— Журналіст Шарко,— рекомендував себе пасажир.— Співробітник усіх газет стольного града, автор кількох книжок на різноманітні теми, друг і добрий знайомий всіх сильних світу сього, модернізований Хлестаков. коли хочете, про що цинічно й сурмлю на всіх перехрестях. Словом, реклама, реклама й реклама… висловлюючись стилем Леніна.
— Дуже приємно,— усміхнувся іронічними куточками уст Криленко.— Я бачу, що наша країна не жартуючи збирається бути новою Америкою.
— О, безперечно! — скрикнув Шарко.— Вашу увагу (він сам догадався, що його співбесідник довго жив за кордоном) явища сучасного побуту будуть вражати на кожнім кроці. Старої інтелігентської закваски ви не найдете й духу. Звичайно, ми ще й зараз в стадії організації, але homo novus, в кращому розумінні цього слова, проходить, так би мовити, останній процес кристалізації. Я запевняю,— несподівано закінчив він,— ви ні в якому разі не пошкодуєте, що вас Цека одкликало сюди.
— А ви ж відкіля знаєте, що я їду сюди за викликом Цека? — здивовано спитав Криленко.
— Ха! ха! — зареготав, Шарко, стріляючи в співбесідника своїми швидкими мишачими очима.— На те ж я й журналіст, на те ж я й людина нового побуту!.. А потім я й фізіономіст непоганий: я певний, що вас зовсім одкликано, і ви цим незадоволені, бо ви любите стару матушку Європу, звикли до неї, і наша Євразія вас трохи коробить…. Хіба я не так говорю? Ну?
Цей в'юнкий журналіст остаточно шокував Криленка. Він зумів на протязі однієї хвилини вивести його зі звичайної колії думання. Досить уже того, що Криленко не найшовся що сказати й мовчав.
— Ну, як же: не так я говорю? — жонглював словами, Шарко.— Чи, може, «може так, може ні»? І до речі, як ви дивитесь на Д'Анунціо? Я давно вже збираюсь написати про нього брошуру. Пробачте мені, але цей експансивний суб'єкт безперечно багато має спільного з нашим національним героєм, що ім'я йому Симон. Знаєте — життя, пертурбації, ну, і т. п… А втім, я ухилився від теми. Вас цікавить, як ми, я й мій супутник, вельмишановний інженер Сердюк, забрели в ці краї? Я не помиляюсь?
— Так. Ви не помиляєтесь,— збираючись з мислями, сказав Криленко і усміхнувся: ця зустріч його вже зацікавлювала. Як практична людина, він зробив той висновок, що йому і в дорозі не гріх ознайомитися з побутовими явищами тутешнього життя.
— От і добре,— сказав журналіст і, запаливши англійську люльку, сів напроти Криленка.— Їздили ми, власне, в дуже цікавих справах. Як вам відомо, в сузір'ї Рака появилась нова комета. Обсерваторія встановила, що вона в образі туманної плями, що в центрі пляма світліша, що хвоста комета не має, і т. д., і т. п. Комету ми вже розглядали в призматичний бінокль: видно добре. Але справа, бачите, не в тому. Мій друг, астроном Грахе, найшов, що деталі видніші на прикордонній смузі. Ясно: комета наближається до сонця, видимість її зменшується, скоро вона зовсім сховається на цілих 1208 днів, і було б злочином перед республікою не вивчити її деталів. І от я поспішив до щасливого місця, саме до прикордонної полоси. І знаєте — не жалію. Завтра дам декілька нотаток у столичну пресу.
Криленко знову усміхнувся.
— А не находите ви потрібним написати цілу брошуру з приводу цих деталів?
— Чому ж, можна й брошуру!.. — і, перескочивши з легкістю лані до другої теми, він кинув: — До речі: ви не можете мені сказати, скільки нових видавництв появилось за останні три місяці в Німеччині?
— Не можу.
— Шкода! — серйозно пошкодував Шарко.— Тоді ви, може, знаєте, яка книга користується там зараз найбільшим успіхом?
Криленко згадав одну з недавно випущених у Берліні «популярних» брошур і сказав іронічно:
— Чув я, книга Клари Гофер користується успіхом.
— Дякую. Це я знаю. «Брачне життя Гете». Але ви помиляєтесь: більшим успіхом зустріли «Білого Домініканця».
— Виходить, ви краще поінформовані про тамошнє життя,— сказав Криленко.
— Е, все це єрунда! Дрібниці! — скрикнув журналіст.— Моя поінформованість безперечно бліда. В даному разі я цікавлюсь справжньою сенсацією… Знаєте, не хочеться інтелігентній людині плентатись у хвості подій.
Криленко вийняв з бокової кишені нову сигару й запалив її. Сну як не було. Слухав він Шарка все з більшою увагою і тепер напружував мислі, пригадуючи останні європейські новини: треба було підтримати балакучого журналіста.
— От теж «до речі»,— нарешті кинув він.— Астрономічна сенсація. Ви нічого не чули про спостереження потсдамського професора Шнавдера?
Журналіст насторожився і вмить дістав олівця.
— Прошу!
— Так от: його спостереження і справді надзвичайні,— сказав Криленко.— Виявляється, що географічна широта потсдамської обсерваторії на протязі 21-го року почала рухатись і нарешті… перемістилась. За кілька років вона одійшла від північного бігуна на 15 метрів.
— Це — сенсація,— скрикнув Шарко, дописуючи останню фразу.— Дуже вам вдячний. Може, ви дасте ще якусь інформацію?
— На жаль, більше не маю!
— Ну, нічого. Будемо задоволені й цим… Але до речі,— і журналіст повернувся до Сердюка.— Невже вас не цікавить, які цілі мав у цій подорожі наш шановний інженер?
Тільки тепер Криленко знову звернув увагу на Сердюка. Той сидів у колишній позі і бубонів по столі пальцями. Тільки тепер він звернув увагу, що його супутники мали однакові костюми, однакові капелюхи, що в них був спільний саквояж, і це його навело на таку мисль:
Сердюка й Шарка зв'язано якимись спільними інтересами, вони живуть на одній квартирі, навіть користуються одним магазином. І Криленко, якого в новій обстановці цікавила кожна дрібниця, не міг не зупинитися перед цим припущенням.
Але що ж спільного між інженером і журналістом? Яким чином звела їх фортуна? Чи не винні в цьому неприродному сполученні якісь цікаві обставини? Криленко згадав туманні поля, що бігли йому назустріч, рештки княжих палаців, які вискакували на кургани і раптом ховались у сиротливій далечині. Вибухи, повстання зробили своє діло з матеріальними цінностями, очевидно, вони мусіли вплинути й на психіку сучасників. Саме тут і треба шукати розгадки.
Шарко не втихав. За кілька хвилин він устиг наговорити ще одну книгу сенсацій.
— Ну, як же ти, інженере, одрекомендувався? — знову звернувся він до Сердюка.
— Залиш мене, Шарко, ти під градусом! — з несподіваною різкістю кинув інженер.
Журналіст підвівся і, роблячи суворе обличчя, спитав:
— Що ви сказали, сер?
— Ти під градусом,— ще раз різко кинув Сердюк.
Журналіст уже стояв перед інженером у трохи комічній, але небезпечній позі. Його присадкувата фігура насторожилась.
— Ви, сер, не думаєте забрати своїх слів?
Криленко чекав скандалу. Але Шарко раптом схопився за живіт і гучно зареготав.
— Умора! — скрикнув він.— Оракул ти мій перпендикулярний! Невже ж ти гадаєш, що я, випивши трохи цензурного паркового вина, не зумію тебе відрекомендувати?
Інженер підвівся, подивився прищуленими очима на Шарка й хутко вийшов із купе.
— Ну, от уже й образився,— звернувся журналіст до Криленка.— Все нерви. «Міжпланетні інтервали», так би мовити… Але я вам не договорив. Які ж цілі мав мій друг у цій подорожі? А цілі мав він от які. Будучи членом товариства міжпланетної комунікації… Він про це вам не говорив? А це ж цимес! Хіба це не блискуча рисочка нового побуту? Га? Ви розумієте: членом товариства міжпланетної комунікації, сиріч — напівмарсіянином, напівбогом!.. І от, будучи такою інтересною особою, він, звичайно, не міг не поцікавитись і новою кометою. І їздив він саме для того, щоб вияснити: чи не пошкодить дана комета його ракеті, що на ній він збирається летіти на Марс. Як ви на це дивитесь? Га?
— Так, це цікаво! — сказав Криленко, шукаючи в чемодані чайника і готуючись злізти на підлогу: потяг підходив до вузлового пункту, де Криленко хотів набрати гарячої води.