Аналіз
«Я (Романтика)» Хвильовий
«Я (Романтика)» — психологічна новела Миколи Хвильового, ідеєю якої є фатальна невідповідність між ідеалами революції та методами їх досягнення, засудження більшовицького революційного фанатизму.
Присвята
«Я (Романтика)» має специфічну присвяту: «Цвітові яблуні», новелі М. Коцюбинського, де душа головного героя, батька, у якого померла донька, подібно до душі «Я» подвоїлась (у ній відбувається боротьба між людиною, що страждає від втрати дитини, та художником, який
намагається зафіксувати усі деталі смерті, щоб у майбутньому використати для творчості). У М. Хвильового центром уваги є душа ліричного героя, що змагається між революційним обов’язком
та гуманістичним началом.
Сюжет
Твір починається з опису матері, яку оповідач порівнює з образом Діви Марії: »воістину моя мати — втілений образ тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків.»
Раптово автор переносить читача у будинок розстріляного шляхтича («фантастичний палац»), у якому збирається «чорний трибунал комуни». Один за одним без суду та слідства ухвалюються вироки:
«Розстрілять!» Після чергового засідання голова трибуналу вирішує пройтись обложеним містом, щоб побути на самоті. Потім він повертається додому, де мати:
«… бере моє стомлене обличчя в свої сухі старечі долоні й схиляє свою голову на мої груди. Вона знову каже, що я, її м’ятежний син, зовсім замучив себе.»
У центрі уваги наступної картини динамічний рух кавалеристів, що рухаються «з позиції на позицію», гарматні вибухи та грім блискавиць. Несподівано сцена змінюється на інтер’єр княжого будинку, в якому продовжує працювати штаб Духоніна. Опісля кількох розглянутих справ до кабінету заводять групу черниць, що звинувачується у веденні агітації проти комуни. Серед інших главковерх впізнає рідну матір. Цілу ніч він «розбирає діла», але вже твердо знає, як вчинить. В обід до нього приходить Андрюша і починає переконувати «Я» відпустити з-під варти матір. Їхню розмову перериває грім снаряду: ворог наступає. Черниць вирішують розстріляти під час відступу за містом. Доктор Тагабат перед розстрілом підходить до голови трибуналу та промовляє:
«Ваша мати там! Робіть, що хочете!»
Той, мов у маренні, підходить до засудженої та фанатично убиває її.
Герої та цитатна характеристика
Відомий філософ Мирослав Попович переконаний, що персонажі твору — «усе це різні кінці душі» одного й того самого «Я», які символізують різні боки свідомості головного героя.
- Голова «чорного трибуналу» (фанатик з роздвоєною душею). «Тут, у тихій кімнаті, моя мати не фантом, а частина мого власного злочинного „я“, якому я даю волю. Тут, у глухому закутку, на краю города, я ховаю від гільйотини один кінець своєї душі.»
- Мати (втілення всеохоплюючої доброти й милосердя Богоматері). «Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна. (Це я добре пам’ятаю!) І мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом.»
- Доктор Тагабат (садист, злий геній) та дегенерат (єдино вірний пес, страж революції, що не знає сумнівів). «Доктор Тагабат розвалився на широкій канапі вдалі від канделябра, і я бачу тільки білу лисину й надто високий лоб. За ним іще далі в тьму — вірний вартовий із дегенеративною будівлею черепа. Мені видно лише його трохи безумні очі, але я знаю: — у дегенерата — низенький лоб, чорна копа розкуйовдженого волосся й приплюснутий ніс. Мені він завжди нагадує каторжника, і я думаю, що він не раз мусів стояти у відділі кримінальної хроніки.» «Цей доктор iз широким лобом i бiлою лисиною, з холодним розумом i з каменем замiсть серця, ― це ж вiн i мiй безвихiдний хазяїн, мiй звiрячий iнстинкт. Коли доктор ― злий генiй, зла моя воля, тодi дегенерат є палач iз гiльйотини. Так, це був незамiнимий вартовий: не тiльки Андрюша ― i ми грiшили: я й доктор. Ми часто ухилялися доглядати розстрiли. Але вiн, цей дегенерат, завше був солдатом революцiї, i тiльки тодi йшов з поля, коли танули димки й закопували розстрiляних.»
- Андрюша (комунар, який творить усе супроти своєї волі). «Андрюша сидить праворуч мене з розгубленим обличчям і зрідка тривожно поглядає на доктора. Я знаю, в чому справа. Андрюшу, мого бідного Андрюшу, призначив цей неможливий ревком сюди, в „чека“, проти його кволої волі.»
Композиція
Оповідання складається із заспіву (короткого вступу) і трьох частин, протягом яких читач спостерігає зміну у ставленні героя до вбивства. Розповідь у новелі ведеться від першої особи («Я»). М. Хвильовий використовує у творі композиційні рамки:
З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія.
…Я зупинився серед мертвого степу: — там, в дальній безвісті, невідомо горіли тихі
озера загірної комуни.