— Гаразд! Я згоджуюсь.
К о м е н д а н т и
(зраділи)
—Так?
— От і чудесно! До речі, ось і доня ваша по вас приїхала…
К у м
— Не тільки хрещениця, і я, його кум!
Д р у г и й
— І кум. От разом всі й повернетесь на вашу округу…
К у м
— І я тебе, куме, як вернемось, ой і поздоровлю ж з днем твого ангола! (До к о м е н д а н т і в). Це йому сьогодні сорок сім годочків вийшло. (До Любуні). А як там, подумай, вдома з приводу цього, як там сусідам і людям, що день ангола є, а самого чоловіка нема!
М а л а х і й
— Згоджуюсь — з умовою: посаду мені тут, в столиці, в РНК. Хоть за швейцара, аби тут.
К о м е н д а н т
— От тобі й на! Та що ви, голубчику! В РНК всі посади обсаджено, і швейцарська тоже. Звільнити ж когось, щоб вас посадити — ви ж самі розумієте — ніяково, живі ж люди сидять…
М а л а х і й
— Я стоятиму… Дайте мені посаду стояти, коли всі сидять! Інакше Симеоном Стовпником стану отут і стоятиму, аж поки РНК не розгляне моїх проектів. Крім того, просю вас не курити!
Д р у г и й
— Вибачте!
М а л а х і й
— За цей плакатик боляче, — кричить, кричить, і ніхто його не слухає. А це ж РНК…
П е р ш и й
— Тільки ви не кричіть!
К у м
— Спокійно!
М а л а х і й
— Мільйони дивляться з молінням на цю свою найвищу установу, на гору цю — Преображення України, на нову Фавор, а ви ходите тут під плакатом і ламаєте першу найважнішу заповідь соціалізму — не кури!.. Ні, ще раз переконуюсь, що без моєї негайної реформи людини всі плакати — це тільки латки на старій одежі… Де мої проекти? Я зараз саморучно подам їх голові РНК. Він зрозуміє, бо він бачить і чує, як шкодять революції люди, люди і люди.
К у м
— Наприклад, ти в першу чергу, бо куме, куме, хто ж, як не ти прийшов до товаришів, которі спеціальні люди, в революції напрактикувалися, а ти їм заважаєш?
М а л а х і й
(жодної на це уваги)
— Негайно потрібна реформа, найнегайніше, кажу, бо бачите, що робиться з людиною, бачите? (Показав на бабу-прочанку, що закуняла на стільці і тихенько хропла). Бачите? Чуєте? Тільки що ввійшла у свій раднар-ком — і вже заснулаї Наочний приклад до негайності реформи — ось… Покличте сюди голову РНК1 Тільки, будь ласка, мерщій. Це буде цікаве й повчающе видовище: найкращий син народу, голова РНК, розбудить у себе в комендатурі найтемніший елемент з того ж народу, в присутності реформатора з того ж таки народу… О друзі! Голову мерщій! До речі, й фотографа покличте!.. (Замріяно). Увійде голова, торкнеться її… Між іншим, скажіть, щоб не забув він булаву взяти, бо до голови треба й булави… Увійде, торкнеться булавою й спита: хто ти, громадянко, що прийшла й заснула?
Б а б а
(прочулася)
— А г а п і я Савчиха я! Підбилася, голубе, — йду в Єрусалим.
— Куди? — перепита голова.
— А Єрусалим або на Ахон-гору.
— Темна ж ваша путь, громадянко, й непрогресивна! — скаже голова.
— А темна, голубе! Така вже темна, що йдеш і не знаєш, чи є туди путь, чи нема — і ніхто не зна. Казали на селі у нас люди, що буцімто совіцька вдасть у турків гроб Господній вторгувала і дорогу говільникам розгородила, та чи так же воно?..
— О люди, люди! — скаже голова і додасть вельми ввічливо: не до Єрусалиму тепер треба йти, а до нової мети.
— До якої ж, голубе?
— До якої? До вищезазначеної, великої, № 666006003, голубої мети… Тоді вернеться громадянка назад, на своє село, і, йдучи, проповідуватиме слово нове й благокрасне.
А г а п і я
— Ні, я в Єрусалим обрікалася. Хату спродала і все чисто спродала, щоб тільки доставитись туди або на Ахон-гору, намальовану бачила — сяйво і Божую Матір на хмароньках — та щоб ото вернулась я?
М а л а х і й
(напівмрійно)
— Ой, вернися, громадянко, — скаже голова.
А г а п і я
— Ой, не вернуся.
М а л а х і й
— Ой, вернися, — додам вже я.
А г а п і я
— Ой, ні!
М а л а х і й
(гнівливо)
— Вернися!
А г а п і я
(теж з серцем)
—Ні!
М а л а х і й
(з сприском)
— Раба ти!
А г а п і я
(зраділа)
— У лаврі манахи колись так взивали; раба Божа А г а п і я
М а л а х і й
(одійшовши)
— Ой, раби ж!». Як поночі в сливи, так вона в той соціалізм дивиться. Жаль, що не маю булави…
К у м
— Запитання!..
М а л а х і й обернувся.
Тепер вже не до тебе, куме! (До к о м е н д а н т і в). Запитання! Руба!
Д р у г и й
— Будь ласка! Руба!
К у м
— Та невже ж раднаркоми не мають сили погнати кума додому, хоча б етапним шляхом?
Д р у г и й
(здвигнув плечима)
— Нема за що.
К у м
— Як, нема за що?.. Адже ж чоловік утік із дому, у жінки (у куми) удар за ударом в самісіньке серце, д о ч к и в непритомії. (До Любуні). Я вже думаю, хрещенице, чи не подохли там кури, бо хто ж за ними тепер нагляне, припустім — сьогодні, коли така спека і взагалі незручно в природі. (Втерся хусткою, до к о м е н д а н т і в). До того ж усі с у с і д и, увесь народ у містечку зворушився, ходить отак і сам себе питається: "Яка ж це вдасть, що під нею батьки тікають з дому?"
Д р у г и й
— Подайте на його в суд.
К у м
— На такі ваші бюрократичні слова дозвольте сказати, що я невдоволений з Радянської влади!
Д р у г и й
— Що ж поробиш…
К у м
— Спокійно!.. Незадоволений і маю на це юридичне право.» А втім, я не про це прийшов сказати раднар-комам.
Д р у г и й
— А про що?
К у м
— Ось писане прохання. Просю, прочитайте зараз і вголос при йому, при мені й при хрещениці.
Д р у г и й к о м е н д а н т
почав читати тихо. То перший підійшов і дочитав уголос:
— "…на підставі програми Комуністичної партії про дарове державне лікування, з одного боку, і на підставі немовби слабого на голову отця нашого й кума, з другого, я й хрещена донька моя колективно клопочемось у раднаркомів, аби одіслати отця й кума нашого до божевільного дому на пробу, і якщо хоч трошки розуму в йому вбавилось, то…"
К у м
— Про що далі пишеться, то довоєнний аблакат сказав, що раднаркоми не мають права одкинути не тільки моєї, а й хрещениці просьби.
Л ю б у н я
—Тільки це не насправжки.
К у м
(перебив)
Спокійно!
П е р ш и й
(дочитав)
— Гаразд! Подумаєм…
К у м
— Подумайтеї.. Тільки просю вас недовго думайте.
М а л а х і й (до кума)
— Меве до божевільного дому? Мене? Та як ви смієте! Мене народ послав.
К у м
— Брешеш, кумеї Всі с у с і д и, увесь народ мене сюди послав, щоб звернути тебе додому…
М а л а х і й
— Більш як сто сіл, хуторів, містечок я пішки пройшов, йдучи до Харкова, столиці УеСеРеР, на ногах моїх ще й нині порох степових шляхів, із ста криниць та колодязів, спочивавши, пив я воду і з народом гомонів… Я делегат!
К у м
— Брешеші Ти з дому втік!
М а л а х і й
— Я всеукраїнський делегат, куме!
К у м
— Навпаки, хоч скоро вся Україна делегатами стане, ти ж і я — ніколи в світії Отож ходім краще додому, кажу.
М а л а х і й (до к о м е н д а н т і в)
— Вимагаю: вигоньте його — це разі і негайно покличте сюди голову РНК і всіх наркомів — два. Я сам беруся, зараз отут на Агапії покажу вам, як треба робити негайну реформу людини. Ну?.. Чого ж ви стали?
К у м
— І я вимагаю! Не тільки я, хрещениця ось, кума там, а за сусід, за народ я вже говорив, як він ходить і вимага… Негайно пошліть його туди!
М а л а х і й
(ображено, велично)
— Мене? Реформатора? (Підійшов до телефону). Станція? Перекажіть там голові РНК і всім наркомам, хай попричеплюють значки до петельок і йдуть в комендатуру на раду — негайно. Чуєте?.. Порядок денний: доповідь реформатора Малахія про негайну реформу людини з наочним показом на Агапії — така даль голубая сьогодні, а вона стоїть та соняшник лускає… Не перебивайте! Хто там перебиває?
П е р ш и й