Володимир Малик - Посол Урус-Шайтана (сторінка 22)

       Радилися про підготовку нового нападу на маєток якогось спагії, сперечались, де можна більше поживитися. Арсенові здалося, що коли б не загроза голоду, ніхто б із них не подумав про новий збройний похід. Це настроювало козака на невеселий лад.

       Нараду перервав шум і галас, що рантом зчинився по той бік намету.

       - Що там? - роздратовано спитав Мустафа вартового.

       - Дозорці захопили якогось гяура. Він такий побитий, що ледве тримається на ногах.

       - Давай його сюди, - наказав Мустафа. - Коли це спагія, що видає себе за безсловесного гяура, ми швидко розв'яжемо йому язика, клянусь аллахом!

       Два спітнілі дозорці ввели до намету обірваного, закривавленого чоловіка, що майже повис у них на руках.

       - Ой боже, що вони зі мною зробили! Ой горенько моє нерозважнеє! - приказував чоловік, розмазуючи шкарубкою долонею кров на обличчі. - Не жилець я на білому світі!.. Ой помалу, хай вам чорт! Не тягніть так, іродові душі!

       Дозорці поставили незнайомця перед ватажком загону і відійшли вбік.

       Арсен стримав себе, щоб не скрикнути від несподіванки: перед ним стояв Многогрішний. Крізь драні лахи просвічувалося спо-лосоване батогами тіло. Під лівим оком красувався великий припухлий синець. З розбитої губи стікала на бороду густа, аж чорна кров.

       - Хто ти? - спитав його Мустафа.

       - Я раб спагії Енвера Ісхак-бея, хай буде прокляте його ім'я і ім'я його сина Ферхада! - вигукнув Многогрішний каліченою турецькою мовою. - Це він із сином, якого я на свою погибель вихаючив од смерті, мало не вбив мене в долині Трьох баранів...

       - Чому в долині Трьох баранів! І звідки ти знаєш цю долину, гяуре?

       - Як? Хіба ваша милість не знає, що там стоїть військо Гамід-бея і Ферхад-бея? - вигукнув вражений Многогрішний.

       - Гамід живий! Пощастило втекти собаці! - заговорили навколо.

       Арсен схопився на ноги і став перед Многогрішним, той враз упізнав запорожця, і його очі блиснули злобою.

       - А, це ти, шибенику! - закричав він. - Бодай я з тобою не зустрічався!.. Бачиш до чого привела ота зустріч? На мені живого місця немає...

       - Не про це зараз мова, - перебив його запорожець. - Скільки у Гаміда й Ферхада війська, і з кого воно складається?

       - Ферхад має тридцять воїнів, своїх слуг... Та ще Гамід привів півсотні чи, може, трохи більше... У нього теж наволоч різна. Звенигора переклав Мустафі відповідь і знову спитав:

       - Чому вони стоять у долині Трьох баранів?

       - Вони чекають підкріплення від санджак-бея, який обіцяв через кілька днів підійти з великим загоном яничарів...

       - Які їхні наміри?

       - А хто зна!.. Та, мабуть, не для розваги смажаться на сонці в цих богом проклятих міжгір'ях! Особливо лютий Гамід.. Такий лютий, що ладен без допомоги санджак-бея напасти на вас,..

       - А як же ти, дядьку Свириде, опинився серед них?

       - Після того як я одволав Ферхада, він проникся до мене повагою і зробив своїм слугою. Тягав мене всюди за собою. Годував як на убій. Одягнув, узув, дав коня. Здавалося, кращої долі для невільника і бажати не треба...

       - Чому ж ти втік від нього?

       Многогрішний плямкнув розбитою губою, спохмурнів, маленькі жовтаві очиці люто заблищали.

       - Посилав мене вивідачем до вас. А я відмовився. За це Ферхад зацідив мені в зуби, а Гамід звелів приготувати з мене шашлик... Мало й справді не зробили, шайтанові діти, та я вночі втік. Ледве живого підібрали мене ваші люди.

       Арсен переказав розмову з Многогрішним Мустафі.

       - Він приніс важливі вісті, якщо все це правда, - роздумливо обізвався Чорнобородий. - Безперечно, Гамід зробить усе, щоб розгромити нас. Але ми будемо хитріші. Треба ще сьогодні напасти на Ферхада і Гаміда, поки до них не підійшов санджак-бей. До долини Трьох баранів - два фарсахи. Якщо ми виступимо через годину, то надвечір будемо там і схопимо обох ворогів разом з їхніми людьми.

       - А якщо Гамід заманює нас у пастку?

       - Ти підозріваєш цю людину у зраді? - швидко спитав Мустафа. - Він твій земляк. Тобі видніше.

       - Я не підозріваю, я просто не відкидаю й такої можливості.

       - Пошлемо попереду розвідників. Якщо вони виявлять більші сили, ніж сказав цей старий, ми заметемо сліди. Піднімайте людей! Через півгодини виступаємо... А цього перекинчика візьмемо з собою. Якщо обдурив - гнів аллаха на його голову! До загонів, друзі! Поспішайте! На цей раз Гамід не вислизне з моїх рук!

       Сонце швидко спускалося за далекі узгір'я. В долинах згущалися прохолодні сутінки і наливали силою притомлені ходьбою тіла ковстанціь.

       Дозорці донесли, що в долині Трьох баранів, названій так, напевно, тому, ідо Ті обрамляли скелі, чимось схожі на диких жителів цих пустельних місць - баранів, стояв невеликий загін ворога. Мустафа Чорнобородий наказав з ходу напасти на нього і винищити всіх до ноги. Лише Гаміда хотів піймати живцем.

       - Слухай, урусе, - звернувся він до Звенигори, коли вони зупинилися на перевалі, з якого відкрився краєвид на глибоку долину, порослу рідким чагарником. - Ти бачиш ущелину, що праворуч прилягає до долини Трьох баранів? Вона веде до Кизил-Ірмаку. Візьми свій загін урусів і частину людей Бекіра, обійди в тил Гамідові тією ущелиною і перетни йому шлях відступу, щоб жоден собака не втік. Іди, і хай береже тебе аллах!

       Бекір дав Арсенові частину своїх воїнів на чолі з Ісметом. Серед них був і меддах Якуб. Меддах за ці дні відпочив і хоча роки, проведені в підземеллі, наклали на його обличчя важкий відбиток, жваво ходив по землі. Голуба чалма красиво гармонувала з білим, аж срібним волоссям, а крива, інкрустована перламутром шабля надавала йому войовничого вигляду.

       Підходячи до Арсенового загону, Мустафа Чорнобородий усміхнувся:

       - Собака Гамід і не підозріває, що за чверть фарсаха стоять люди, які бажають йому найлютішої смерті. Але, друзі, в ім'я пророка, якщо він потрапить вам до рук, збережіть його живимі Я хочу побачити його очі, коли мої пальці ввіп'ються в товсту шию, хочу почути його белькотання, передсмертний хрипі Збережіть його живим !

       - Гаразд, отамане, - відповів Арсен і звелів рушати.

       Загони пішли кожен своєю дорогою. З пагорба було довго видно згорблену постать дядька Свирида, якого невідлучно чатував Ахмед Змія. Мустафа Чорнобородий наказав ковалеві пильнувати гяура і при спробі втекти - перерізати ятаганом горло.

       Серед чагарників загін Чорнобородого наткнувся на ворожу засаду. Пролунав тривожний крик. І хоч обидва дозорці впали під шаблями, долина враз сповнилася брязкотом зброї, тупотом, криками.

       Мустафа Чорнобородий перший ринувся вперед. За ним пішов у наступ увесь загін. Назустріч повстанцям з-за скель ударив залп із самопалів і пістолів. Просвистіли в повітрі співучі стріли. Хтось зашпортнувся, хтось скрикнув від болю.

       Многогрішний біг разом з усіма. Від нього не відставав Ахмед Змія. Побачивши, що перед ними впав пронизаний стрілою повстанець, Многогрішний нагнувся і вихопив з холодіючих рук убитого ятаган.

       - Не смій брати, гяуре! - гукнув коваль.

       Та Многогрішний або не почув, або ж не звернув уваги на ті слова і прудко помчав уперед. Ахмед Змія кинувся за ним.

       Попереду вже зав'язався рукопашний бій.

       Сп'янілий від думки, що на цей раз Гамід не вислизне з рук, Мустафа Чорнобородий вискочив на великий валун й окинув швидким поглядом весь ворожий загін. Гаміда ніде не помітив. А ворожі воїни були схожі не на слуг спагії, а скоріше скидалися на добре вишколених яничарів. Вони закривалися міцними щитами з дерева та буйволячих шкур і поволі відступали на середину долини під натиском повстанців.

       "Де ж Гамід? Невже це інший загін? Невже той старий гяур обдурив нас? - думав ватажок загону. - Прокляття на його голову! Треба допитати негайно!"

       Він побачив Ахмеда Змію, що на цілу голову височів над повстанцями, а поряд з ним гяура. Мустафа подався до них, але в цю мить обабіч долини пролунав грізний багатоголосий бойовий клич.

       Очі Чорнобородого розширилися від жаху. З потайних засідок, ущелин і печер, з-за кущів і кам'яних скель виринули свіжі ворожі загони і почали швидко оточувати повстанців.

       "Зрада!"- майнуло в голові Мустафи.

       Першим його поривом було забити мерзенного гяура-зрад-ника, що завів їх у пастку. Та не встиг він зіскочити з каменя, як Многогрішний раптом повернувся до свого охоронця і всадив йому в груди ятаган. Ахмед Змія недоладно змахнув руками, зівнув великим чорним ротом і поволі осів на землю. Убивця прудко, як молодий, помчав назустріч воїнам Гаміда.

       - Прокляття! - проревів Чорнобородий. - Затримайте йогої Убийте собаку!

       Кілька повстанців кинулися вслід за втікачем. Хтось метнув списа. Але спис не влучив, і переслідувачі, побачивши, що на них суне ворожа лавина, повернули назад, їхні розпачливі крики та зойки внесли в ряди повстанців невпевненість і страх.

       Якусь мить Чорнобородий не знав, на що зважитись. Отетерілий, дивився він на дві хвилі, що от-от мали зійтись і захлюпнути собою непризвичаєних до бою каратюрків. Загін опинився в пастці. Де шукати порятунку? Невже його несерйозність і легковажне довір'я призведуть до загибелі всього загону, всієї справи, на яку він підняв цих людей? Що робити? Побачивши, що Звенигора вдарив на ворога з тилу, Мустафа скочив з каменя і, вимахуючи над головою довгою кривою шаблею, рвонувся в саму гущу бою.

       - Вперед, друзі! На супостатів! - загримів його голос. - За мною! За мною!

       Впевненість ватажка надала людям сміливості й снаги. Гучний поклик: "Алла, аллаї"- підстьобнув їх і погнав уперед. Заблискотіли над головами шаблі, замиготіли в синюватій вечірній імлі темні списи.

       Натиск був такий сильний і несподіваний, що враз чимало ворожих вояків упало під ноги повстанців.

       - Натиснемо, натиснемо ще, друзі! - заохочував Мустафа Чорнобородий своїх людей. - Вперед! Вперед! Не дамо оточити себе! Бекіре, проривайся правим краєм!..

       Бекір із гуртом повстанців і сам намагався пробитися вперед, але ніяк -не міг. У нього залишилося зовсім мало воїнів. Решта або полягли, або були поранені. Однак він одважно налетів на ворожу лаву, шаблею прокладаючи дорогу товаришам. За ним ринули інші...

       Златка з Яцьком сиділи під скелею і прислухалися до далеких криків. Яцько був не в настрої. Йому зовсім не хотілося охороняти цю туркеню, за яку так уболівав Арсен. Навпаки, хотілося стати учасником справжнього діла. Штурм замку він до уваги не брав. Хіба ж то був бій? Кудись біг, щось кричав несамовито. Штрикнув смолоскипом якомусь туркові в пику - і все... А хлопцеві уявлялося, як на нього налітають десятки ворогів, а він одним помахом шаблі розтинає їх від плеча аж до пояса!.. І всі дивуються незвичайній хоробрості молодого героя.

       - Я піду з тобою. Арсене, - просився Яцько, коли той збирався в бій. - Ну, дозволь!.. Златка сама посидить...

       - Мовчи і роби, що наказую! - суворо відрізав тоді Арсен і підійшов до дівчини.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Volodymyr_malyk_posol_urus_shajtana.docx)Volodymyr_malyk_posol_urus_shajtana.docx309 Кб3332
Скачать этот файл (Volodymyr_malyk_posol_urus_shajtana.fb2)Volodymyr_malyk_posol_urus_shajtana.fb2829 Кб3313

Пошук на сайті: