Сердешна Оксана – Григорій Квітка-Основ’яненко

Оксана сидить, похиливши голову, і нічого їм не каже.

Далі той охвицер і став казати, що копитанові не можна у поході дівки з собою возити, так треба її нарядити, мов денщик. Треба, каже, їй сії коси відрізати і голову обстригти.

Копитан гукнув на денщика, щоб обстриг Оксану. Тільки що той приступив та намірився, вона як вихопить ножниці, як скочила і каже: «Не дам нікому орудувати над моєю косою! Не вміла я зберегти своєї слави, не достойна носити і дівочої краси!» Та з сим словом – чирк! Як не було славної, русої, довгої, густої та пишної коси! Оксана схопила її у руку, пригорнула до серця, поціловала… та гірко-гі'рко заплакала, далі і по голові себе ножицями – чирк, чирк… і постригла місцями усю голову… зібрала волосся, і теж оплакала і каже: «Так тобі, Оксано, й треба. Згубила свою славу, ходи ж обстрижена!… Я й забула, що мене треба було ще вчора обстригти! Чесна дівка красується косою, а така, як я, завсегда обстрижена бува…» Забрала свою косу і волоссячко усе, завернула у хусточку і пригорнула до серця.

Охвицери думали, що їм велика морока буде, одягаючи її по-хлоп'ячій, і стали заговорювати… вона їм і каже: «Робіть що хочете з стриженою Оксаною… вона усе погубила: і славу свою, і косу, і розум; їй вже не можна нічого дівочого носити!…»

Як її одягали, як постригали по-хлоп'ячій, вона не пручалася, нічого не казала, тільки що плакала…

Серце болить, розказуючи, як то страждала наша сердешна Оксана і що терпіла від копитана, злого чоловіка!… Усього й пересказати не можна. Як він її по походам возив з собою, як її стерегли і ніч, і день, щоб не втекла. А зберуться до нього охвицери, то вона щоб стояла перед ними, люльки їм подавала, і хоч усі знали, що вона дівка, та переряджена по-хлоп'ячи, та взивали її Іванькою, і жартовали з нею, і вигадовали дещо. Вона ж, як стіна, мовчить перед ними і ні пари з уст не пустить, тільки здихне і подума: «Слухай, Оксано, як заробила!»

Ще таки безсовісний копитан не переставав її обдурювати. Ще таки, як часом Оксана дуже розплачеться, та стане його попрікати, та стане йому приставляти, який то він гріх над нею зробив, то буцімто й жалкує, і почне вп'ять божитись і клястись, що він з нею звінчається, тільки от не прийшла бумага від матері; і почне їй усякі теревені правити, розважаючи її; то, сердешна, хоч і не зовсім, а часом, було, трошки стане вірити: «Може,– думала собі,– і справді коли-небудь він схаменеться і покриє свій гріх? Підожду до слушного часу!»

Вже й хлопчик в неї явився… Тут-то копитан при тій жінці, куди ще заздалегідь завіз її для такого случаю, тут-то вже божився, і образ з стіни знімав, і заприсягнув, що тільки Оксана не зробить над собою нічого і благополучно рішиться, так зараз і звінчається з нею, щоб і гріх покрити, і рабйонка у закон увести. Ще не дуже після родин виходилась, а він вже і привіз її вп'ять до себе, боячись, щоб вона не втекла, бо усе у неї на думці се було, і часом, як допече її журба, то вона й проговориться.

Після родин не вінчається копитан. Стане Оксана плакати, стане копитана випитувати, що він дума з нею,– супостат засміється, та й тільки. Треба Оксані на хитрощі підніматися.

Стала веселенька, перестала тужить, стала говорлива, хоч з копитаном, хоч з охвицерами, як зійдуться. Про матір не згадує і про вінчання не спомнна… Агу! й стало більш волі. Стала примічати, вже за нею не так доглядають, а далі вже й не каравулять. Далі-далі, вже їй можна, попереду з салдатом, а далі й самій, свою дитину, свого Митрика, одвідати, що годувавсь у другім селі, недалечко. Вже їй можна, коли захотіла, і по базару самій походити, хоч до півдня. Ходить вона по базару, і коли лучаться які люди, що знають, от вона і розпитує, па які і на які міста дорога у такій губернії до такого села? Хто зна, то й розказують їй. Вже вона сама не раз чула, як зійдуться охвицери до копитана та стануть той проклятенний чай пить з якоюсь підливкою, від чого і вона навік пропала, і копитан їм розказує, що він і не думав ніколи вінчатися з нею, а тільки обдурював. «А тепер, щоб усе покрити, думаю,– каже,– звінчати її з своїм денщиком або вам кому, панове, програти у карти, бо вже вона мені надокуча».

Чула се Оксана і не один раз, і свою думку усе гадала. Раз увечері зійшлися охвицери, і багатенько їх, до копитана. У карти грають, люльки смокчуть, пунш п'ють і по чарці не забувають; гомонять собі, один одного не слухаючи; а денщики, один кушання готовить, а другий побіг у трахтир за напитками. Оксана, знаючи, що за нею не буде ніякого діла і що вона, було, собі при такім бенкеті, щодо світу будуть гуляти, завсегда ляговилася спати; вона, узявши шинелю свою, звернула і положила на свою постіль, мов чоловік лежить, і як уложила, та з хати, та з двора, і вулицями усе бігла, аж поки вибігла з того города, та у село, де годувався її Митрик.

Убігши у хату, так і бризнулась жінці у ноги, що доглядала її Митрика, і розказала, що вона задумала. Ся молодиця знала усе, що з Оксаною поводилось, і не раз вона плакала з нею об такій її годині, подумала: «Що вже,-дума собі,– мені заплачено уперед гаразд, а як Оксана зробить так, як дума, так на мене й пені не буде». Узявши, нарядила Оксану у своє жіноче і голову її покрила; дала їй і кожушок старенький, дитини ради, закутала Митрика, що вже трохи не году був, і положила їй на руки. А там. зібравши усю хлоп'ячу одежу, що Оксана скинула, та стареньких пелюшок дітських, і пішла з нею., га до ставка… Ніч; ніхто їх не бачив; положили на березі усю ту хлоп'ячу одежу, дітські пелюшки, буцімто Оксана з дитиною втопилась, дала Оксані гривню на дорогу і випроводила її аж і еть по вулиці.

Зосталася Оксана сама собі, у саму темну глупу ніч, як палець. І йти б і боїться, і куди йти – і не зна добре; зна тільки города розпитувати, на які їй йти. Подумала-подумала собі Оксана, далі й каже: «Уміла ти, Оксано, матір покинути, умій же й знайти її! Не боялась мандрувати, не бійсь же і вертатись! Мала у розкоші життя, терпи ж тепер і голод, і усяку біду… Що ж робити? Що ступлю, то дальше від гріха, а ближче до матері… Господи, благослови». Перехрестилась і пішла.

Хоч і темна ніч, а, приглядаючись, дорогу видко. І від страху, щоб її там не зопинив хто, і від радощів, що вирвалася з пекла, Оксана, як з холоду, так дрижала, а тут і пустилась йти швидше, щоб зігрітись. Чи відійшла скільки, чи ще й не дуже, а вже н зогрілась. А тут ще й кожушок, і в узлі пелюшки для дитини, і паляниця, і півхліба дала хазяйка, спасибі їй, так вже Оксана так зогрілась, що не можна. Вже йде-йде, та й спочине, і дума собі: «Отеє іду я до матіночки моєї рідненької! Чи жива то вона ще? Може, з журби та з туги і померла, щоб не бачити сорому, який я нанесла на її стареньку голову? Коли не застану її живої, то вже звісно, що вона і вмираючи прокляла!… У! страшно!., Я проклята від матері!… Не устану з її гроба, там лежатиму не ївши, не пивши, поки сама не вмру!… Проклятій від матері не треба жити меж людьми… земля не здержить… Коли ж ще живенька?… О господи! Як я явлюсь до неї?… Се та Оксана, що була їй радість і втіха і що єю мати потішалась і величалась!… Се Оксана, що сміялася з Горшковозівни, що помандрувала з салдатами; чула, як мати дивовалася, що Явдошина мати не вмерла від туги, що дочка її покинула, а сама через годину туди ж помандрувала!… Явдоха ж, може, увечері і вернулася, а Оксана, гордая та пишная, що і за мужика не думала йти і що величалася над усіма, сяя повісилась на шию копитанові, захотіла разом панею бути; таскалась з ним по усьому світу і дитину добула!… От тобі, мамо, Митрик! Няньчись з ним, тіш його, се твоєї Оксани заробіток, що за охвицерами бігала. Придбала тобі і честі, і радості, і поважання. Бери його, мамо, на руки, виходь на рулицю, похваляйся добрим людям: от моя Оксана як наробила! Ні, сама послідня дівка у нашому селі так би не зробила, як моя дочка, що поважалася за саму першу!… Розступися, сира земля, прийми мене, щоб я не бачила материних слізочок, тяжкого стида її, що я їй наробила!»

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: