Літературна діяльність Миколи Хвильового

Літературна діяльність Миколи Хвильового

Дослідник Костецький виділяє три періоди творчості М. Хвильового:

1921-1924 рр.— період експерименту й шукань («Кіт у чоботях», «Синій листопад», «Свиня»);

1925-1930 рр.— період творчого змужніння (полемічні памфлети, «Іван Іванович», «Вальдшнепи», «Повість про санаторійну зону»);

1931-1933 рр.— період поразок, відступів, публіцистики.

Цикли памфлетів М. Хвильового «Камо грядеши?», «Думки проти течії», «Апологети писаризму», полемічний трактат «Україна чи Малоросія?» сконденсували в собі все багатоманіття думок та ідейно-естетичних шукань періоду літературної дискусії в Україні (1925-1928 рр.). Ці публіцистичні твори (а також його роман «Вальдшнепи») викликали гостру реакцію вульгарно-соціологічної критики та партійних ортодоксів.

Центральною для Хвильового-полеміста та публіциста була проблема історичного буття України, української культури. Заперечуючи москвофільські тенденції частини тогочасних літераторів, М. Хвильовий проголошував орієнтацію на Європу, на стилі та напрями європейського мистецтва: «Від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати. Поляки ніколи б не дали Міцкевича, коли б вони не покинули орієнтуватись на московське мистецтво. Справа в тому, що російська література тяжить над нами в віках як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування… Наша орієнтація — на західноєвропейське мистецтво, на його стиль, на його прийоми».

Перші поетичні збірки М. Хвильового «Молодість» (1921), «Досвітні симфонії» (1922), поема «В електричний вік» (1921), які були позначені впливами неоромантизму та імпресіонізму, дістали досить високу оцінку тогочасних літературознавців (С. Єфремов, О. Дорошкевич), але якнайповніше свій талант М. Хвильовий розкрив у жанрі новели чи оповідання (переважно короткого, з виразним лірико-романтичним чи імпресіоністичним забарвленням). Збірка його прозових творів «Сині етюди» (1923) стала якісно новим етапом у розвитку тогочасної української літератури, відкрила для неї нові естетичні обрії. Центральною для творчої манери М. Хвильового залишається проблема людини в стосунках з революцією та історією, яка пізнала весь трагізм буття сучасного їй світу. У людській масі, у вирі революційних подій письменник виокремлює, найперше, людську індивідуальність з її пориваннями до високої, часом недосяжної мети, однак він не заплющував очей і на драматичну невідповідність проголошуваного високого ідеалу та його реального втілення. Романтично забарвлені герої Хвильового найчастіше вступають у гострий конфлікт зі своїм часом, його одновимірною буденністю. Редактор Карк — головний герой однойменної новели — лише у своїх мріях повертається до часу національної революції, коли світ існував ще в цілісності, не розірваним між мрією та реальністю. Але його персонажі — це не лише жертви історії, часом вони самі, своїми діями спричиняють її трагедійність. Конфлікт гуманізму та фанатизму осмислюється тут в усій своїй повноті.

Для чекіста — головного героя новели «Я (Романтика)» — такий конфлікт постає у своїй особливій гостроті: в ім’я абстрактної ідеї, в ім’я доктрини він має власноруч розстріляти свою матір, але знищення іншої особистості — це водночас і знищення свого людського єства. У такій ситуації неминучого вибору перед героєм постає дилема: самознищення чи відродження людського, гуманістичного начала, відродження, найперше, в собі самому. Емоційне враження від твору посилюється й тим, що це — сповідь героя, розповідь від першої особи. Узагалі, для М. Хвильового було характерне руйнування традиційних сюжетно-оповідних моделей української прози. Система розірваних фраз, мальовничі епітети, своєрідна ритмічна організація прози — це ознаки його лірико-орнаментальної манери письма. Саме такий стиль характерний для більшості його новел та оповідань, він допомагає автору радикально розірвати з елементами народницько- просвітянської традиції.

Внутрішній світ людини у творах Миколи Хвильового часто характеризують просторові епітети. Вони будуються на асоціативних зв’язках між образами дороги, шляху та простором внутрішнього світу героя (його почувань, емоцій). За допомогою таких образів на структурно-стилістичному рівні тексту створюється суперреальний світ характерів героїв, особливості етичних установок яких визначає метафорична асоціативність мікрообразів. Останні ж стосуються насамперед психодуховних переживань особи в критичний момент життя.

Основою розвитку дії в малій прозі Миколи Хвильового виступає рухлива свідомість персонажа, що в безпосередньому потоці вражень і емоцій об’єднує об’єктивну картину реального революційного світу. Зовнішня подієвість замінюється внутрішнім смислом. Глибинні підсвідомі переживання героя засновані на асоціативності, що охоплює граничні межі образу — предметні й настроєві.

Асоціативна структура характерів героїв письменника вказує на дві прикметні їх риси: розколотість і рухливість внутрішнього світу персонажа. Це герої вітаїстичного роздвоєння. Вони поставленні в ситуацію вибору, опинилися на межі граничного духовного й душевного напруження, дисгармонія їхнього «я» та громадських інтересів, за авторською концепцією, повинна виявити сутність «м’ятежних» характерів майбутнього.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: