Liberum arbitrium (лат.) — вільний вибір.
Капабланка Х.Р. (1888—1942), Реті Р. (1889—1929) — видатні шахісти.
ПУДЕЛЬ. Надруковане оповідання вперше у журналі «Червоний шлях» (1923.— № 2), згодом у збірці «Осінь» та окремо з оповіданням «Лілюлі» (1926). Потім у т. 1 тритомника і Вибраних творів. Подаємо за виданням 1932 р., де М. Хвильовий вмістив передмову: «Сіль оповідання «Пудель» в розмові Сайгора з Тетяною. Ще точніше: в «філософствуванні» Тетяни про людину. Це — відбиток чеховських настроїв дрібнобуржуазної інтелігенції відбудовчого періоду (оповідання написано 1923 року). Мораль: романтично намовленим «матеріалістам» Сайгорам не рекомендується вести інтимні розмови з Тетянами».
Лассаль Ф. (1825—1864) — діяч німецького робітничого руху, філософ, публіцист, засновник опортуністичної течії однієї з форм дрібнобуржуазного соціалізму, організатор і президент першої робітничої партії Німеччини (1863—1875). Убитий на дуелі.
Ріжа — див. примітку до оповідання «Солонський Яр».
«ЛІЛЮЛІ». Надруковане вперше у журналі «Червоний шлях» (1923.—№№ 6—7), потім у збірці оповідань М. Хвильового «Осінь», виходило також окремо з оповіданням «Пудель» 1926 р. Подаємо за т. 1 Творів (1929).
«ЛІЛЮЛІ» — драматична сатира Р. Роллана гостроантивоєнного спрямування, написана 1919 р. у стилі народного лубка, у перші пореволюційні роки набула значного поширення у нашій країні. Численні переробки на «новий лад», а то й відверті пародії у дусі пролеткультівських інтерпретацій, надихнули М. Хвильового на саркастичну реакцію щодо цих вульгаризацій в оповіданні «Лілюлі». Відповідно і поетика твору насичена ремінісценціями та алюзіями з різних творів, персонажів, епох, стилів для створення відповідного грайливо-саркастичного тла розповіді. За браком місця намагатимемось пояснити головніше, враховуючи, що у грі М. Хвильового важливе не номінативне значення в плані ерудиції, а жонглювання смислами слів задля естетичної розкутості та творчої щедроти. Визнаємо, що цей твір М. Хвильового найскладніший для пояснення, докладне його коментування потребувало б значно більше місця, ніж сам твір. Це оповідання можна вважати гідним традиції комічної літератури (Рабле, Стерн, Гоголь) і так званої інтелектуальної прози (Джойс, Бор-хес, Еко).
Хеопс-Хуфу — іронічна гра слів.
Савойя — історична область у французьких Альпах, савойяри — її жителі.
Сіденхем Томас (1624—1689) — англійський лікар, один з фундаторів клінічної медицини, активно впроваджував і вдосконалював систему практичної медицини.
Гаронна — ріка у Франції та Іспанії.
Оrdre de bataille (фр.) — план битви.
Артемівці —студенти Комуністичного університету ім. Артема, який існував у Харкові в першій половині 20-х років для підвищення загальноосвітніх і політичних знань комсомольського та партійного активу.
Сведенборг Емануель (1688—1772) —шведський філософ-ідеаліст, письменник, теософ-містик. Створив широковідому теософську систему про «потойбічне життя» і поведінку духів. Мав значний вплив на теорії романтиків, зокрема, його ідеї позначились на творчості Блейка, Кольріджа, Емерсона, Бальзака, Стріндберга. Вчення Е. Сведенборга викликало значну зацікавленість російських релігійних філософів XIX — поч. XX ст.
Сабурова Дача (ще Сабурка) — тогочасні побутові назви лікарні для психічно-хворих у Харкові.
Я(РОМАНТИКА). Вперше видрукувана в альманасі «Гарт» (X., 1924), невдовзі у збірці оповідань М. Хвильового «Осінь» (1924), згодом у двох виданнях т. 2 тритомника 1928-го і 1929 років. Востаннє цей твір друкувався у т. 1 Вибраних творів, до якого письменник написав таку загальну передмову. (З огляду на те, що ця «Передмова», по суті, останнє звернення М. Хвильового до читача і ніби своєрідний заповіт нащадкам, вона становить також неабиякий історико-літературний інтерес, тому й наводимо її повністю).
Передмова
На протязі кількох останніх років дехто із наших не в міру дбайливих критиків рішуче й безапеляційно закреслює весь мій попередній, мало не чотирнадцятилітній творчий шлях пролетарського письменника. Робиться це дуже просто. Знаєте, хто такий Хвильовий? Та це той, що з «Вапліте», основоположник хвильовизму й автор «Вальдшнепів». Про інші мої твори ані слова! Не існує ні моїх кількох томів (їх, до речі, по книгарнях давно вже нема), не існує й висловлювань відповідальних партійців про мою творчість як про творчість, в якій чимало є корисного для радянського читача. Згадується лише колишня «гостра цікавість» до моєї особи.
На «гостру цікавість» я не претендую. Не претендую тому, що вона мене ніколи не приваблювала, не претендую й тому, що не належу до тієї категорії письменників, які вміють швидко й легко писати; а з великими труднощами переборюю т. з. «опір матеріалу».
Але ніяк я не можу не вимагати від наших не в міру дбайливих критиків, щоб вони, сідаючи писати статті про мою перебудову, спершу брали на себе труд хоч як-небудь зазирнути в мої книжки. Не можна ж, шановне товариство, робити з людини, що на протязі багатьох років у силу свого розуміння і здатностей боролася за пролетарське мистецтво,— не можна робити з цієї людини пролетарського початківця, який допіру повернувся з ваплітівської еміграції й який, крім «Вальдшнепів» та хвильовизму, нічого не має за душею. Ви кажете, що я колись був «рупором українського фашизму»? Не заперечую! Ви запевняєте, що я поки що перебуваю в стані «ще недостатньої перебудови»? Теж вірю, бо в такому ж приблизно стані чимало сучасних пролетарських письменників. Але хіба тільки це й можна сказати про мою літературну роботу?
Проте коли для вас у нашій радянській літературі не існує авторитетів, то давайте звернімось ще до буржуазної критики.
Беру один із кількох прикладів. В 1931 році вийшла німецькою мовою збірка моїх «Вибраних оповідань». Як же відгукнулася буржуазна преса на цю мою збірку?
Рекомендую № 4 за 1932 рік «Бюлетеню експресних інформацій для книгарів, .бібліотек і друзів книги» (бюлетень напрямку католицьких партій, видавець д-р Шлісман, Інсбрук). В цьому бюлетені (даю переклад з німецької мови) буржуазна преса відгукується так:
«Десять оповідань, з яких ні одне не схоже на друге. У вступному оповіданні «Мати» змальовується жахлива доля руської матері, що жертвує собою заради старшого сина. Молодший син її хоче вбити свого старшого брата, і вона приймає смертельний удар від цього молодшого сина, рятуючи свого випещеного улюбленця. Після фривольної «Вариної біографії» іде розкішна сатира «Іван Іванович», на якій сильно помітний вплив великих гумористів Англії. Іван Іванович — партійний урядовець першої комуністичної епохи, що з своєю жінкою й двома дітьми користується з усіх переваг комунізму, але сам ще є цілком буржуа, втрачає всяку рівновагу, коли він раптом чує про майбутню чистку партійного осередку, отже, й місця своєї служби. Далі нанизуються інші картини комуністичного життя — серйозні, фривольні, страшні, жахливі події часів революції й божевільної громадянської війни, що вимагали незчисленних людських жертв.
Навіть у перекладі, який, коли судити з передмови, значно послаблює достоїнство українського автора, кожне поодиноке оповідання становить маленький шедевр (Меіsterwerk), якому з письменницького боку мало чого можна закинути. Але тим більше треба дорікати .друкарському укладачеві.
Для дозрілих читачів, для молоді й народніх бібліотек непридатна, комуністична! (підкреслення моє.— М. X.).
Як бачите, мої оповідання не тому непридатні для закордонної молоді й закордонних народніх бібліотек, що вони недосконалі («кожне поодиноке оповідання становить маленький шедевр — «Меіsterwerk»), а саме тому, що вони комуністичні! Так думає буржуазний рецензент, і так зовсім не думає дехто із наших радянських критиків.
Хто ж із них помиляється?
Не будемо гадати. Подаю на суд читачів збірку вибраних своїх творів у двох томах. Перший том іде під назвою — «Ліричні етюди», другий під назвою — «Сатиричні етюди». Проте, без сатири в першому томі, як і без лірики в другому, звичайно, не обійшлося. Ліричні етюди підібрані в такий порядок: оповідання про громадянську війну, далі — роки відбудовчого періоду. Мотиви мисливських новел продовжують другий відділ. Кінчається книга циклом шахтарських оповідань. Сатири другого тому, на мій погляд, не вимагають класифікації, і тому кожна із них посіла випадкове місце.