Мухаммад представлений у поемі як Пророк, «новий творець закону, возвишенний як оний син Марії (Іса, Ісус)». Автор наділяє його найкращими людськими рисами — він сонце правди, краса людського розуму і серця.
Куліш також вводить в поему й елемент оніризму — показує глибоко алегоричні сни Хадизи про Мухаммада, завдяки яким вона починає розуміти його призначення: «Він на своїй главі десницю Божу чує, владикою дав Бог йому родитись. Корітеся йому, і що він вам накаже, моя під тим рука і підпись власна».
Особливу увагу автор приділяє образу Хадіджі, жінки неймовірної краси:
…Вона краса людей, Хадиза,
вродилася, мов та жемчужина в морі,
без плями, осяйна, як в Азраїла риза.
Вона стає опорою Мухаммада, спочатку хоче бути його рабою, віддати йому все, що має, однак Пророк їй відповідає:
Ти не раба, о, ні! Владичиця ти пишна.
Сидітимеш у мене на престолі,
як сонце осяйна, як божество велична,
свободна, як той вітер в чистім полі…
Хадіджа має надприродні здібності — крім пророчих снів, їй у сяйві являється Аллаг і вона чує Його голос. Без тіні сумніву підтримує Пророка, стаючи поруч з ним:
Жива від серця річ небесну має:
Бо женщина пророк нової віри.
Не так, як письмаки, вона ум обертає,
Не так слова кує, як лицеміри.
«Магомет і Хадиза» — це не просто поема про любов двох людей. Це з тонкою майстерністю створений твір ідей, основною з яких є єдність світових релігій і загальнолюдських цінностей у Корані і Біблії, а у контексті цього Куліш заявляє про один із головних принципів своєї філософії — утвердження любові до ближнього і гармонії між людьми різних віросповідань. Цей нюанс і є найважливішим лейтмотивом у поемі прекрасного українського поета.