини… (До к о м е н д а н т і в). Де мої проекти?.. Півтора року носив я їх в голові, півроку писав і переписав каліграфічне, — де вони?..
Д р у г и й к о м е н д а н т
— Я вам уже сказав…
М а л а х і й
— Негайно подайте їх на розгляд РНК1 Щоб сьогодні подали! Чуєте? Ні, зараз подайтеї Зараз! Чого ж ви стоїте? Хіба можна сіюгодні стояти, коли ж ви самі бачили й чули, — отакеє з людьми робиться, дарма, що навколо у радіо грають, пасуться трамваї, б а сує авто!
Д р у г и й
— Ось слухайте, дорогий мій! Ви витратили на писання двох прекрасних, скажу, надзвичайно серйозних проектів два роки?
М а л а х і й
—Так.
— І ви хочете, щоб такі проекти та було розглянуто й вивчено (а їх треба серйозно й всебічно вивчити) за якихось два тижні?
— Це ж ви до чого?
— Бачте, треба більшого часу, щоб, приміром, держплан вивчив ваші проекти. То я б радив вам посісти яку-небудь посаду (між іншим, є директива Овикові дати вам посаду), ждати на ухвалу проектів, а тим часом, може, написати іще пару нових…
М а л а х і й
(подумав, тихо собі усміхнувся)