— Хіба я раніш так жила? Тепер що? За ідеї. А перший мій чоловік був директором у заводі… Да…
Хая задумливо подивилась на Зоїну маму, а Зоя уважно, перелякано слухала.
— А що вона, ця Яблучкіна? Потаскушка! Ну візьми: я ж Райського добре знаю… Ти його раніш бачила з нею?.. Ага! Ти б подивилась! він негліже, а вона перед ним, як сучка хвостиком. Ну, а потім розфуфирилась… Розумієш? Амури.
І відзначила з докукою:
— А він — дурень. Радий за всяку ціну одкараскатись від неї і не знає як. Боїться скандалу. Ех ти, теоретик!
…Виходив полудень до Зоїного вікна. Закричали в коридорі Зоїні й мамині діти. В саду «Гастроль» ішла репетиція, кінчалась репетиція, а за силуетами димарів курів шлях.
Подзвонили. Це Карло Іванович приніс обід. Зоя перелякано дивиться на маму, підморгує мамі, щоб не прохала в Хаї лишків Хаїного обіду. Мама похитала головою й пішла одчинити двері. А Хая пішла до себе.
…Обід починається, почався звичайно з того, що Хая не задоволена з обіду. Дивується: чому не видають шоколаду? А від борщу смердить старим салом.
Карло Іванович:
— Це ж, дєтошька, боршь, боршь всігда з старім салом.
Хая не витримала:
— Дурень!
Лягає на кровать і суворить брови, Карло Іванович винувато дивиться на борщ.
…За вікном «катеринка» грає «Розлуку». Це прийшов німий і закричав за вікном по-дикунськи:
— Е-е-е!
Полетіли, мабуть, засмальцьовані грошзнаки. І знову чути: стук! стук! — латають покрівлю. Стихли бунти, громи, революція — латають покрівлю.
Коли Хая не їсть — не їсть і Карло Іванович. Тоді Хая спитала:
— А узнав, на якій підставі цей оболтус Пєтушков столується в совнаркомці?
Карло Іванович розгублено подивився:
— Ах, дєтошька! Я забуфь.
Скрикнула Хая:
— Забуфь! Забуфь! Нічого сказать — громадянин: забуфь! Хіба ти не бачиш, що ця бездара хитра, як лисиця. А віч — забуфь! Ну й годуй Пєтушкових совнаркомкою.
Карло Іванович ще винувато подивився на борщ, а потім несподівано образивси.
— Шьорт знає шьо! Шьорт!
І підвівся й підсмикнув брюки.
Тоді Хая раптом заласкавіла:
— Що ти? Що з тобою, не хвилюйся, Карль. Ах, який ти нервовий. От як поїдеш у Ялту…
Карло Іванович зневажливо подивився на Хаю, затрусилась русява борідка, почервонів, як стрючковий перець. Ще раз підсмикнув брюки й кинувся з кімнати.
— Шьорт!.. Прибіг до Зої:
— Тафольно… Ві, Зоя, карошій товарішь. Каварітє: долько она будіт мушіть міня? Ніфшелі она міня не люпіт? Шьорт!
IV
Поспівав виноград — там, на березі моря, де Алупка, Яйла, Чатирдаг, Карабах, де задумливі татари: «шурум-бурум» — нащадки лихої татарви.
Останні дні перед од'їздом.
Ранком уборщиця Пріся заплющує очі: чи зійдуться пальці? І в останні дні демонстративно вистукують закаблучки: Яблучкіна й Хая. Пройшов Пєтушков на службу, конфектно, карамельне усміхається. Іноді й Хая йде на службу.
«…Дано сие в том, что он командируется на Кавказ по служебним обязанностям. Предлагается гражданским…» і т. д.
Завтра Райський з Яблучкіною їдуть на Кавказ.
А перед од'їздом розігрався-таки скандал. Яблучкіна вилила в раковину помиї, а це побачила Хая.
І сказала Хая:
— Боже мій, яка некультурність! Яблучкіна фиркнула:
— Будь ласка, не вчіть. Сама знаю.
— Знаєте, та, мабуть, не все… Ах, яка некультурність!..
Тоді Яблучкіна скрикнула:
— Ідіотка!
Хая зблідла:
— Що ви сказали?
— Ідіотка!
Хая в знемозі похилилась на стіну:
— Ох, мені дурно…
Але раптом побігла до дверей і крикнула:
—Ти думаєш, що тебе Райський любить? Дулю під ніс… Сучка!
Вийшов Пєтушков, конфектно, карамельне посміхався:
— А-а-а!..
Хая скипіла:
— Чого вам треба?
— А-а-а!..
— Дурень! — і вскочила в свою кімнату.
Хая конче хвилювалась і покликала Зою. Лаяла Яблучкіну, а потім говорила про Пєтушкова:
— От. Живий ескіз для комедії. Сидить у совнаркомці й підслухує, що говорять. Вислухав засідання, а потім до якогось наркома:
«Ви ж не забивайте, Сергєй Петрович, сегодня у нас в шесть часов засєданіє».— «Да, да… я помню». А він же на бугайця взяв. От ескіз!.. Ну, брешеш, я таки доб'юсь, яким ти махером у совнаркомку попав.
Зоя уважно перелякано слухала й вертіла в руках газету за 26.
Іще казала Хая:
— Брешеш! Ще й з будинку цього виживу.
І додала надто серйозно:
— Хіба ти не знаєш, що тут тільки члени колегії будуть жити? Я за тебе, дурочка, дуже рада. Тепер ти б ніяк не вселилась. Подякуй мені.
(Кінець! Кінець! Кінець!)
То б'є в літаври моє надхнення.
(Кінець! Кінець! Кінець!)
27. Яблучкіна й Райський їдуть на Кавказ.
Метушилась Пріся:
— Баришня!
А шофер перевозив корзини на вокзал.
— Атвєтственной… Гіпо-по-по-там.
Райський увійшов до Хаї:
— Прощайте!
І сказала Хая:
— Мені рішуче вас шкода… Опрідільонно…
Шофер покликав:
— Пожалуйте, машина готова.
Райський підвівся.
…А за стіною Яблучкіна вже демонстративно вистукувала закаблучками.
Райський пішов.
27, 28, 29.
Їхати. І цим їхати.
…Це, здається, в Ібсена, а може, в Пшибишевського — сильна любов перемагає нелюбов, і нелюбов любить.
Так Хая комусь:
— Я знаю, він мене любить до божевілля. Хай же переможе мою нелюбов.
А йому:
— Карль! Я люблю тебе, але в мене хороба матки. Я нервова.
Комусь:
— Він і справді став неврастенік. Йому треба женшини. Але я не можу! не можу!
Йому:
— Дорогий мій Карль, не забудь захватити в Ялту оце шмаття: це для менструації.
Сьогодні Карло Іванович ходить самоваром вичищеним.
— Ка-арль! Ка-арль!
І канарейкою летить Карло Іванович…
…А все-таки сьогодні, в останній день зчинилась драма.
Карло Іванович прийшов спати до Хаї і не приніс подушки.
Хая довго мовчала.
…В саду «Гастроль» не було симфонічної оркестри — співав московський Пірогов.
Кричали:
— Блоху! Блоху!
Але не схотів співати блоху: гонор знаменитости.
Раптом вдарив духовий оркестр.
Хая спитала:
— Чого ти не приніс подушки? Карло Іванович:
— Я, дєтошька, забуфь!
— Забуфь! Забуфь!
І… почала розпікати, і… почала.
— Забуфь! Забуфь!
Як і треба було чекати, Карло Іванович довго слухав, а потім пополотнів. Але на цей раз так пополотнів, як ніколи.
Спершу він підсмикнув брюки, потім забігав по кімнаті і раптом закричав мов не своїм голосом:
— Рабіня! Рабіня! Шьо ті мушаєшь меня? Рабіня.
Трусилась борідка, ще підсмикував брюки й кричав не своїм голосом.
Хая перелякалась:
— Зою, Зоїчко! Йди сюди. Він уб'є мене.
Прийшла Зоя, але Карло Іванович конче розійшовся:
— Рабіня!.. Рабіня! Два хота мушаєшь!
Хая теж пополотніла:
— Карль! Що ти кажеш? Боже мій! Ти попираєш усе святе: ми так жили два роки… Ах, Боже мій! Зою, мені темніє в очах. Ох! Ох!
Тоді Карло Іванович вискочив із кімнати й ускочив у Зоїну кімнату. І чути було на всю квартиру гістеричне: — Рабіня! Рабіня!
Хая обняла Зою:
— Що мені робити, скажи, що мені робити… Пропала Ялта!.. Що я буду робити без совнаркомки?
Але коли Карло Іванович стих, Хая заговорила з сумом:
— Він, їй-богу, скоро вмре. Він неврастенік. Я вже спокійно чекаю на його смерть… Тільки що мені робити? Пропала Ялта!..
І плачем заплакала… В саду стихло: публіка розійшлась. За вікном жевріли зорі. Зоя вийшла з Хаїної кімнати й пішла до себе. Карло Іванович, блідий, схвильований, сидів край вікна.
— Канець! Тафольно! Я фам, Зоя, правду скажу: ізтєфалась ана два хота, а тепер канець. Тафольно.
І підвівся:
— До сфітання! Пойду к сіпє. Тафольно!.. Мі сєферні люді долько терпім, но — тафольно!..
І рішуче пішов до себе на другий поверх.
Так було 29. 30 Пріся прийшла убирати і вже не гадала на пальцях.
Пробіг (конфектно, карамельне) Пєтушков.
А 30 увечері кур'єрським потягом Карло Іванович з Хаєю їхали в Ялту. Карло Іванович говорив:
— Шьо, дєтошька?
Хая дивилась убік…
А про свиню я так нічого й не сказав. І не скажу. Свиня для того: «підложити свиню», не сказати про свиню — це прийом.
КІМНАТА Ч. 2
Макс прокидався о сьомій годині, хоч і лягав надто пізніш од Вівді. Хутко одягнувшись, він біг до клубу, що був на першому поверсі. Коли там нікого не було, хапав два-три поліна і, озираючись, повертав із ними до кімнати. Так було щодня, а тому й палива в кімнаті ч. 2 було завжди досить.