Пантелеймон Куліш - Маруся Богуславка (сторінка 12)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Panteleymon_kulish_marusya_boguslavka.docx)Panteleymon_kulish_marusya_boguslavka.docx266 Кб3732
Скачать этот файл (Panteleymon_kulish_marusya_boguslavka.fb2)Panteleymon_kulish_marusya_boguslavka.fb2322 Кб3741
І лжею отуманені народи

Культурою новою осіяла.

Обман і лжа вказали їй дорогу

В четвертую столицю християнства,

Де всі храми невидимому Богу

Сповнились темним ідольством поганства,

Затулою гріхів, покровом тунеядства.

 

IV

 

Стамбул... Перед сим іменем потужним

Народи Западу возтрепетали

І, правду борючи кагалом дружним,

Свої царства від пагуби спасали

У Римі новорожденим поганством...

їх деспоти магометан псували,

І, гроші сиплячи між мусульманством,

Потужний дух розкошами всипляли,

Кругом султана честь і правду потребляли.

 

V

 

«Великоліпного», як мур, підмили *,

І похиливсь колос, і яничари

Та спаги навкруги його могили,

Мов дикі низовці, забунтували.

І бореться іслам з єхидним Римом,

І шарпає його лихе козацтво,

І затуманює пожежі димом

Жадне крові й руїни гайдамацтво.

Стамбуле! Де ж твоє прославлене лицарство?

 

VI

 

У бебехи буйними головами

Твої вожді преславні повривались,

Танцями бранок, винами, медами,

Перелюбством паскудним повпивались.

А буй-тури, котрих вони водили

На християнство, соромили Бога,

Гірких вдовиць, сиріт, нетяг душили»

Постали злидні, ґвалт, журба, тривога.

Коло султанського високого порога.

 

VII

 

Редшиде й Кантемире! На Востоці

Ви зорями новими заблищали.

Істочник жизні обрели в пророці,

Ісламу славою і честю стали.

Од вашого меча недавно на Цоцорі

Ліг трупом безголовим лях олживий,

А на тім руськім невпокійнім морі

Втеряв свій пишний цвіт козак зрадливий,

І полом'єм взялись його поселки й ниви.

 

VIII

 

Як поле в них буяє бодяками,

Так забуяли серед Цареграда

Невольницькі базари козаками:

Очам одрада, воїнам награда!

І, мов грядки в садах цвітуть маками,

Гареми мусульманські забриніли

Дівчатами вродливими й жінками,

А руські діти весело обсіли

З пилавом мисочки, мов голуб'ята білі.

 

IX

 

Султанськими дітьми вони зовуться...

Чи раб, чи пан був батько нечестивий,

На всіх їх рівно милості поллються.

Тут не орудують пани лестиві

Людьми, як бидлом. Правда і одвага

Дорогу стелять кожному однако.

За правду й віру шана і повага

Жде і тебе, козаче-гайдамако,

Гультяю без ума, без совісті бурлако!

 

X

 

Проспись, п'янице, й розумом мізерним

Урозумій, кому ти поклонявся!

Яким обманщикам, сіпакам скверним

З душею й тілом у полон оддався!

Не для того ми грека звоювали,

Щоб кров гарячу із людей точити,

А щоб єдиного Всевишнього познали;

Батьків безумних необачні діти

І мертвим ідолам покинули служити.

 

XI

 

Дивись, ледащо, як у нас гуляє

Народ веселий у святій свободі.

А в вас раює і достаток має

Хіба паливода, харцизник, злодій...

Чи чуєш? Се сліпі старці співають

Про ваших лицарів і в кобзи дзвонять.

У нас невіри вольності вживають

Більш, ніж у вас ті, що мерці хоронять .

І в пекло до чортяк стадами душі гонять.

 

XII

 

Споглянь: у нас батьки із матірками,

Прибувши з Лехистану, з України,

Розпитують собі між козаками,

Де їм шукать у полоні дитини.

І ні один із нас ні бранця не потаїть,

Ні бранки: бо в Корані золотими

Словами нам прописано, щоб навіть

До ворогів були ми милостиві,

Не вимагаючи великої поживи.

 

XIII

 

Споглянь на сих туркень, що по базарах,

В покривала закутані стидливо

При спагах, муфтіях і яничарах

Розпитують землячку нещасливу,

Яке життє і горе на Вкраїні?

Чи довго ще вона держатись буде? *

І чом не кинуть при лихій годині

Гірких тих займищ бідолашні люде

Та не оселяться в якій чужій країні?

 

XIV

 

Споглянь: он козакам-вовкам туркеня

Червінці роздає в ім'я пророка...*

Не оскудіє милостива жменя

Прибутками з Заходу і з Востока.

На голову — хто нам шукає згуби — 

Ми сиплем жар своїм запомаганнєм;

А ви про милость трубите у труби,

Самі ж обманами та вимаганнєм

Щодня багатитесь, ненаситні стяжаннєм.

 

 

ДУМА ДРУГА

 

І

 

І се ти чуєш, бідолашна мати

Марусі Богуславки, по базарах, — 

По тих, де мусять матірки шукати

Своїх дітей, мов ярок по отарах.

Тебе веде по городу Заїра,

Голубка тиха, що у золотому

Сидить в гнізді в страшного Кантемира,

Мов у ковчезі Ноєвім святому 50,

І не завидує на всій землі нікому.

 

ІІ

 

Страшним ім'ям його дітей лякають

В багатій Польщі і на Русі вбогій.

Кривавого Меча на Віслі знають;

Ревуть про нього Дніпрові пороги...

І лев сей лютий, сей дракон крилатий

Найкращим ділом в пишнім Цареграді

Вважав собі джавурку проводжати

В будинок, що втонув у вертограді,

В так названі тепер Царицині Палати.

 

ІІІ

 

Ув оксамит стареньку нарядили,

У золотом гаптовані патинки,

І до вподоби у всьому годили,

Як госпожі вельможній і великій.

Корилась мовчки мати нещаслива:

Байдуже їй про позолоту суту,

Ждала одного: щоб, покіль жива,

Побачити дочку хоч на минуту,

А що їй казано, приймала, як отруту.

 

IV

 

Попереду каваси виступали,

Цяцьковані, страшні, як уголь чорні...

Зуздрівши їх, дорогу всі давали,

Вірмене, греки і жиди проворні.

А ззаду йшли під бунчуком червоним

Татаре гурмом, степові орлята,

Що загніздились понад морем Чорним, — 

Орда легка, на гроші небагата,

Багата волею, незнаниєм потентата.

 

V

 

«Чи бачиш, нене, мури сі криваві,

Що перед нами неба досягають?

Вони за предків наробили слави;

Про них багацько кобзарі співають». ,

Стара здригнулась: бо крівця червона

Стікала з муру, де гаки стирчали.

На них голодна крякала ворона,

А долі пси у шматтє трупа рвали

І, страшно гризучись, гарчали і вищали.

 

VI

 

«Се шибениця в нас, Мосток Мертвецький...

На ній, за гак залізний зачепившись,

Висів ваш Байда, Митрик Вишневенький 51,

На зрадницькім учинкові вловившись.

Служив султанові, та мов скаженний

Утік від нього і здобувся ласки

У ворога його, в Москві мерзенній,

Мов качка на ставку гнилому ряски,

Да й став нас воювать сей пинда навіжений.

 

VII

 

І на Мосток Мертвецький пхнули

Його з високих піднебесних мурів,

Щоб мук його страшенних не забули

Зрадливі ваші козаки-джавури,

Бо не схотів признати за пророка

Посланника Аллаха, Магомета,

І не спасла його рука висока

Ісуса вашого із Назарета,

І полетіла в ад його душа жорстока». — 

 

VIII

Пошук на сайті: