Володимир Малик - Посол Урус-Шайтана (сторінка 19)

       - Я розумію твою радість, Мустафа, бо нас об'єднує спільна ненависть до нашого ворога. Але радіти передчасно. Гамід-бей хитрий, мов лис, а стіни його замку високі. Тільки милість аллаха допоможе нам оволодіти ними! Тільки аллах подарує нам перемогу!

       - Хай славиться ім'я його! - склав набожно руки Мустафа Чорнобородий. - Ти йди, Бекіре, відпочинь перед походом, а ми підготуємось і вирішимо справу з цими людьми, що називають себе невільниками.

       Бекір оглянувся, і його очі розширились від подиву. Він упізнав Звенигору.

       - Аллах екбері Та це ж Арсені- І звернувся до ватажка загону: - Мустафа, в чім провинився мій друг, що ти хочеш допитувати його? Я бачу тут жаровню і Ахмеда Змію! Невже ви припікали його вогнем?

       З тими словами Бекір зірвав з шиї Звенигори аркан і обняв невільника.

       Глухий гомін пролетів над юрбою. Чорнобородий розвів руками, не знаючи, радіти йому чи гніватись від такої несподіванки.

       А визволений козак, з одного боку притискуючи до себе Бекіра, а з другого - Яцька, весело блискав білими зубами і говорив, звертаючись до Мустафи:

       - Мустафа-ага, тепер ти переконався, хто я такий... Друг твого друга не може бути твоїм ворогом! Якщо ти повернеш мені зброю Ферхада чи даси іншу, то поповниш свої ряди ще одним воїном, який ненавидить Гамід-бея так само, як ви з Бе-кіром.

       - Поверни йому зброю, Мустафа, прошу тебе, - кинувся до Чорнобородого Бекір. - Арсен знає замок Аксу краще, ніж будь-хто з нас. Він довгий час був невільником Гамід-бея і допоможе нам під час нічного нападу.

       - Але ж він гяур...

       - То й що з того? Гамід - правовірний мусульманин, а гірше чужинців обдирає нас, знущається з наших дочок, відбирає нашу землю...

       Чорнобородий обвів поглядом своїх товаришів. Усі чекали його відповіді.

       - Інч алла! Хай буде воля аллаха! - промовив він урочисто. - Віддайте зброю цьому хороброму гяурові, який переміг скаженого пса Ферхада-ефенді! Ми сподіваємося, що цей північний вовк коли-небудь перегризе горло і мерзенному шакалові Гамід-беєві! А зараз - усім готуватися до походу. Виступаємо, як тільки тінь Ешекдагу впаде на скелю посеред озера!

       Загін швидко просувався плутаними гірськими дорогами. Місяць поливав землю холодним сяйвом. Густо-синє, аж чорне небо низько висіло над головою, здається, простягни руку - і схопиш блискучу золоту зорю.

       В темних ущелинах бовваніли стрункі кипариси, примарними тінями чорніли лапаті лаври. Від них віяло холодом і гострими пахощами. Там, в ущелинах, уривчасто гавкали голодні гієни і тривожно кричали нічні птахи.

       Арсен пильно вдивлявся в чужу ніч. Гори стояли насторожені, мовчазні. Від них відлунював тупіт кінських копит. За плечима чулося дихання Яцька. Хлопець не відставав ні на крок. Перед походом йому дали на озброєння лук, десяток стріл у шкіряному са-гайдаці, а також кривий турецький кинджал. І він почував себе справжнім воїном.

       В Аксу прибули опівночі. Там їх зустрів [смет, якого Бекір залишив назирати за замком. Повсюди було тихо. Замок спав: Гамід не сподівався нападу. Тільки у вузькій амбразурі східної вежі мерехтів одинокий жовтий вогник.

       Мустафа розділив людей на три частини. Арсен з Яцьком потрапили до загону Бекіра, на який покладалося найважливіше завдання - проникнути непомітно в замок і відчинити ворота.

       Бекір віддав короткий наказ, і всі рушили за ним, залягли в рові, якраз навпроти східної вежі. Проти місяця зубчасті стіни замку скидались на гребенясту спину велетенського ящура.

       Через годину, що здалась повстанцям вічністю, між зубцями стіни промайнула закутана в чорне покривало жіноча постать, по камінню ковзнула плетена драбина.

       - Пора, - прошепотів Бекір і подерся нагору.

       За ним піднявся Арсен. Згодом до них приєднались інші повстанці. Останнім виліз Ісмет. Витягши драбину, він обережно опустив її в двір. Там було темно, як у колодязі. Тільки у приміщенні для сторожі тьмяно блимала свічка.

       - Я полізу перший, - сказав Арсен. - Я знаю, як відчинити браму.

       Він обережно почав спускатися в двір: мов велетенський чорний птах, поволі погойдувався на хисткій драбині, опускаючись усе нижче й нижче.

       Заглянувши з драбини у вікно вежі, побачив трьох охоронників, які при світлі воскової свічки грали в гроші. Всупереч наказові господаря, вони залишили свої пости у вежах і коротали ніч за більш приємною справою. На столі лежали купки мідних акче '. Сива кіптява свічки снувала попід стелею.

       Арсен усміхнувся, уявивши, як витягнуться обличчя охоронників, коли через хвилину він одчинить ворота і в замок увірвуться повстанці. Але в цю мить десь у внутрішніх кімнатах другого поверху пролунав жахливий жіночий зойк. Він зразу ж і затих, обірвавшись на найвищій ноті, та все ж устиг підняти тривогу.

       Охоронники, почувши крик, схопилися з-за столу й очманіло кинулися до зброї. Хтось із них зачепив свічку - стало темно. Почулась лайка. Грюкнули двері.

       Арсен стрибнув додолу. Затріщали кущі, заторохтіла порожня бочка, хтозна для чого поставлена в закутку.

       Тепер - швидше до вежі!.. Тут на нього налетів переляканий вартовий. Та, побачивши блиск шаблі, кинувся в протилежний бік, Арсен устиг підставити йому ногу, і він сторч головою впав на зем.гію.

       Десь нагорі загуло багато стривожених голосів. Заплакали жінки, заверещали діти.

       Не чекаючи підмоги. Арсен чимдуж помчав до брами. Ефесом шаблі вибив важкий залізний засув, і під натиском повстанців, що напиріли зовні, брама відчинилася навстіж. Чорний грізний натовп з ревом хлинув на подвір'я замку.

       З селямлика і з верхньої галереї гарему пролунало кілька пострілі із. Запалали смолоскипи, освітлюючи похмурий двір, що враз перетрорився на розворушений вируючий мурашник.

       Нарешті вибігла надвірна варта Гаміда. Зав'язався рукопашний бій. Арсен разом з усіма кудись біг, когось рубав шаблею, шалено кричав. Коли перші вартові впали і повстанці почали штурмувати двері будинку, з галерей і вікон на голови їм посипались різні речі: металеві підсвічники, скляні вази й череп'яні глеки, ковдри й пуховики, важкі дубові лави і посуд.

       - Зачиняйте двері! Заставляйте їх шафами! - почувся згори голос Гаміда. - Ми перестріляємо цю погань з пістоліві

       - А, ти тут, скажений шакале! - вигукнув Мустафа Чорнобородий. - Клянусь аллахом, настав твій смертний час! Виходь сюди, боягузе, на чесний двобій! Я відомщу тобі за мою родину, яку ти пустив по світу жебраками, поки я у війську захищав нашого падишаха від невірних! За мою землю, яку ти загарбав насильством і обманом! За наругу над нашими дочками й сестрами!.. Мовчиш? Боїшся? Ти знаєш, мерзенний, що пощади тобі не буде, і трясешся над своїм паскудним життям! Трясись! Ми скоро дістанемо тебе!.. Гей, друзі, давайте вогню - викуримо лисицю з її гнізда!

       - Чекай, Мустафа! - крикнув Бекір. - Там моя донька Іраз! Не треба палити! Ми й так візьмемо Гаміда і його собак! Ісмете, Арсене! Друзі! Несіть сюди колоду - протаранимо двері! Захопимо Гаміда живцем!

       Ошалілий гурт з криками й свистом ударив раз і другий міцною колодою в дубові двері. Затріщало дерево. Здригнулися муровані стіни. В чорну дірку, звідки блиснуло полум'я пострілу, ринули повстанці.

       Арсен вскочив усередину одним із перших, позаду із смолоскипом у руці біг Яцько. Хлопець ні на крок не відставав од свого старшого товариша. Бій, мов гра, захопив його: обличчя розпа-шілося, ясні очі палали молодецьким завзяттям. Справжній тобі воїн!

       В кривавих сутінках похмурих переходів селямлика вони раптом упізнали Гамід-бея, котрий вибіг з бокової кімнати і, побачивши повстанців, чкурнув кудись у темряву.

       - Стій! Стій! - закричав козак і вистрілив з пістоля.

       Та куля, видно, не влучила, бо огрядна постать спагії зникла в пітьмі. Назустріч Арсенові вискочили охоронці Гаміда -Осман і Кемаль. Пізнавши невільника, з диким ревом кинулись до нього, вивергаючи страшні прокляття.

       На просторі вони, звичайно, мали б перевагу, але тут, у тісному приміщенні, освітленому тільки смолоскипом Яцька, заважали один одному, і Арсен тіснив їх обох до майданчика, що сполучав селямлик з гаремом.

       Та враз на майданчику стало вільніше. То Осман, як хитріший і винахідливіший, залишив Кемаля битись із повстанцем один на один, а сам у темряві оббіг поза колоною і напав з тилу.

       - Арсене! - вигукнув Яцько, помітивши ворога. Однак у запалі бою козак не почув попередження: відбивши випад Кемаля, він пронизав йому клинком груди.

       Тоді, нехтуючи смертельною небезпекою, Яцько кинувся навперейми Османові і в ту мить, коли охоронець замахнувся на Звенигору, ткнув йому в обличчя палаючий смолоскип.

       Жахливий крик перекрив гамір і гуркіт бою. Осман випустив ятаган і, відсахнувшись, схопився руками за обличчя. Тюрбан злетів у нього з голови. Як блискавка, сяйнула Арсенова шабля і впала на блискуче голене тім'я ворога.

       Осман важко осів і з глухим гуркотом покотився вниз по дерев'яних сходах.

       - Спасибі, братику, - обняв Арсен хлопця. - Молодець! З тебе буде неабиякий воїн. Бери Османову зброю - вона твоя по праву.

       Яцько схопив ятаган. Окрилений похвалою, він мовби підріс і ладен був кинутися навіть у саме пекло.

       ...Тим часом люди Чорнобородого ввірвалися в гарем. Звідти линув дикий жіночий вереск і плач дітей.

       Попереду всіх летів Ісмет. Зі смолоскипом в одній руці і шаблею в другій, він мчав вузькими переходами, ногою відчиняючи двері в кімнати.

       - ІразІ Іраз! - гукав голосно.

       Але крик його тонув у загальному шумі й лементі. Іраз не відкликалася. Напевно, в гаремі її не було, бо перелякані на смерть Гамідові домочадці клялися, що вперше чують про дівчину на ім'я Іраз.

       Повстанці, що набилися в гарем і тягли з кімнат одяг та дорогоцінності, менше всього, звичайно, думали про Іраз, хоча знали, що то дочка одного з їхніх товаришів. Своїми криками, біганиною та лайкою вони лише заважали Ісметові, хлопець утратив надію знайти наречену і кинувся до виходу.

       Тут йому пощастило. В дверях він зіткнувся з опецькуватим євнухом Алі Різою, що намагався непомітно шаснути в якийсь темний закапелок.

       Ісмет, мов коршун, вчепився йому в шию, притис до стіни.

       - Де Іраз, кизляр-ага?  Скажи мені, де Іраз? Той виряченими від жаху очима дивився на хлопця й не впізнавав його, а тільки щось белькотав незрозуміле. Ісмет ще раз повторив запитання.

       - Н-не знаю... Аллах свідок - не знаю! - відповів євнух.

       - Я уб'ю тебе, Алі Різа, як смердючу свиню, і твій жирний труп зжеруть шакали, коли ти не скажеш мені, де Гамід подів Іраз? Ти чуєш? Ну, відповідай!

       Він замахнувся ятаганом.

       Євнух скрикнув і затулився рукою.

       - Я скажу... Я покажу тобі, добрий ага, - пролепетав товстун, важко, мов лантух, осідаючи на підлогу.

       Ісметові довелося підтримати переляканого кизляр-агу.

       - Де вона? Веди!

       По крутих сходах євнух почав підніматися нагору. Тримаючи в одній руці смолоскип, Ісмет підштовхував старого ззаду шаблею. Перед входом на горище Алі Різа зупинився і мовчки показав на велику дерев'яну шафу.

       - Тут.

       - Де тут? - не зрозумів Ісмет.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Volodymyr_malyk_posol_urus_shajtana.docx)Volodymyr_malyk_posol_urus_shajtana.docx309 Кб3339
Скачать этот файл (Volodymyr_malyk_posol_urus_shajtana.fb2)Volodymyr_malyk_posol_urus_shajtana.fb2829 Кб3320

Пошук на сайті: