— Товаришу реформаторе! Прошу до порядку!
Тільки одвів Малахія, кум за телефон.
К у м
— Товариші раднаркоми! На слухайте його! Не слухайте, кажу, бо хіба ж не бачите, що він несповна розуму став. Младенці в голові… Та не перебивайте ж!..
П е р ш и й
(одібрав телефона, подзвонив)
—Алло… Трапилась маленька трагікомедія… Це ті самі, що з Учорашнього прийшли… та ні, з містечка Вчорашнього… Ні, не п'яні… Трошки згодом все це виясниться…
Увійшов к у р' є р
П е р ш и й
(до Малахія)
— Зараз дзвонили сюди з РНК, просили, щоб ви прийшли до заступника голови.
М а л а х і й
(зрадів)
— А що, куме!.. (Велично). Подзвоніть і перекажіть йому — іду. Ні, краще пустіть мене до телефону, я сам подзвоню. Однині між мною й урядом жодного посередника. Годі!
П е р ш и й
— Він одійшов уже од телефону. Між іншим, просили, щоб ви прийшли негайно. Вас ждуть на дачі РНК.
М а л а х і й
— Який восторг! Іду!.. Між іншим, збирайтесь і ви, Аташе. Я появлю вас заступникові голови РНК як наочний довід до моїх проектів…
А г а п і я
— Може, він скаже, чи є тепер дорога до Єрусалиму?
П е р ш и й
— Просили конфіденціяльно. Розумієте?
М а л а х і й
— Ага! То тоді ви. Аташе, зостаньтеся поки що тут… Я скоро вернуся… А куди ж іти? Куди?
Перший (написавши пакета, дав його кур'єрові)
— Ось вас оцей товариш проводить… (До кур'єра). Будь ласка, одведіть товариша реформатора на Сабурову Дачу.
М а л а х і й
— Дякую! (Пішов за кур'єром, показавши кумові дулю).
К у м
— Куди ж ви його?
П е р ш и й
— Як ви просили — психіатрам на освідчення.
А г а п і я
(наблизилась до телефону, боязливо взяла трубку та нишком)
— Товариші! Просю ж я вас, як би мені до Єрусалиму доставитись.
ТРЕТЯ ДІЯ
Закрякали, закружляли над Малахієму саду в Сабуровці грайворони дзюбаті. Загомоніли, закричали кругом його хворі:
— Гей, чорнії Помовчіть!.. Тож не встиг ще Бог світ сотворити, як вони небо вкрили і поклювали першу золоту зорю, із сонця решето зробили… Темно мені й холодно!.. (Сумно кричав на грайворонів один і звертався до Малахія). Реформуй сонце!
М а л а х і й
(рухом голови й рук своїх показав)
— Реформую!
Д р у г и й
(весь час напружено до всього прислухаючись, таємниче шепотів)
— Тихо, благаю вас.
2
Підійшла санітарка О л я, а за нею застарений
парубок — с а н і т а р.
с а н і т а р.
— Олю Манойловно!
О л я
— Я вже сказала…
— Олю!
— Одчепіться!
— Він же вас увів у неславу, а я зовсім другу любов маю на мислях… Прийдіть, а то я до вас прийду.
О л я
(одійшла)
— Я місцькомові скажу…
П е р ш и й х в о р и й
(до Малахія)
— Це професор напустив навмисне їх у сад, щоб вони клювали мені голову… Ось глянь, як уже поклювали… (Став навколішки). Вижени їх!
М а л а х і й
(одним рухом)
— Вижену!
3
Підійшов Т р е т і й. Він увесь час змітав щось біля себе.
Т р е т і й
— Позамітайте крихти! Дивіться — накришили…
4
Прибіг Ч е т в е р т и й з жовтою квіткою.
Ч е т в е р т и й
— Бачили Олю! Вона сьогодні чарівна. Вона — прекрасна. У неї така ніжна й запашна полова залоза (понюхав квітку). Такої я ще не бачив, хоч і мав любов…
П е р ш и й
— Вони й залозу поклюють!
Т р е т і й
— Хай клюють, аби не топтали…
Д р у г и й
(трепетно)
— Тихо!.. Почують.
Ч е т в е р т и й
— Мав любов з дівчатами, жінками, бабами… Пригадую, де це було. Вперше у кухні, потім в коморці, на кладовищі, в церковній ограді — росяна трава і дзвони, ще й досі дзвони, білий фартушок, гострий молодик з правого боку…
Т р е т і й
— Це на крихтах, на хлібові!..
Ч е т в е р т и й
— Заждіть! Разом сто сім жінок за п'ятнадцять років, чотирнадцять тисяч, п'ятсот тридцять… тридцять…
П е р ш и й
— Поможіть їх розігнати! У-у-у-…
Закричавши тужно, став бігати й підстрибувати. За ним побігли другі, кожен із своїм рухом, вигуком або піснею.
5
Підійшов санітар. Ч е т в е р т и й до нього:
— Ви бачили Олю?
С а н і т а р
— Он туди йди! Вона там… (Показав у другий од Олі бік).
Ч е т в е р т и й
— У неї прекрасна й запашна, як троянда, полова залоза — я бачив…
С а н і т а р
— Де ти… бачив?
— Я сидів отам в кущах… А вона підійшла…
— Ну?
— Рвала квіти…
— Ну?
— Нахилилась…
— Ну-ну?
— Я й побачив… На нозі, біля коліна. А вночі вона прийшла до мене і, якби не кішка…
— Яка кішка?
— Та, що й цієї ночі знов привела мені троє котят… Скажіть, яке має право та кішка нявкати всім, що ко тята од мене…
— Ну, вже поблудив… Отуди йди, до всіх…
Ч е т в е р т и й
(одійшовши)
— Що прокинусь уночі, а вона вже з кетягами і нявкає, нявкає всім: няв-няв-няв…
6
Підійшла О л я, щоб заспокоїти четвертого. С а н і т а р заступив їй дорогу:
— Інтелігентик оцей каже, що ви приходили до його вночі.
О л я
— Щодня йому гіршає.
— А може, цьому й правда?
— Що?.. Боже мій! Трохиме Йвановичу!
— Я не винний, бо ще й не такий на вас поговір може вийти.
— Поговір?
— Знаю я про все, Олю, — як і де гулялося вам, і як морозивом Кирюшика годувала, та як постіль квіточками посипала, сорочечку білую скидала…
О л я
(хитнулась)
— Неправда!
— Неправда? Та я про любов про вашу все чисто знаю і навіть можу сказати, якого числа уночі ви прив'язали Кирюху до себе косою і такечки спали…
— Як же це… ви дознались! Боже мій! Хто вам про це сказав?
— Хто, питаєте?
— Скажіть!..
— А гарнесенька ви зараз. Цей сором вам дуже личить, їй-богу. Очата, як дві небесні планети, і так далі…
О л я
(самими губами)
—Хто?
— Про морозиво пташка розповіла, бо на дереві сиділа і все чисто бачила, про постіль та квіти нетля-метелик, ну а про косу — муха-ха-ха. Ну, ну… Я шуткую, бо що таке му-ха? Дурна комаха-ха-ха…
— Що ж тепер мені робити?..
— Не що інше, як плюнути на Кирюшика, бо все одно з другою вже крутить любов.
— На любов свою хіба можна плюнути? — Як не плюнете — піде поговір…
— Трохиме Йвановичу! Невже ж ви хочете мене перед усім світом на поглум виставити, щоб згоріло в мені серце. Що я вам зробила?
— Нічого. Проте я хочу, щоб ви зробили мені любов, бо я вже знемігся без неї… Чуєте?.. Пора вже подумати й про мене.
О л я
(заломила руки)
— Скажіть, як ви дозналися?
— Про що?
— Ну… про морозиво, постіль, квіти?.,
— Я ж уже сказав: пташка, метелик, муха…
— Трохиме Йвановичу! Скажіть!
— А попросіть!
— Трохиме Йвановичу…
— Попроси!
— Ну, милий! Скажіть!
С а н і т а р її за руки притяг до себе.
О л я
— Пустіть!
— Ну-ну… Не норовися!
— Не давіть мені руки!
7
Тяжко зігнувшись та міцно стиснувши руки, наблизивсь п' я т и й х в о р и й:
— Поможіть!
С а н і т а р
(до Олі)
— Оцьому ввижається, немов носить він на плечах величезного удава, що хвіст його волочиться десь по той бік світу… А любов моя без взаємності ще гірш за того удава, бо давить не руки, а серце… Отак! Отак!
О л я
(скрикнула)
Не мучте!
П ' я т и й
— Не можуї Знемігсяі Зараз впустю. Зараз буде катастрофа. Поможіть!
С а н і т а р
— Він сказав… Кирюха.
О л я
— Він!..
П ' я т и й
(до Малахія)
— Не можу задавити… Це ж удав — всесвітнє зло. І тільки я впустю його — він задавить увесь світ… Поможіть!
М а л а х і й
(рухом руки)
— Поможу!
О л я
— Невже він?
С а н і т а р
— Ще не вірите?.. У вас тут (показав на спину) родинка. Так? (Показав на груди}. А ліва трошки більша за праву… Так? А ви любите, щоб усе (зашепотів про щось в ухо).
О л я