Козир-дівка – Григорій Квітка-Основ’яненко

А Тимоха ж то аж танцює, що звів Левка, і вже господарює усім, мов Ївзі вже й діла нема. А з писарем так і водиться. І – от штука хіба! – не Тимоха йому могоричі ставить, а писар йому, та усе йому обіща, що піде Левко у Сибір, покуштовавши плітей: «Бо вже, – каже, – я так ділом заправив: пописав, як Левка над скринею застали, як повнії кишені познаходили у нього крадених грошей, як він при таких і при таких обивателях у допросі признався, що поперед того не раз до скрині навідовався і тяг відтіля гроші; усе добре зробив; збавлю, – каже, – тебе од урага і супостата, а сестру вже за мене, хоч присилуй, а віддай; мені не треба ні худоби і нічого, тільки її одну; усе тобі зоставлю».

Се ж він казав та й брехав, щоб йому нічого не треба було: йому нужди не було до Івги, аби б худобу згарбати; а як її було до гаспида, так він збирався Тимоху за качества віддати у солдати, а самому усім орудовати; а з старим Трохимом Макухою теж лагодився упоратися: «Підведу штуку, щоб його, як багатшого на усе село, зробили зборщиком і подушних, і общественних, та у щотах його і заплутаю; от тут і поодбираю в нього усе, налякавши, що на поселеніє піде. Як піддасться, то і оправлю його; коли ж заспорить, то не викрутиться. Туди йому і дорога, Ївгу повчу разів зо два, очіпок з неї зіб'ю, патли їй обірву, то і дасть мені волю. Тогді я з худобою, при моїм дарованії, певно буду засідателем… Хем-хем!»

І ще деньків з чотири нічого не чути було… Аж ось прибіг передовий козак, що біжить за ним пан справник. Почали курей по хатам віднімати, яйця відбирати; відомкнули казенний ящик, потягнули чимало, турнули у город і за ренським, і за хранцюзькою водкою; а як завтра припадала п'ятниця, а пан справник був собі богомільний та бого-боязний і вже нізащо душі не сквернитиме скоромним, так приказано купити і кав'яру, і кримського оселедцю, і свіжопросольної осятринки, і свіженької рибки хорошої, і раків, і паляниць.

Аж ось прибіг і пан справник з двома дзвониками і з письмоводителем. «А де квартира?» Повели до Макухи і попереду всіх людей повигонювали, щоб ні духу проїжджающих не було на постоялнім; а вже й так, без Ївги та без Левка, стали люди жахатися того двора і вже овсі не становилися.

Увійшов справник у хату, помолився богу, зараз і гукнув: «А єсть што абєдать?»

– Є, ваше благор… ваше високоблагородіє, – одвіт дав писар, згадавши, що се вже не прежній, капитан, а вже пан майор. – Чи не соізволите попереду слідствіє…

– Пішол вон, дурак! – гримнув на нього його високоблагородіє і соізволив слідствіє, що писар йому підносив, у ніс йому штрикнути. – Што ти меня мариш дєлом? Я і так утамился. Снійми з вора дапрос і пакажи мине, а мне абєдать давай.

Потюпав наш пан писар, ходячи перед справником навспинячки, то у сіни, то за хату, і став допрос писати, мов розпитуючи Левка, а він його і у вічі не бачив більш тижня. А пан справник затим обіда цупко.

Тільки таки що пообідав, уже писар навспинячки і підбіг: «Чи не соізволите допрос підписать, ваше високоблагородіє?»

А його високоблагородіє соізволив аж ногою тупнути та вилаяв таки вп'ять його, що йому міша ляговитися спать після обіду, та й прогнав його, звелівши обиск повальний об рештанті вчинить.

Пан справник, після доброго мирського обіду, ліг спочивати, бо дуже утомився, трощивши курятину та яєшню; а письмоводителя Тимоха Макущенко повів купатися, а там за річкою ув озерах дівчата коноплі мочили та мняли, так, молодецьке діло, треба було їм і туди пробігатися. А тим часом пан писар збив людей чимало, поприводив їх до присяги, і зібрав до волості, і став питати:

– А що, люди добрі, хто знає, за Левком, Макущиним приньмитом, чи є качества? – Та і замовк, тільки поводить пером по паперу.

Старики здвигнули плечима, хто кахика, хто паличкою копирса, а всі мовчать. От один з них вийшов і каже:

– Себто про Левка? Про Макущиного приньмита? чи є в нього качества? Нехай бог боронить! Нема за ним нічого. Я присягу давав, я довжон по правді сказати, що він дитина добра, хлоп'я смирне, роботяще, і якби не він у Макухи господарював з Ївгою, то досі б нічого і не зосталось би!…

– Чи так усі кажете? – питав писар, а самого його аж за живіт узяло, як-стали похваляти Левка, та ба! нічого робити!

– Усі, усі, ув одно слово кажемо, як присягали! – загула громада.

– Добре ж, добре! Давайте руки та йдіте додому.

От поодбирав від них руки, порозпускав людей і стан писати, що «сії люди з-під присяги показовали, що Левко і злодіяка, і воряжка, що бродяжнича по селам, к домостроїтельству не способен, в воровстві, п'янстві, драках і прочих качествах упражняється частовременно і що їм довольно звісно, що хотів обікрасти хазяїна свого, і затим вони не желають прийняти його на жительство, а просять або у салдати віддати, або у Сибір на поселеніє послати». Не побоявся гріха пан писар такого обиску за усю громаду підписати, що руки йому давали на добре і що за Левком не знали ніякого качества, а він, бачите, куди нагнув! О, писарська душа!

Та таки ж пописав і свидітельськї показанія: хто виньмав у Левка з кишені гроші, хто їх перелічовав, як Левко їх віднімав, як признававсь, і усе, усе списав, і руки за тих людей попідписував, – а вони сном і духом того не знають; і став тупати коло справникової кватири.

А той, виспавшись любенько, випозіхавшись, потягнувшись разів десяток, устав та і велів себе чаєм поштувати. Чай п'є, підливаючи хранцюзьку, а сам люльку смокче.

Аж ось після сьомої чашки і гукнув: «Писар! пайди сюда!»

От і ввійшов наш писар, тихесенько ступаючи, що і не чути його, і став біля дверей, пильно дивлячися у вічі пану справнику, а думка так і бігає і сюди і туди, що об чім би то його пан справник не спита, щоб йому тут якраз одвіт і дати: чи об недоїмці, чи об дорогах, чи об проходящій команді, чи об наділенії обивателей полем, – в нього все вже підобрано, на все брехня готова, і хоч ти як хоч його розпитуй, а він відбрешеться, і не просунеш пальця між його речі.

– А що слідствіє? – питав пан справник.

– Окончено, ваше благор… чи то пак, ваше високоблагородіє! І допрос, і свидітельські показанія, і метрика, і обиск…

– Покажи. Ето письмоводитель писав?

– Ніту, ваше високоблагородіє! їх благородіє отлучались ради тілесної чистоти у оноє місто, сиріч у річку, ізмити плоть свою, а я даби неудержанно…

Пан справник переворочував, переворочував листи і каже: «Справно… Харашо! Так і наш засідатель, Марко По-бийпіч, не виведе кінців… Харашо! Я дома попідписую. Вели лошадей запрягать… Хто там хниче на крильці?»

А то наша бідна Ївга, що ждала справника, як янгола божого, думаючи, що він-то защитить її Левка, і як він приїхав, так вона все пильновала край холодної, що як поведуть її Левка до справника, так j вона за ним піде і буде слухати, що там він на допросі казатиме: який його нечистий навчив відбивати батькову скриню і гроші брати?

Оттут наш пан писар проковтнув душу і зібрався брехати. Пригладив чуб, кахикнув, пояс підтягує, а очі у землю устромив, щоб, бачите, не видно було, що ув очах його чоловічки верх ногами стали, як у всякого, хто почне брехати, та й каже:

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( 1 оцінка, середнє 5 з 5 )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: