Чорна рада (СКОРОЧЕНО) – Пантелеймон Куліш

Сомко був прикований залізом до стіни — у подраній сірячині, без пояса і чобіт. Тільки сорочка, вишита Лесею, сяяла на ньому.

Тур підійшов до Сомка, дістав ножа, хотів налякати його тортурами, але той сказав, що не почує від нього кат ні стогону, ні прохання.

Тоді Кирило заговорив своїм звичайним голосом, і Сомко з подивом його пізнав. Запорожець сказав, що хоче помінятися з ним одягом, щоб гетьман утік звідси. Надворі його ждуть молодий і старий Шрами, які поверталися рятувати Паволоч від Тетері. Тепер уже люди розпізнали Іванця і радо підуть за Сомком.

Але Сомко відповів, що вже й так багато крові пролито по Україні за гетьманство та панування. «…Невже ж не уйметься плисти по Вкраїні кров

християнська ні на часину?» А тепер ще і йому за своє право почати кров людську точити? Іванець стоїть зараз міцно з козаками, щоб його подолати, треба всю Україну переполовинити. І заради чого? Тур вигукнув, що заради того, щоб правда взяла верх над кривдою.

Але Сомко не погодився й сказав, що правда й так візьме верх. «Не можна, мабуть, інше, як тілько горем да бідою довести людей до розуму».

Кирило став давати Сомкові свій одяг і перстень, але той раптом запитав, а як же він звідси вибереться. Тур сказав, що дасть собі раду, щось придумає. Однак Сомко категорично відмовився тікати, бо не хотів чужою смертю купувати своєї волі, як Тур його не умовляв.

Тоді обнялися козаки й заплакали. Кирило вийшов і кинув свій одяг сторожам, щоб знали, що не Іванця кат приходив, а сам запорожець Тур.

Гірко йому було розказувати Шраму, що не вдалася справа.

Розпрощалися на тім, що Тур поїхав знову викрадати Череванівну, а Шрами — у Паволоч на смерть. Наостанок Петро просив Кирила передати Лесі, що він її й на тім світі не забуде.

XVIII

Старий Шрам, жаліючи паволочан, сам поїхав до Тетері й прийняв усю вину на одного себе зате, що місто збунтувалося проти гетьманської зверхності. Тетеря засудив його, як бунтівника, на смерть: повелів відтяти голову. Зігнавши зі світу свого ворога, дав Паволочі спокій.

Того ж року восени було відтято голову й Сомкові з Васютою у городі Борзні. «Брюховецький доказав—таки свого, хоч після й прийняв слушну кару од гетьмана Дорошенка: пропав під киями собачою смертю».

Петро Шрам, поховавши батька, пожурився та й вирішив іти на Запорожжя. Але мислі самі звернули на Київ, і ось опинився він біля Хмарища. Ворота були відкриті, Василь Невольник не стеріг хутора. Скрізь запустіння. Раптом почулася пісня. Петро вскочив у пекарню й побачив Лесю з матір'ю. Застиг, як укопаний, поки Череваниха сама не стала його обнімати та вітати. Присунув і сам Черевань, від радощів не міг і слова сказати. Посадили Петра на лавку і стали розпитувати, як він смерті уник, адже сказали, що він разом із панотцем віддав Богові душу. Козак усе розказав. Не раз плакали вкупі, переживаючи і горе і радість.

Потім Петро став розпитувати Череванів. Ті розказали, як їх Гвинтовка «добре в руки узяв», хотів віддати Лесю за ледаща Вуяхевича. Аж раптом приїхав Кирило Тур із запорожцями, показав якийсь перстень і сказав, щоб йому видали Череванів — везти в Гадяч до гетьмана.

Ті стали Тура просити, щоб не губив невинної душі, так куди там — і не слухає. Плакали, плакали, поки запорожець не сказав, що везе він їх у Хмарище. Хотіли дякувати, а Тур знову за своє — тоді подякуєте, як стану з кралею на рушник. Тільки як привіз на хутір, засміявся клятий запорожець і сказав, що йому вражих баб не потрібно, від них усе лихо на землі. Тим більше, що їде він у Чорну Гору.

Перед обідом прийшли в хату Василь Невольник, Божий Чоловік і дуже зраділи Шраменкові.

А Петро залишився в Череваня, яку своїй сім'ї. Пройшло півроку, стали думати про весілля. Навесні Петро з Лесею були вже в парі.

Отак—то минулося все те лихо, мов приснилося. Одних зломило, а іншим Господь указав рости та цвісти.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: