– Ну що Ж, коли так – будемо жартувати.
– Ні. Я тільки на жарт відповів жартом.
– Але я найменше думав про жарт.
– В такому разі … в такому разі ви маєте рацію лише в одному. Ви, безперечно, маєте рацію, якщо все допіру вами сказане застосовувати до розпусників, до тих, що зловживають. Всяке-бо зловживання дуже шкідливе, а зловживання у взаєминах статей – особливо. Я навіть був би зловживань, завжди мислили саме так, як оце зараз мислите ви. Запевняю вас. Але я не можу погодитись із вашим трохи панічним тоном і троХИ дивною категоричністю. Я також, як вам відомо, маю певний науковий досвід, а тому мушу сказати: всі біологічні функції організму, в тому числі й функція статева, щільно й безпосередньо зв'язані між собою. Отже, порушувати якубудь із них, затримувати їі процес в такій же мірі шкідливо, як шкідливо перевантажувати її, зловживати процесом. Ясно?
_ Але маємо, прецінь, докази, що цілковите обмеження цього процесу не шкодить, а навпаки.
_ Маємо також безпере:ші докази, що нормальний перехід цього процесу тільки підвищує працю розуму, витончує свідомість, надає уяві блиску й сили, заохочує до сміливих
злетІВ.
_ О твоно! От воно! – хапливо нервується високий. –
От де таїться все лихо! От де гніздиться єресь! ОТ звідки походить анархія! Адже ви забуваєте, як це забувають і інші, що основне призначення зближень – продовження роду. Що, власне, зближатися мають право тільки тоді, коли дійсно хотять продовжити рід. А ви кажете … ха-ха! От звідки й маємо дегенератизм!
Десь неподалець, мов той птах із дерева, зривається ширококрилий жагучий сміх, що нагадує джазовий поклик, шугає між будинків, летить уздовж вулиці, підіймається високо й розсипається по дахах срібним пилом.
Наші співбесідники, повернувши за ріг, потрапляють, як бачите, в зливу місячного світла. Їх тепер дуже добре видко.
_ Чуєте? – каже кремезний з голеним обличчям і м'якими непохапливими рухами. – Чуєте? Їй-бо, сміється сама ніч. Адже я за основне не забуваю, адже я маю на увазі нормальний процес. Не можна, голубе, так перекручувати й доходити такої скраЙності. Не можна тільки цим пояснювати дегенератизм. Не треба думати, що природа так зрадливо обдаt1увала нас цим почуттям. Не треба лукавити перед природою й перед самим собою.
– І не треба, – трошки дразливо додає високий з вигорб леним носом та чорною цапиною борідкою, — не треба бути таким толерантним, бо якраз отака толерантність призводить до того, що молодь наша (та чимало й дорослих) своє інтимне життя обертають в анархію. Це ж факт! Незаперечний факт!
– Хм! Дозвольте знову не погодитись і дозвольте сказати, що це не факт. Це знову паніка. Знаєте що? Не будемо брати на себе сумнівну ролю панотців, не будемо соромливо приплющувати очі … А краще погляньмо на все це спокійніше, об'єктивніше, глибше. Запевняю вас: коли ми так поглянемо, ми, безумовно, переконаємось, що молодь наша зовсім не така, як то вам здається. Я погоджуюсь, що інтимне життя нашої молоді ще як слід не вреrульоване, але воно дуже далеке від анархії. Я кажу, що треба вести рішучу, невтомну боротьбу з усіма анормальними проявами серед нашої молоді, але це ще не значить боротьбу з анархією. Молодь··бо наша – прекрасна молодь, соковита, витри вала, і в багатьох своїх вчинках вона буває зовсім невинна.
………………………………………………………. – Ну, знаєте Це вже примиренство. Це вже якесь, так би мовити … хе-хе покаянне всепрощенство … – труситься
чорна борідка, і з неї вистрибують дрібні остючки сміху, які, здається, чіпляються за одіж і кілька хвилин ще висять, боячись упасти доЛІ.
З вікна, що розчинене впрост на місяць, незважаючи на пізню годину, спочатку сум'ятно, а потім, як чуєте, сміливіше, чіткіше хтось радісно схвильований починає розмову з вічно свіжим та відвертим Шубертом.
Наші співбесідники на момент замовкають, приємно чи неприємно вражені, а потім кремезний, скинувши кашкети і злегка помахуючи пим, провадить далі:
– Так! Наша молодь, що напоєна південним сонцем, насичена південною свіжиною й завзяттям, — вона хороша, як оці свіжі бадьорні звуки серед ночі. Їй-бо, правда.
— Все ж таки, чому ви берете на себе досить невдячну місі ю розписуватись за молодь?
– Бо, повторюю, я її добре знаю, бо sl їі розумію, бо я не можу терпіти легковажних наклепів, як це дозволяв собі сьогодні хоч би й той самий шановний професор. І говорити про це — не значить розписуватись. І го БОрИ ти про це– справа дуже вдячна. Але для того, щоб говорити, треба, повторюю, підійти серйозніше, треба глянути глибше, і тоді ви справді переконаєтесь, що молодь наша, напоєна південним сонцем, – прекрасна молодь, і що в багатьох своїх вчинках вона буває зовсім невинна.
– Хе-хе … – труситься борідка, .. – хе-хс … Мабуть, таким, як ви, таким вічно підхмеленим юністю людям легко йдеться в житті?
– 0, навпаки.
.- Хе-хе … Слово честі, я вам заздрю.
– 0, не варто, бо це ж ви переходите на особисте. І не варто накидати юності всілякі перебільшені небезпеки, що вимагають найсуворіших заходів, бо цим самим можна переступити межу справжньої небезпеки. Знаєте? Якось був сірий день. Сірий, вітряний, передгрозовий. Ішли люди вулицями, і багато з них ішли понуро, зігнуто, пустивши очі долі, пильно позираючи в землю. «Чому вони такі похмурі й дивляться тільки в землю? – спитав я себе і тут же відповів: – Вони стомлені й дуже бояться, щоб не спіткнутись». Так, так! Але були між ними й інші, багато інших. 0, як упевнено виступали ці інші, які рішучі були їхні рухи, які сміливі й привітні погляди, який шляхетно-гордо витий вираз несхилених облич. І вони не боялись, що спіткнуться. Бо це була молодь або ж ті, що вічно, як ви кажете, підхмелені молодістю. От за що я найбільше люблю молодь, ту молодь, шо ви ї-і не хочете зрозуміти. Адже ви мусите не забувати, що силою обставин цій молоді покладено творити зовсім нове, відмінне життя. Молодь наша, :шичайно, ще не встигла, не мала можливості як слід приготуватися до цього, бо, зрештою, це справа цілих поколінь. Молодь наша цю справу щоЙ·· но починає, але раз у раз на кожному кроЦі стикається з огидними й численними спадками. Молодь – заповзята. Молодь — уперта. Молодь- молода! Отже неминучі конфлікти й збочення, неминучі ті протиріччя, що Їх ми часто й помилково проголошуємо злочинством. Слухайте, адже ми всі тільки нещодавно перестали робити з того ж таки біологічного явища якусь хороблину таємницю, перестали огортати його серпанком грішної спокуси. Скажіть, будь ласка, що в нас здебільшого й досі ще буває, коли, наприклад … ну, коли повстає молода кров? Коли, так би мовити, вино налито, і його треба випити? Що? Я відповім вам словами Декава: «Блаженні ті, хто стукає й кому не одчиняють – вони потім входять самі, не постукавши». Еге ж, вони входять, бо Їм на такий випадок охоче допомагають досвідчені й уже, звичайно, розбещені друзі. Ми тільки тепер запрягли як слід нашу педологію, ми тільки тепер починаємо поступово з малих років ознайомлювати нашу молодь з основами та законами важливого біологічного явища. І хай ще не скоро, а все ж таки ми пожнемо наслідки, що будуть прекрасні .
– Ах, мій заповзятий оптимісте! – докірливо хитається капелюх, що його знову зсунуто на потилицю. – Слухавши вас, можна справді подумати, що на задрипану землю вже лине сама голуба благодать. Але я все ж таки радив би більшу стриманість та поміркованість. Одна річ – гарні стремління й надії, друга – саме життя й азіятська країна. Одна річ привабний прапор проrpесу, друга – азіятський норов.
– Он як! .. – трохи здивовано й теж докірливо похитує головою другий. – Хоч, правду казавши, я таке чую не вперше, а тому й не вперше буде моя відповідь: все залежить від того, як це робити. До тієї поміркованості, що ви їі радите і що їі 51 приймаю, 51 додаю ще вміння й любов. А Їх нам, безперечно, вистачить. Тепер ви спокійніші? Ну от … Щоб вас остаточно заспокоїти, я скажу ще більше: всі нездорові прояви, що трапляються в житті нашої молоді, треба без жалю викривати, виносити на світло. Жодних сантиментів! В одному випадкові подати дбайливу допомогу, в другому – карати нещадно. Але в той же час 51 мушу вас рішуче запевнити, що ці нездорові явища властиві тільки меншості, що більшість, переважна більшість зовсім не така, як вам здається. Ого,