Мій сюжетний любовний роман «Вальдшнепи» буде в третьому томі — намір М. Хвильового на час укладання тритомника Творів у 1927 році насправді не здійснився з пояснених у попередньому коментарі причин. «Голобельному» осуду цього твору і врешті-решт зреченню М. Хвильового роману сприяли насамперед гострокритичні книжки тодішніх провідних партійних функціонерів і державних діячів, зокрема завідуючого відділом преси ЦК КП(б)У А. Хвилі «Від ухилу — у прірву» (X,: ДВУ, 1928), та заступника наркома освіти УРСР Є. Гірчака «Хвильовизм» (X.: ДВУ, 1930), (перевидана того ж року в Москві під назвою «На два фронта в борьбе с национализмом»). Крім «Вальдшнепів», обидві книжки спрямували свій нищівний вогонь на недруковану статтю М. Хвильового «Україна чи Малоросія», ці «прийоми» знайомі ще й донедавна.
«Удари Молота і серця» — збірка поезій Василя Еллана-Блакитного (справжнє прізвище Елланський) —12. І 1894—4. XII 1925,— визначного українського поета, публіциста і громадсько-політичного діяча. Один з провідних членів Української партії соціал-революціонерів — лівого її крила, так званих «боротьбистів» (від назви центрального органу газети «Боротьба»). Після входження «боротьбистів» (Української комуністичної партії, лідерами якої також були Г. Гринько, П. Любченко, Г. Михайличенко, О. Шумський) до складу Компартії України — В. Еллан стає членом ЦК КП(б)У і редактором щоденного органу ВУЦВК «Вісті», одним з організаторів і керівником спілки пролетарських письменників «Гарт». Перша збірка поезій «Удари молота і серця» вийшла 1920 р. У роки культу посмертно був засуджений як буржуазний націоналіст, а пам'ятник навпроти будинку в Харкові, де він жив,— знищений. Реабілітований після XX з'їзду КПРС.
ЖИТТЯ. Оповідання вперше надруковане у журналі «Шляхи мистецтва» (1922.— № 2), згодом у першій книжці новел М. Хвильового «Сині етюди» (Харків: ДВУ, 1923), потім окремим виданням також у ДВУ 1925 р., двічі у т. 1 Творів (Етюди) 1927 р. і 1929 р. (видання друге). Востаннє: Хвильовий М. Вибрані твори.—Т. 1.— X.: Рух, 1932. Подаємо за виданням 1929 р.
У виданні 1932 р. до оповідання була стисла передмова М. Хвильового:
«Цією поемою розпочинається невеличка серія оповідань про життя людей кінця епохи воєнного комунізму й перших років непу. Оксана — це запліднене ідеями комунізму незаможне селянство. Мишко — липовий комуніст, але й він, користуючись з нашої фразеології («тепер для бідних школа»), одвернув неписьменну Оксану від «темного життя», і вона кинулася до життя «світлого, молодого, як молодик».
Я дуже радий, що вже тоді (поему написано 1921 року) бачив на просторах соціалістичної України «ферми, електричні плуги, машини, фабрики, заводи… і далі… далі…». ;
КОЛОНІЇ, ВІЛЛИ. Оповідання вперше з'явилось у збірці «Сині етюди», згодом окремою книжечкою у харківському видавництві «Книгоспілка» (1925), потім у двох виданнях т. 1. Творів М. Хвильового (1927 і 1929). Подаємо за останнім виданням.
СОЦВОСНИЦЯ — скорочено з рос. «социальная воспитательница».
Бебель Август (1840—1913) — один із засновників соціал-демократичної партії Німеччини, автор широковідомої у революційні часи в Росії книжки «Жінка і соціалізм» (1879), що викликала неабиякий вибух емансипаційного руху.
Коллонтай Олександра Михайлівна (1872—1952) — радянський державний і партійний діяч, член Компартії з 1915 р, Багато писала про жіночий рух, становище жінки у суспільстві, обстоювала «вільну любов», право жінок на «полігамне кохання».
Ліліна (Радомисльська) Злата Іонівна (1882—1929) — діяч російського революційного руху, член Компартії з 1902 р., соратниця і дружина Г. Зінов'єва (1883— 1936), партійного діяча, розстріляного по справі «троцькістсько-зінов'євського терористичного центру».
РЕДАКТОР КАРК. Вперше оповідання з'явилось у «Синіх етюдах». Подаємо за виданням 1929 р.
Госпуп — скорочення з рос. «Государственное политическое управление», орган, що у пореволюціині роки паралельно з Надзвичайною Комісією (ЧК) займався переважно політичною розвідкою.
ангєл — отаман контрреволюційних повстанських об'єднань, що діяли на Україні в 1919 р.
Інсургенти (лат.) — застаріле слово, що значить учасник повстання, повстанець.
Павлюк (Бут) Павло Михнович (?—1638)—провідник народного повстання на Україні 1637—1638 рр. Страчений у Варшаві.
Трясило (Федорович) Тарас — гетьман, вождь народного повстанння проти польської шляхти 1630 р. Після поразки відступив з рештками війська на Запоріжжя.
Трудовий конгрес — з'їзд представників заможного селянства і ліберальної буржуазії під проводом Директорії 23 січня 1919 р., коли з Києва було вигнано німців і повалено гетьмана Скоропадського. З'їзд, крім усього іншого, проголосив об'єднання Західно-Української народної республіки й Української народної республіки в єдину «соборну» Україну («Четвертий універсал»).
Губ–Трамот — популярне у перші пореволюційні роки скорочення з російської, можливо, походить від «губериский транспортно-моторизованнмй отдел».
Бельше Вільгельм (18б1—1914) — німецький письменник та історик літератури, один з найпалкіших популяризаторів теорії Ч. Дарвіна.
Волинці та ізмаїльці — розташовані у Петербурзі запасні полки Волинський та Ізмаїльський, які одними з перших приєдналися вже у березні 1917 р., до повсталих робітників і їхня участь у жовтневому повстанні зіграла неабияку роль для перемоги соціалістичної революції.
Parvenu (фр.) — парвеню, вихідець з низів, який вдає з себе «уродзоного» пана.
КІТ У ЧОБОТЯХ. Вперше оповідання надруковане у збірнику «Дочери Октября» (X., 1922), згодом у «Синіх етюдах» та двічі —1924 і 1925 р.— окремими виданнями. Подаємо за т. 1 Творів. У Вибраних творах М. Хвильовий подав такий вступ:
«Новела «Кіт у чоботях» давно ввійшла в хрестоматії й не потребує коментарів». Написано 1921 року.
Тьєр Адольф (1797—1877) — президент Франції, уклав принизливу для своєї країни прелімінарну угоду з Пруссією, жорстоко придушив Паризьку комуну.
Подиви — скорочення з російської: политический отдел дивизии.
Юрко. Оповідання вперше надруковане у російському журналі «Зори грядущого» (1922.—№ 5), що видавався у Харкові, згодом у «Синіх етюдах», а у 1925 р. окремою книжечкою. Входило у т. 1 Творів, подаємо за виданням 1929 р.
Троцький Лев Давидович (псевдонім Лейби Бронштейна, 1879—1940) — політичний і державний діяч пролетарської революції 1917 р., з 1918 року нарком воєнних і морських справ, а також голова Реввійськради республіки. Після смерті В. І. Леніна і внаслідок гострої внутрішньопартійної боротьби в 1923—1927 рр., Л. Д. Троцького як лідера «лівої» опозиції було виключено з партії і вислано у Казахстан, а на початку 1929 р.— за межі СРСР. Перебуваючи в Туреччина, Франції, Норвегії, Л. Троцький продовжував активну опозиційну боротьбу, тому в серпні 1936 р. йому було заочно винесено смертний вирок на першому ж московському процесі над колишніми учасниками лівої опозиції. З великими труднощами Л. Троцький на початку 1937 р. знайшов політичний захист у Мексіці, де через три роки його дістали агенти ДПУ (див.: Медведев Р., Троцкий: штрихи к политическому портрету // Иностр. лит.— 1989.—№ 3.—С. 167—174; Дойчер Й. Адски темная ночь. Глава из кн. «Пророк в изгнании» // Иностр. лит.—1989.—№ 3.—С. 174—230).
Пуанкаре Раймонд (1860—1934)—президент Франції 1913—1920 рр.
На глухім шляху. Вперше з'явилось у журналі «Шляхи мистецтва» (1923.— № 5). Згодом надруковане у збірці оповідань М. Хвильового «Осінь» (X., 1924) та окремим виданням у ДВУ 1925 р. Двічі у т. 1 Творів 1927-го і 1929 рр. Подаємо за останнім виданням.
Солонський ЯР. Надруковане було вперше у «Синіх етюдах», потім разом з оповіданням «В очереті» (1924) і окремо у ДВУ в 1926 р. Згодом у т. 1 тритомників 1927-го і 1929 рр. та у Вибраних творах 1932 р. Подаємо за виданням 1929 р.