Богдан Лепкий - Полтава (сторінка 112)

                Цей останній закритий занавісою тайни, як образ у святині в Саіс.

                Підняти тую занавісу або роздерти її, щоб побачити правду. Так не зніметься рука. Гетьман у зеленім шатрі на пригірку під самим лісом лежить. Ліс шумить, бій-поле гуде.

                Розсильні приносять записки від Войнаровського, зразу веселі і надійні, а там тривожні і сумні. Тривожитися є чим.

                Шведи, хоч би їх цар побив, шведами остануться. Швеція не пропаде. Це держава на кріпких основах закону і ладу.

                А Україна?

                І гетьманові мороз іде по спині.

                Себе не жаль. Потрудився у винограднику Божім...

                Хоч недужий, та сил ще настільки стане, щоб дуло пістолі спрямувати до серця. Долі Баяцета не доживе, цареві найбільшого з тріумфів не зготує. Перед його золоченим возом у путах не піде. А Бог простить!

                Але вони? Ті тисячі, що б'ються там на полі, і ті міліони, що розбрелись по краю, як наполохана птиця... Ой біда, біда тій чайці небозі, що вивела чаєнят при битій дорозі... Сумна пісня! Хотів народ веселішої навчити. Дороги биті державними заставами замкнути, щоб не пустити шулік до чайчиного гнізда... О думо, недодумана думо!

               

                — Пилипе! — звернувся до Орлика. — Ти жити мусиш. Мій найбистріший кінь тобі. Лишиш усьо, письма з собою візьмеш. Решта в голові... І в серці! — додав.

                Ранених до обозу везли, на списах і на ношах з гілляк зносили. Пошматованих шаблями, подірявлених кулями і пошарпаних гранатами, бо цар зі сто гармат валив, а на його з білою збруєю ішли.

                Хірурги і фельчері ран осмотрювати не поспівали, старі діди і жінки помагали їм. Сорочки вишивані і мережані дерли, щоб зупинити кров.

                Обоз від болю вив.

                Аж завмер і здеревів.

                Прийшло найстрашніше слово зі всіх: "Наші втікають".

                Гетьман зірвався на ноги. Орлик і Чуйкевич біля його. Мручко метнув собою... Вгамували обоз, улаштували вози, козацький движимий табор під лісом построїли.

                Туди привезли короля.

                Блідий був з упливу крові, очі імлою зайшли, на устах смага. Гультман ледве вблагав його, щоб прийняв шматок зимного м'яса і хоч кілька капель вина. Перев'язали ногу. Повіки припідняв.

                — Реншільде? — спитав.

                — У полоні... — сумно відповів ранений генерал Маєрфельт.

                — А полковник Ранк, а Сільвершпарре, а Нат і Врантель?

                — На другім світі.

                — Ульфшпарре?

                — Також.

                — Хоробрий Лагерберг?

                — І він.

                — Рост і Анреп?

                — Погибли за вітчизну і за свого улюбленого короля.

                Король усміхнувся гірко і рукою махнув, ніби їм "до побачення на другому світі" казав.

                З боєвища недобитки вертали, баталіонами й полками ставали і щолиш тоді видно було, як їх багато погибло або попалося в полон.

                — А запорожці на лівому крилі? — спитав нараз король.

                — Поруч забутих шведських баталіонів билися до останньої хвилини, як союзники вірні, — відповів Войнаровський.

                — Хоробрі молодці! — похвалив король і стиснув шпаду, що все ще біля його лежала.

                — А де ж мій канцлер ексцеленція Піпер?

                Не вміли й боялися відповідати.

                Канцлер Піпер з актами королівської канцелярії втікав і по дорозі, щоб його калмуки не переймили, під Полтаву скрутив і цареві піддався. Європеєць азійської дичі зжахнувся.

                — Піпер не згинув, — схопився король. — Я бачив його, він жив, пішов до возів канцлерських. Певно, з ними в полон допався. Відіб'ємо! Нас ще досить. Левенгавпт, йдіть до своїх людей

                Окружили його і благали, щоб понехав таку несамовиту гадку. Армія в крові. Амуніції нема, голод.

                — Так що?

                — Нам треба, — толкував Левенгавпт, — позбутися зайвого тягару, коней між піших роздати і рятувати останки армії і вашу найдостойнішу особу.

                — Втікати? Ні, ніколи! — гарячився король у гарячці. Прийшов гетьман. Мовчки стиснули собі долоні.

                — Ваша гадка яка? — спитав король.

                — Відворот, — відповів одним словом гетьман.

                — Робіть, що хочете, — відповів король і, вичерпаний до краю, примкнув безсилі повіки. Заснув. Усміхався крізь сон, як дитина, котрій сняться нові, не бачені доселі дива.

               

                Цар чи так упився несподіваною і припадковою побідою, чи все ще ворога боявся, досить, що не кинувся на нього.

                Тільки калмуки, як вовки під кошару, стадами підсувалися і вили: "І-і-і!"

                Мручко зі своїми людьми відганяв їх від обозу, як встеклу тічню.

                Цар справляв пир і знущався над раненими запорожцями.

                — На палі їх саджає, — говорили собі в обозі. Січовий сивоусий дід люльку спокійно пикав.

                — Нічого. Посидять. Все одно від ран померли б.

                — Як черга прийде, посидим й ми, — відповів другий. Ті не боялися вже нічого.

               

                Бралося під вечір, як обоз був до відвороту готовий. Рішили подаватися здовж Ворскли аж до її гирла. По дорозі прилучаться до них ті шведи, що залишилися в Нових Санжарах, Біликах, Кобиляках і Сокілках, та пристануть запорожці, розставлені відділами від Полтави до Дніпра.

                Вже всьо стояло наготові, як гетьман спитав:

                — А Мотря де?

                Чуйкевич метнувся її шукати.

                Полем ішла, до вмираючих припадала.

                — Ідемо, Мотре! — сказав до неї Чуйкевич.

                — Боже вас провадь, Іване. _ — А ти?

                — Я лишаюся з ними, — і показала на трупів і на ранених, які, мов снопи на родючім лані, лежали кругом неї. — Їх і землі не лишу, я тутешня!

                — Мотре! — крикнув Чуйкевич, і голос йому в горлі застряг.

                — Чого стоїш? — спитала. — Тобі біля гетьмана місце. Їдьте!

                — Моє місце теж тут, — відповів Чуйкевич і разом з жінкою пішов хресним шляхом.

                В полтавських церквах усі дзвони грали, гайвороння зліталося, мов хмари, на палях сиділи запорожці і кривавими очима грізно водили кругом.

                Кріпких сторожів поклав цар Петро біля меж завойованої країни.

                Крізь пні дерев будищанського лісу проблискувало заходяче сонце, прощало шведів і козаків, що пускалися в далеку дорогу, назустріч невідомим подіям.

                Мручко зі своїм відділом замикав похід. Козаки бралися співати якоїсь сумної пісні. Не дав. Чого? Невже ж не славно боролися наші? Невже ж осоромили себе? А що полягло їх багато, так що? Виростуть нові. Не бійсь! Ще козацька мати не вмерла...

                Набивав люльку, підносився в сідлі і розглядався кругом.

                Напереді в маєрфельтовім повозі лежав хорий король, а біля його гетьман.

                — Таки їх не візьмуть! — сказав Мручко і торкнув острогою коня. — Били ми, били й нас, а таки побіда перед нами!

                Озирнувся на своїх людей, підняв руку і голосом, щоб і мерці почули, гукнув:

                — Бе-ре-жись!

               

               

               

               

                                * * *

                              

                               ЗАУВАГИ

               

                Перемога Петра під Полтавою вирішила долю не тільки трьох учасників битви, але й усієї Європи. Значення цієї перемоги і перспективу, яка відкривається для його імперських планів будівництва Росії, він зрозумів відразу, що й відобразив у своєму "заповіті", написанім після битви.

                Цей заповіт вперше було знайдено аж у 1754 році серед французьких дипломатичних архівів. Він справив величезне враження" на французький та англійський уряди і став відомий усій Європі.

                В 1938 році, після подій в СРСР 1937 року, політичний тестамент Петра нагадав паризький часопис "Promethee" (№ 136-137), звідки він був передрукований львівським ілюстрованим щоденником "Новий час" дня 11 липня 1938 року в перекладі українською мовою. Текст його подаємо нижче:

                "1. Держати російський народ у стані безперервної війни, аби не дати угаснути войовничому запалові російського жовнярства. Відпочинок давати тільки для того, щоби поліпшити державні фінанси, скріпити армію і вибрати вигідну хвилю для нападу. В той спосіб робити, аби мир служив війні, а війна мирові і то завжди в інтересі поширення меж добробуту.

                2. При кожній нагоді встрявати у справи європейських держав, особливо ж Німеччини, котра тим більшу і безпосередню має вагу, чим до неї більше наближатися.

                3. Розділити Польщу, піддержуючи в ній внутрішні заколоти і постійні сварки. Вельмож здобувати собі золотом, впливати на сейми, деморалізуючи їх, щоби мати вплив на вибори королів. Ввести в Польщу російське військо і держати доти, поки трапиться нагода залишити його там назавжди.

                4. В торгівлі шукати зв'язків у першу чергу з Англією, бо та держава найбільше нас потребує для свого флоту і може бути найбільш корисною для побудови нашої.

                5. Безупинно розширяти державні межі вздовж Балтики на північ, а вздовж Чорного моря на південь.

                6. Наблизитися, де тільки можна, до Царгороду й до Індії. Хто там запанує, той стане дійсним володарем світу. В тій цілі підбурювати до війни то на Турцію, то на Персію.

                Побудувати корабелі на Чорному морі, поволі заволодіти тим морем, рівно ж Балтійським, бо вони необхідні для осягнення того проекту. Коли ж буде можливим — відновити через Сірію колишню торгівлю з Ліваном і доступити аж до Індії, котра є коморою світу. А як там будемо, тоді обійдемося без англійського золота.

                7. Вдержувати дбайливо союз із Австрією. Удавати, що піддержуємо її наміри, аби перебрати владу над Німеччиною, а другою рукою підбурювати проти неї амбітність німецьких князів. Подбати, щоб вони обидві звернулися до Росії за допомогою і встановити над її землями рід протекції, яка буде підготовкою до майбутнього панування над ними.

                8. Підготовити австрійського короля, аби він прогнав турків з Європи, а коли він завоює Царгород, то нейтралізувати його, або втягнути у війну зі старими європейськими державами, або відступити йому частину, ним завойовану, аби пізніше те забрати.

                9. Коли Швеція буде розібрана, Персія переможена, Польща підкуплена, Турція завойована, наше військо об'єднане, Чорне і Балтійське моря будуть під охороною наших кораблів, от тоді треба дуже потаємно запропонувати кожному зокрема, наперед урядові версальському, потім урядові віденському, поділити з ним владу над світом. Як один з них прийме пропозицію, що станеться з певністю, коли підлестити їх амбіції й самолюбству, тоді використати його на те, щоби знищити другого. Потім знищити і того, що лишиться в боротьбі, якої наслідок не підлягатиме жодним сумнівам, бо Росія тоді безроздільно володітиме цілим Сходом і великою частиною Європи.

                10. В тім разі, що, зрештою, не є правдоподібним, коли б вони обоє відмовились від російської пропозиції, то треба зробити так, аби між ними виникли сварки й вони вичерпали себе взаємно у боротьбі. Тоді в рішучій хвилі Росія обрушиться на Німеччину зі своїм військом, яке приготує заздалегідь. В той же час два сильні флоти будуть нагружені азіатськими ордами, охороняти їх будуть воєнні флоти Чорного і Балтійського морів. Посуваючись Середземним морем і океаном, ті орди заллють Францію з одного боку, а Німеччину з другого. А як ті дві країни будуть переможені, то решта Європи піде під ярмо легко і без супротиву. В той спосіб можна і належить підбити Європу".

                Петро Перший не сумнівався, що "Росія, яку він застав річкою, а яку він лишив великою рікою, стане при його наслідниках великим морем, призначенням якого є зробити врожайне збіднілу Європу. А її морські хвилі перейдуть без огляду на ніякі греблі, які б не поставили проти того моря слабі людські руки, аби лиш його наступники здолали скерувати морську течію..."

 

--------------

Примітки:

[1] Нехіть.

[2] Відраза.

[3] Паламар.

[4] Задоволення.

[5] Скритний.

[6] Король Карл.

[7] Електор — той, що вибирає короля і міг бути ним вибраний, один з титулів курфістів саських.

[8] Мир вам! (латин.)

[9] Тут моя домівка, тут житиму довіку (латин.)

[10] Північна богиня, що веде героя на місце вічного щастя.

[11] Немає нічого нового на світі (латин.)

[12] Про смаки не сперечаються (латин.)

[13] Добродій, пан (латин.)

[14] Віват королю Карлу! (латин.)

[15] Ніжний (латин.)

[16] На більшу славу (латин.)

[17] Замилування.

[18] Розмова.

[19] Зверхник, керівник.

[20] Жінка з вдачею мужчини.

[21] Багно, що не замерзає.

[22] Закінчили.

[23] Печатка, звисаюча на шнурку.

[24] Легую — записую легатом.

[25] Як гетьман з поля битви відходив, то передавав булаву напольному.

[26] По першому чоловікові (латин.)

[27] По другому чоловікові (латин.)

[28] Ніж.

[29] Вождь.

[30] Більший.

[31] Танець.

[32] Тиск.

[33] Малий і грубий чоловік.

[34] Гумористична оповідка.

[35] Ласкавістю і добрістю, ніж оружжям (латин.)

[36] Жінота на дворі пануючого, або вельможі, потім згірдливо про жінку взагалі.

[37] Зневажлива поведінка.

[38] Задум, замір.

[39] Уживали їх до посилок по військових установах.

[40] Дешева матерія.

[41] Вінком круг голови.

[42] Язик.

[43] Чарка.

[44] Провіант.

[45] Стебник у пасіці.

[46] Піч до варення, похідна.

[47] Вуджена баранина.

[48] Сушена риба.

[49] Пшеничні коржі.

[50] Плетені полумиски.

[51] Довгі столи з негибльованих дощок з ногами наперехрест.

[52] Чек — сторожа.

[53] Певне, бо (на око) неможливе, навіть безглузде (латин.) 

[54] Нелегко зніматися вгору! (латин.)

[55] Іди без жаху вперед! (латин.)

[56] Необроблена й неупорядкована маса.

[57] Театрах.

[58] Хоче світ бавитися, хай бавиться.

[59] Міф.

[60] Щоби я був фальшивим пророком (най ся преч каже!)

[61] Друга вдача (латин.)

[62] Масні анекдоти.

[63] Полугеній (латин.)

[64] Державний муж (латин.)

[65] Суєта суєт (латин.)

[66] Відзнаки.

[67] Користай з нагоди, лови день.

[68] Все пливе (гр.)

[69] П'єса скінчена! (фр.)

[70] Ходім вечеряти (фр.)

[71] Дуже добре, пане (фр.)

[72] Курцій. Історія Олександра Великого (латин.)

[73] Природа — незріаняний мистець (латин.)

[74] Ненавиджу низьку товпу (латин.)

[75] Ви теж тут?

[76] Дрібниця, мале, але гарне зворушення.

[77] Пуста балачка, мій пане.

[78] Пан (фр.)

[79] Козацький танок.

[80] Грецький філософ (634-541 перед Христом)

[81] Добре заревів лев, добре сказаної (нім.)

[82] Скрайності сходяться (приміт. авт.)

[83] Натяк.

[84] З муками.

[85] Принципи (латин.)

[86] Людина помиляється (латин.)

[87] Конечне зло (латин.)

[88] Найвище право, це тверда конечність (латин.)

[89] В часі війни тратять свою силу закони (латин.)

[90] Самовладне (латин.)

[91] Цивільна (не військова) кров (латин.)

[92] Ціла Середня Європа заливається кров'ю (нім.)

[93] Ваша величносте.

[94] Не виглядала гарно.

[95] Розминулися (фр.)

[96] Кинений жереб, рішено!

[97] Якщо можна порівняти мале з великим (латин.)

[98] Наприклад (латин.)

[99] До справи (латин.)

[100] Приклади продовжуються (латин.)

[101] Благо батьківщини — найвищий закон! (латин.)

[102] Без сумніву (латин.)

[103] Лови день (з Горація, латин.)

[104] Приємне почуття (нім.)

[105] Блошина фортеця (нім.)

[106] Тут твбя домівка! (латин.)

[107] Тут житиму довіку! (латин.)

[108] Мистецтво довге, життя коротке (латин.)

[109] Найповільнішим кроком (латин.)

[110] Віват королю Карлу! (латин.)

[111] Будьмо! (латин.)

[112] Більша сила (латин.)

[113] Неможливо (фр.)

[114] Бог з нами! (нім.)

[115] Нема за що, гер Люксембург (нім.)

[116] Порочне коло (латин.)

[117] По-перше (латин.)

[118] Не Геракл проти багатьох! (латин.)

[119] Нема за що, дрібничка (нім.)

[120] Шведи числили.

[121] Гірчичне зернятко (фр.)

[122] Дрібниці (фр.)

[123] Дрібниці.

[124] Той, хто мовчить, здається, що погоджується (латин.)

 

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Bohdan_Lepkyj_Poltava.docx)Bohdan_Lepkyj_Poltava.docx643 Кб6139
Скачать этот файл (Bohdan_Lepkyj_Poltava.fb2)Bohdan_Lepkyj_Poltava.fb21728 Кб11866

Пошук на сайті: