Слід веде до моря - Володимир Малик (сторінка 24)

Після обіду Юр­ко зно­ву дов­го сидів біля вікна над роз­горну­тою книж­кою, але чи­тати не міг.

Дум­ки все тісніше і тісніше об­сту­пали й­ого, мов чорні хма­ри.

Що ро­бити? З ким по­ради­тись? Із Сергієм або з Мар­тою? Це єдині близькі друзі… Та що во­ни мо­жуть по­ради­ти? І як він їм відкриєть­ся, як роз­повість про такі важкі й ма­лоз­ро­зумілі сто­сун­ки між бать­ка­ми?.. Ні, во­ни нічо­го не по­винні зна­ти! Їм — жод­но­го сло­ва про це!

Тоді — ко­му ж? Хто підка­же, як бу­ти?

Він пе­реби­рав у пам'яті знай­омих, але ні на ко­му не міг зу­пини­тися, — ні ть­отя Ле­ся, ма­ти Сергія, ні Мар­тин бать­ко не підхо­дили для ць­ого, бо від них і Мар­та і Сергій мог­ли ко­ли-не­будь дізна­тися про цю історію…

Стій! А що ко­ли піти до Сте­пана Бе­недик­то­вича?

Пе­ред очи­ма сплив об­раз ста­рого си­вого вчи­теля. Ось ко­му все мож­на ска­зати, від ко­го мож­на по­чути ро­зум­ну по­раду!.. Без­пе­реч­но, тіль­ки до нь­ого! І як він раніше не по­думав?

Зірвав­ся з місця і ки­нув­ся до две­рей,

— Ти ку­ди? — спи­тала з кухні ма­ти.

Але Юр­ко вже не чув її слів. Як ви­хор, ви­летів з квар­ти­ри і швид­ко пом­чав по схо­дах униз…


 

ДВІ ЗУСТРІЧІ 


 

І тре­ба ж та­ке: на май­дані Жов­тне­вому, ко­ли з-за універ­ма­гу по­вер­тав пра­воруч, ніс до но­са зіткнув­ся з Сергієм. Іншим ра­зом зрадів би, а те­пер — до­сад­но руй­ну­ють­ся всі пла­ни. Від нь­ого так лег­ко не відка­рас­каєшся!

— Юр­ко? Ти до ме­не? Са­лют! — Сергій тріпнув роз­патла­ним чу­бом і прос­тягнув свою зас­маглу п'ятірню і таємни­че сповістив: — Є геніаль­на ідея!

Юр­ко іронічно усміхнув­ся.

— Ну, вже й геніаль­на!

Сергій об­ра­жено шмор­гнув но­сом.

— Та ти спер­шу вис­лу­хай, а потім кри­тику­вати­меш!

Во­ни відій­шли вбік і ста­ли під га­зет­ним кіос­ком.

— Ну, слу­хаю… Ка­жи!

Сергій по-змов­ниць­ко­му на­хилив­ся до Юр­ко­вого ву­ха.

— А чо­му б нам не гай­ну­ти в пла­ван­ня?.. Узя­ли б Мар­ту, її чо­вен — і в путь!.. Як ти на це ди­виш­ся? Га?

— Че­кай! Че­кай! У яке пла­ван­ня? Ку­ди?

— Ну, як — ку­ди? По мо­рю, зви­чай­но…

— І в той же день те­бе за­вер­не з мо­ря міліція, щоб ти знав! — ос­ту­див й­ого за­пал Юр­ко.

— Не за­вер­не! Я все об­ду­мав! Ми ж не поп­ли­вемо на фар­ва­тер, де хо­дять ко­раблі, а зро­бимо мандрівку по за­тоці, по­риба­лимо біля без­людних ос­тровів… Юш­ку зва­римо… Ти у­яв­ляєш?

Юр­ко у­явив на­маль­ова­не Сергієм морсь­ке привілля, со­нячні піщані бе­реги ос­тровів, на­мет під вер­бо­лозом, ка­занок над ба­гат­тям… А що? Справді, Сергій не­пога­но при­думав!

— А як­що Мар­та не за­хоче?

— Ну, ска­зав! Я Мар­ту знаю!..

— А як­що бать­ко не дасть чов­на? Сергій за­сопів но­сом.

— Дасть! Будь пе­вен!.. Як­що Мар­та за­хоче, то дасть! Або сам поп­ли­ве з на­ми!

— Гм, ти все пе­ред­ба­чив… Ну, що ж — ідея при­ваб­ли­ва! — по­годив­ся Юр­ко. — Вва­жай, що я твій ком­пань­йон!

— Тоді ходімо до Мар­ти на пе­рего­вори!

— Так відра­зу?

— А чо­го ж відкла­дати?

— Я за­раз не маю ча­су… Ма­буть, іди до Мар­ти по­ки що без ме­не. Як­що ж сам не змо­жеш, тоді візь­меш ме­не на до­помо­гу.

Сергій тро­хи по­думав. Потім по­годив­ся.

— Га­разд. Тіль­ки не дов­го швен­дяй і за­ходь до неї — по­гово­римо… Мо­же, й справді потрібна бу­де твоя до­помо­га. Зго­да?

— Ну, тоді до­мови­лись… Бу­вай! — Сергій тріпнув чу­бом і зник за ро­гом.

Юр­ко тро­хи пос­то­яв, а потім швид­ко по­чим­чи­кував далі.

Сте­пан Бе­недик­то­вич, у синь­ому фар­тусі, з за­поро­шени­ми тир­сою ву­сика­ми, на­хилив­ся під навісом біля цир­ку­ляр­ки і щось ви­пилю­вав із па­хучої сос­но­вої шалівки. По­бачив­ши Юр­ка, вим­кнув струм.

— За­ходь, за­ходь, Юрію! Як твоє здо­ров'я?

— Дя­кую, доб­ре, — Юр­ко зніяковів.

Ви­ручив Сте­пан Бе­недик­то­вич. Струс­нувши з одя­гу тир­су, взяв хлоп­ця під ру­ку — повів у сад до сто­лу.

— Сідай… Роз­повідай, як жи­веш, чим зай­мав­ся після то­го, як ви­писав­ся з лікарні… Го­лова не бо­лить?

— Ні.

— Це доб­ре. На мо­ре хо­диш? Ку­паєшся? Ри­бу ло­виш?

— Тіль­ки зби­раємо­ся з Сергієм, — відповів Юр­ко і, наб­равшись рішу­чості, до­дав: — Я прий­шов до вас, Сте­пане Бе­недик­то­вичу, щоб роз­повісти…

Він за­вагав­ся і за­мовк. Учи­тель враз по­серй­ознішав.

— Ка­жи — чо­го? Я слу­хаю.

Юр­ко по­чер­вонів, не зна­ючи, як по­чати.

— По­ради­тись прий­шов.

— Ну, ну, роз­повідай, Юрію! — підбадь­орив учи­тель.

— Але це сек­рет.

— Яс­на річ! Я ро­зумію. Мо­жеш не сумніва­тися, — таємни­цю бу­де збе­реже­но.

Юр­ко гля­нув пря­мо в очі Сте­панові Бе­недик­то­вичу. Ти­хо ска­зав:

— Ба­чите, знай­шов­ся мій бать­ко. Не бу­ло, не бу­ло, а це рап­том…

— Ну, й що? — так же ти­хо спи­тав клас­ний керівник, нічим не ви­яв­ля­ючи своїх по­чуттів.

— Я й­ого ні ра­зу в житті не ба­чив, не у­яв­ляю, який він… Хотів би зустріти­ся, по­гово­рити, та ма­ти і слу­хати про нь­ого не хо­че. — І Юр­ко роз­повів про батьків лист і про свою роз­мо­ву з матір'ю.

Сте­пан Бе­недик­то­вич слу­хав уваж­но, не пе­реби­ва­ючи, і тіль­ки вря­ди-го­ди пог­ля­дав пиль­но на хлоп­ця з-під гус­тих острішку­ватих брів.

Закінчу­ючи свою роз­повідь, Юр­ко зніче­но опус­тив плечі.

— Не знаю, що мені ро­бити. І матір жал­ко, і бать­ка хо­четь­ся по­бачи­ти…

Сте­пан Бе­недик­то­вич по­мов­чав. Гли­бока змор­шка пе­ресікла й­ого кру­тий лоб.

— А ма­ма не за­боро­нила тобі зустріча­тися з бать­ком?

— Про це не бу­ло мо­ви.

— Де бать­ко жи­ве?

— У пор­ту Но­вому. Ву­лиця Пол­тавсь­ка…

— Ти знаєш, де це?

— Ні.

— До пор­ту Но­вого по мо­рю кіло­метрів де­сять-два­над­цять… Мож­на ка­тером… Ось так — че­рез за­току, — вчи­тель мах­нув ру­кою на північний захід. — А як­що ав­то­бусом, по ас­фаль­ту, то і всі двад­цять п'ять…

— То ви мені ра­дите поїха­ти до нь­ого?

Сте­пан Бе­недик­то­вич пок­лав ру­ку на Юр­ко­ве пле­че, цим са­мим да­ючи зро­зуміти, що він з довір'ям ста­вить­ся до сво­го ви­хован­ця.

— А чо­му б і ні?.. Ад­же ти хо­чеш ць­ого! Ти по­винен зна­ти, що жит­тя — шту­ка до­сить склад­на. Іноді не підозріваєш, яким бо­ком во­но по­вер­неть­ся до те­бе. Ось са­ме за­раз такі склад­нощі в житті твоїх батьків. І ко­ли б їм до­помог­ти, то во­ни, мо­же, знай­шли б спіль­ну мо­ву…

— А як їм до­помог­ти?

— Прос­тягну­ти бать­кові ру­ку! Су­дячи з то­го, що ти роз­повів, він хо­че з то­бою зустріти­ся. От­же, поїдь до нь­ого! Та­ка моя по­рада.

— А ма­ма?

— Ба­чиш, ма­ма не має пра­ва за­боро­нити тобі зустріти­ся з бать­ком. Та й не ма­люк ти уже!..

Юр­ко зрадів. Спокійні, роз­судливі сло­ва клас­но­го керівни­ка розсіяли сумніви і ва­ган­ня. Без­пе­реч­но, тре­ба їха­ти до бать­ка! Знай­ти й­ого! По­гово­рити!

Він підвівся.

— Дя­кую, Сте­пане Бе­недик­то­вичу. Я зро­зумів вас… До по­бачен­ня!

— До по­бачен­ня, Юрію! Ба­жаю успіху!..


 

ЩЕ ОД­НА ЗУСТРІЧ 


 

Дру­гого дня бу­ла неділя. Ма­ти не поспіша­ла вста­вати, а Юр­кові не ле­жало­ся. Як тіль­ки над мо­рем підняв­ся край не­ба, схо­пив­ся з ліжка.

— Ти чо­го так ра­но, Юр­чи­ку?

Юр­ко по­чер­вонів, бо зму­шений був ска­зати ма­тері неп­равду. Ще зве­чора він обмірку­вав план поїздки до Но­вого пор­ту, дізнав­ся, що най­зручніше їха­ти ав­то­бусом, кот­рий ви­рушає о сь­омій ран­ку.

— Ти не тур­буй­ся — спи. Ми з Сергієм до­мови­лись по­риба­лити, — відповів яко­мога спокійніше.

— По­риба­лити! — усміхну­лася ма­ти. — І де ми ту ри­бу діва­тиме­мо?!

Юр­ко по­лег­ше­но зітхнув, — ма­ти нічо­го не підозріває. Швид­ко вмив­ся, з'їв шма­ток пи­рога з яб­лу­ками і гай­нув з до­му. На ав­то­бус­ну станцію при­був вчас­но.

Ав­то­бус ве­село ко­тив­ся по гла­денькій ас­фаль­тній до­розі по­над мо­рем, об­ми­на­ючи без­краю за­току, то відда­ля­ючись від неї, то їду­чи біля са­мого бе­рега. За вікном проп­ли­вали не­озорі по­ля, де гур­котіли ком­бай­ни, зе­лені гаї, си­ня морсь­ка да­лечінь…

На­решті, з гор­ба по­казав­ся порт Но­вий. Це бу­ло чи­мале містеч­ко, що ви­рос­ло за ос­танні ро­ки. Жит­тя й­ому да­ли не тіль­ки мо­ре і новітній порт, а пе­редусім — за­води й фаб­ри­ки, зве­дені на рівних піща­них бе­регах. Від пор­ту прос­тягну­лися ши­рокі ву­лиці. На них струн­ки­ми ря­доч­ка­ми пну­лися ввись мо­лоденькі то­поль­ки.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Volodymyr_malyk_slid_vede_do_morya.docx)Volodymyr_malyk_slid_vede_do_morya.docx413 Кб2959
Скачать этот файл (Volodymyr_malyk_slid_vede_do_morya.fb2)Volodymyr_malyk_slid_vede_do_morya.fb21155 Кб3092

Пошук на сайті: