Аналіз новели «Я (Романтика)»
«
Я (Романтика)» новела Хвильового, розкриває психологію мрійників, романтиків революційної доби, та розкрито душевний конфлікт між старим і новим.
Рік: 1924
Літературний рід: епос
Жанр «Я (Романтика)»: новела
Тема «Я (Романтика)»: протистояння добра і зла в душі героя, його роздвоєність.
Ідея «Я (Романтика)»: вимріяне майбутнє не може наблизити людина з роздвоєним «я», ціною злочину його не побудувати.
Головні герої: Головний герой «Я», мати, доктор Тагабат, Андрюша, дегенерат.
Особливості композиції:
• пролог (лірико-романтичний зачин), що вводить читача в складний психологічний світ (показана розмова матері з сином напередодні грози);
• три частини — три різні фронтові ситуації, три різні душевні стани героя.
Словник:
Амазонянки (амазонки) — у грецькій міфології войовничий народ у Малій Азії та на узбережжі Азовського моря, що складався лише з жінок.
Будда — засновник буддизму Сідхатха Гаутама (632-544 рр. до н.е.).
Версальці — тут у значенні контрреволюціонери, за аналогією до зосереджених у Версалі контрреволюційних військ на чолі з А. Тьєром і М. Мак-Магоном для боротьби проти Паризької комуни 1871 р.
Конфуцій — давньокитайський філософ, педагог і політичний діяч.
Лаотсе (Лао-цзи) Лі Ер (VI-V ст. до н.е.) — китайський мислитель.
Магомет (Мухаммед) — засновник ісламу.
Месія — у релігійному вченні посланець Бога, який здійснить спасіння людства.
Синедріон — рада старійшин, вищий державний орган із політичними й судовими функціями в древній Іудеї. Тут — рада, вищий орган.
Теософи — прихильники теософії, релігійно-філософського вчення про можливість «безпосереднього осягнення бога» за допомогою містичної інтуїції та одкровення, безпосередніх контактів із потойбічними силами.
Хетпейський ієрогліф — письмена хетських племен у Малій Азії, які утворили в першій половині II тисячоліття до н. е. державу з високою культурою.
Штаб Духоніна — мається на увазі начальник штабу й головнокомандуючий російської армії, який не визнав Жовтневої революції та на початку грудня 1917 р. за наказом М. Кириленка був розстріляний у Могилеві. «Відправити в штаб Духоніна» — евфемізм, що означає «розстріляти».
Присвята: «Цвітові яблуні».
М. Хвильовий присвятив новелу «Я (Романтика)» «Цвітові яблуні» М. Коцюбинського. По-перше, М. Хвильовий-прозаїк був пильним учнем М. Коцюбинського. По-друге, у «Цвіті яблуні» теж виведено персонаж із роздвоєною свідомістю; це письменник, який, переживаючи трагедію смерті власної дитини, одночасно відчуває й муку батьківських почуттів, і роботу письменницької пам’яті. Для нього навіть момент смерті дитини стає творчим матеріалом — поза контролем свідомості, поза його волею. Він страждає, зневажає себе, але не владен будь-що змінити. Однак торжествує в цій трагедії творча, життєстверджуюча сила.
Письменник розкриває глибини підсвідомості персонажа. Але при цьому показує, що він сам несе повну відповідальність за вчинене. Його вибір був свідомим, і злочин його непрощенний.
Ідейно-художній зміст
Новела «Я (Романтика)» має ліричний зачин. Саме з нього постає зримий, реальний образ матері-України: «З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія». Матір приходить до сина, коли він має хвилинку для перепочинку між жорстокими битвами. «Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна… І мій неможливий біль, і моя незносима мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом».
Але поступово наростає тривога, насувається гроза, син бачить в очах матері «дві хрустальні росинки». Чому ж у чудових очах рідної людини сльози, над чим плаче мати-Україна? Мабуть, над дилемою гуманності й фанатизму, людяності та сліпої відданості абстрактній ідеї. Письменник хоче допомогти осмислити протиставлення світлого й чорного, добра і зла, що живуть у душі головного героя новели.
З одного боку — це інструмент, який повинен вершити революційний суд, а з другого — людина, яка вміє любити, бути ніжною, яка невидимою силою любові зв’язана з матір’ю.
М. Хвильовий по-новому розкрив перед читачем споконвічну суперечку між життям і смертю. Стомлений син шукає спокою на старечих материних долонях. «Я — чекіст, але я і людина»,— підкреслює головний герой. Отже, хочеться вірити, що цією людиною насправді має чинитися справедливий суд іменем народу. Але між двома началами терзається душа «м’ятежного сина: Андрюша і мати, Тагабат — людина, з холодним розумом і з каменем замість серця». Герой не бачить виходу. Саме в такі хвилини він, комунар, викликає співчуття.
Через роздвоєність душі син мусив застрелити матір. «Тоді я у млості, охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері й притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й нажав на скроню». І це в ім’я революції, в ім’я дороги до загірних озер невідомої прекрасної комуни…».
Отже, письменник намагається підвести нас до висновку, що такий вчинок міг здійснити тільки справжній революціонер, який у критичну хвилину «голови не загубив». Але ми все більше починаємо розуміти, що фанатична відданість ідеї несе тільки зло, убиває почуття справедливості, почуття розуміння добра й правди, руйнує людську особистість, людське «я».
«Там, в далекій безвісті невідомо горіли тихі озера загірної комуни». Цими сумними словами закінчується трагічна новела — драма роздвоєності людської особистості, примушуючи замислитися над високістю матері, яку вбиває блудний син. А Україна, котра породила революціонера, якого морально знівечила абстрактна ідея, прощає йому цей смертний гріх.
Новела Миколи Хвильового «Я (Романтика)» стала своєрідним викриттям жорстокості та несправедливості нової системи. Намагання вбити в собі людину, убити добро в ім’я фанатизму, приводить до переродження в дегенерата.
Разом зі своїми героями письменник шукав вихід із лабіринтів історії, помилявся й пророкував, свято вірив і люто ненавидів, і нарешті, не витримав дуалізму сучасної йому доби. Пролунав постріл…
Проблематика твору
1. Суперечність, полярність одвічного ідеалу любові, гуманізму, добра, традиційних етичних цінностей, вироблених християнською цивілізацією — з одного боку, і служінням ідеї абстрактного гуманізму, фанатизму, фальшивої романтики — з другого.
2. Неминучість утрати людської сутності через зраду принципів людяності. Хто вбиває іншого — вбиває себе.
3. Проблематика носить надчасовий, філософський характер.
Стильові ознаки новели
1. Розповідь від першої особи.
2. Драматизм.
3. Внутрішні монологи героя.
4. Відсутність безпосередньої авторської оцінки.
5. Лаконізм.
6. Виразні художні деталі.
7. Глибокий психологізм.
8. Відмова від традиційного описового реалізму.
9. Часові зміщення.
10. Зіткнення віддалених епізодів.
11. Історичні алюзії, асоціації (термін «версальці» тощо) з метою поставити революцію в контекст визначних подій світової історії.
12. Змістове згущення.
13. Символічний зміст образів, деталей.
14. Своєрідність зорового та звукового тла подій.
15. Засоби поетичного синтаксису.
Образна система новели
• матір (Марія — Божа й вселюдська мати — центральний гуманістичний символ новели, символ надії, любові, життя, материнського всепрощення);
• доктор Тагабат («людина з холодним розумом і каменем замість серця», безглуздо жорстокий п’яниця й людожер);
• дегенерат (вартовий революції з душею « палала з гільйотини »);
• Андрюша (людина з нормальною психікою, «чекіст мимоволі»);
• інсургент «Я» — образ, розкритий у розвитку, акцентований на моменті остаточного зламу й ролі в ньому дегенерата, на ставленні «Я» до інших постатей, виведених у творі: тамуванні відрази, виправданні того, що не можна виправдати в собі і в інших — «Я думаю: так треба» («Я» — «м’ятежний» син — «чекіст, але й людина», комунар, що у вогні фанатизму вбиває рідну матір і відтоді вже остаточно не людина, а тільки чекіст).