Володимир Малик - Посол Урус-Шайтана (сторінка 33)

       Серед натовпу зростала тривога, поволі спадав людський гул і гамір, перестали колихатись похмурі строкаті ряди аскерів. Загриміли барабани. Пролунав протяжний, надривний звук зурни. Воїни виструнчились. Почулась уривчаста команда - і в прохід у рядах вийшов велетень у чорному одязі і в такому ж чорному ковпаці, що закривав обличчя. Крізь прорізи для очей блищали очі. В правій руці велетень ніс, мов іграшку, важку широколезу сокиру.

       Кат!

       Арсен здригнувся. Передчуття справдилися: тепер ясно, на яке видовище запросив його паша.

       Кат повагом пройшов у середину квадрата, утвореного рядами воїнів, вклонився паші й старшинам і рвучко стягнув покривало із свіжообтесаної колоди. Ввігнав у дерево сокиру, відступив на крок і застиг, мов статуя, схрестивши на грудях жилаві волохаті руки.

       В ту ж мить почувся тупіт кінських копит, гуркіт коліс - і на майдан в'їхала велика гарба, в якій стояло п'ять зв'язаних простоволосих чоловіків. Коли гарба наблизилася, Арсен мало не скрикнув з несподіванки: серед приречених до страти він упізнав Момчила. Старий стояв попереду. Легенький вітерець ворушив його довгу сиву чуприну. В погляді не було страху, лише вгадувалася прихована туга.

       "Що робити? Що робити? - гарячкове запрацювала думка. - Як врятувати старого? Просити пашу? Сафар-бея? Але чим пояснити таке прохання? Воно може накликати важку підозру на нього. А де Златка? Що з нею? З Якубом? Невже і вони тут, серед глядачів цього жахливого видовища?"

       Смертників стяглії з гарби, поставили вряд, обличчям до помосту.

       Наступила зловісна тиша. З гір війнуло вітром. Залопотіли знамена. Майдан завмер.

       Каладжі-бей знову махнув рукою. З-посеред його почту на край помосту вийшов високий худий казі-ясахчі ' у білій чалмі з сувоєм паперу в руці і гучним голосом почав читати. Товмач зразу ж, слово в слово, перекладав на болгарську мову.

       "Указ околійного каймакама високоповажного паші Каладжі-бея. Іменем нашого найяснішого падишаха Магомета Четвертого я, сливенський управитель, наказую всім підданим падишаха вишукувати і винищувати зрадників і розбійників-гайдуків, їхні родини висилати у дальні вілайєти а майно і землі передавати у власність Османської держави.

       Усіх, хто знає що-небудь про гайдуків і не оповістить місцеву владу, заарештовувати, а їхні будинки спалювати.

       Тим же, хто підтримує зв'язок з розбійниками, допомагає їжею, зброєю чи просто співчуває їм, нещадно бити батогами, а найбільш упертих і злісних - страчувати.

       Загони яничарів і спагіїв доблесного бюлюк-баші Сафар-бея, на якого покладено обов'язок винищувати розбійників і підтримувати мир і спокій в околії, схопили кілька десятків злочинців. Усіх б:!то батогами, а п'ятьох з них, а саме: Момчила Крайчева, Івана Ненкова, Герасима Букова, Райка Драгоманова і Луку Дуба наказую стратити привселюдно як ворогів падишаха. Хай кожен бачить, яка доля чекає тих, хто підніме руку на освячену аллахом владу Османів!"

       Останні слова товмача потонули у гуркоті барабанів, завиванні зурн і ріжків, до яких приєднались вигуки воїнів: "Алла, алла!"

       У Арсена по спині пробіг дрож. Він боявся, що Драган зважиться на якийсь відчайдушний крок, щоб урятувати старого, і загине сам. Він шукав його поглядом, щоб застерегти від необдуманого вчинку, але Драгана ніде не було. Та хіба знайдеш його в такому натовпі?

       Галас поволі почав стихати. Кат підняв сокиру, пальцем лівої руки попробував, чи добре відточене лезо. Не можна було гаяти ні хвилини. Арсен нахилився до управителевого вуха, зашепотів:

       - Шановний Каладжі-бею, даю сто курушів, якщо відкладете страту отого старого болгарина, що стоїть попереду... П'ятсот курушів, якщо помилуєте його і віддасте мені...

       Здивований паша витріщив очі. В них промайнув переляк:

       - Що це все означає, мій дорогий гостю?

       - Я подвоюю ціну... Ви нічим не ризикуєте. За голову старого - тисячу курушів! Неймовірна плата!.. Я впевнений, що цей дідуган, з огляду на старість, не завдасть вам ніякої шкоди, а я за нього зможу виміняти у гайдуків свого батька... Прошу вас, ефендії

       Галас на майдані майже затих. Кат утупився поглядом у пашу, чекаючи наказу розпочати свою криваву справу.

       Арсен розумів, на яку небезпеку наражає себе, якщо паша запідозрить у ньому гайдуцького вивідача і накаже схопити.

       Що ж відповість Каладжі-бей? Чому він мовчить? Ось уже зовсім стих майдан. Усі напружено чекають, що буде далі.

       Арсен відчув, як у нього тремтять від напруження руки. Під серцем прокотився неприємний холодок. Невже все пропало?

       Ось Каладжі-бей повертається до Сафар-бея і щось довго шепоче йому на вухо. На холодному, непроникному обличчі бюлюк-баші з'являється подив. Однак ненадовго. Бюлюк-баша ствердно киває головою і, оглянувшись, довго і пильно дивиться на "купця", ніби хоче проникнути в його потаємні думки.

       Тепер усеї Не може бути сумніву: наказано схопити його. Лишається одно - вбити Сафар-бея і пашуі

       Та тут до слуху долітають слова паші:

       - Реджеп, страта Момчила Крайчева відкладається... з огляду на його старість... Передай це катові і скажи, хай починаєі

       Молодший ага Реджеп, притримуючи рукою шаблю, побіг виконувати наказ. У Арсена відлягло від серця. До щік почала припливати кров. Здається, його несподіване прохання не викликало у турків підозри.

       Почалася страта. Щоб заглушити крики жертв і міщан. Сафари бей наказав безперервно бити в барабани, їхнє тривожно-надсадне дудніння заповнило все місто. Арсен зціпив зуби. Йому доводилося бачити немало смертей, але то все було в бою, коли люди охоплені шалом і жадобою перемоги. Тут же відбувалося вбивство зв'язаних і, можливо, ні в чому неповинних балканджіїв.

       Коли останню жертву тягли до колоди, Каладжі-бей поверх нувся до Арсена, підморгнув брунатним оком.

       - Бридко, але корисно! Чи не так?.. Пролита кров остудить занадто гарячі голови!

       - А може, ще більше розпалить?

       - Не думаю. А втім, побачимо. В усякім разі, сьогоднішня страта - добра наука для непокірних болгар! Так буде з кожним, хто насмілиться підняти руку на могутність Порти!

       Востаннє упала катова сокира. По майдану пронеслося тихе зітхання. Замовкли барабани. Обірвали свій тривожний спів зурни.

       Каладжі-бей обернувся до почту. Всі розступилися. Паша глянув на Звенигору:

       - Я буду радий бачити тебе, Асан-ага, у себе за обідом. До побачення!

       - До побачення, ефенді, - вклонився Арсен, радіючи, що одну дуже важливу битву виграв. Це вселяло надію, що врешті-решт він зустріне Златку і вирве її з рук Сафар-бея.

       Люди розходилися мовчки. Під зверхнім, удаваним спокоєм вирувала буря. Насуплені брови і стиснуті кулаки, сухий блиск очей і погляди, сповнені лютої ненависті й гніву до гнобителів, свідчили, що страта чотирьох юнаків не злякала болгар, а роздмухала в їхніх серцях ще більшу жадобу помсти над ненависним ворогом.

       - Ми запам'ятаємо цей день, хай буде він проклятийі- долетіли до Арсенового слуху слова, кинуті молодим високим балкан-джієм.

       - Відплатимо око за око! - додав його супутник.

       - Скрутимо собаці Сафар-беєві голову! - прошипів третій, оглянувшись назад, де стояли яничари. Побачивши незнайомця, штовхнув товаришів, і вони шмигнули в якийсь глухий провулок.

       Арсен ішов не поспішаючи. Не хотілося тіснитися в натовпі, ковтати пилюку, збиту сотнями ніг. А тому вибирав безлюдніші вулиці, запам'ятовуючи шлях, по якому доведеться, може, ще не раз ходити, приглядався до кам'яних, дерев'яних і глиняних будівель, що ховалися за високими тинами.

       Він був задоволений початком свого перебування у Сливені. Завів знайомство з міськими верховодами, визволив од смерті Момчила. І хоча нічого не дізнався про Златку і Якуба, заради яких, власне, й опинився тут, однак не втрачав надії, що і в цьому йому пощастить. На чому грунтувалась його упевненість, він і сам не зміг би пояснити. Просто підказувало якесь внутрішнє почуття.

       Несподівано на плече йому лягла чиясь важка рука. Арсен здригнувся і повернув голову.

       - Сафар-бей? - він не зміг приховати подиву. - От не чекав!

       - Ти дивуєшся, чужинцю? А я шукав тебе. Хочу ближче познайомитися. Зайдімо до мене!

       Сафар-бей узяв Арсена під руку. Позаду, кроків за десять, ішло кілька яничарів. "Особиста варта Сафар-бея... Гм, здається, я передчасно радів, - подумав козак. - Схоже на те, що мене просто схопили. Що ж, треба йти... І сподіватися на краще".

       За рогом Сафар-бей звернув у вуличку, що поволі піднімалася вгору. Незабаром вони опинилися перед ворітьми невеликої, але міцної фортеці, чи швидше - яничарської казарми-бюлгока.

       Вартові відсалютували своєму начальникові і пропустили їх усередину.

       Двір фортеці було розділено навпіл камінною стіною. На лівій половині перед присадкуватими будинками з пласкими черепичними покрівлями сновигали сонні яничари. До другої половини вели ще одні ворота, біля яких теж стояв вартовий. Сафар-бей попростував до нього. Вартовий хутко відчинив хвіртку, відступив крок убік.

       - Прошу до мого дому, - сказав Сафар-бси, пропускаючи гостя вперед. - Тимчасового, звичайно... Ми, воїни, не встигаємо обжитись, як уже трублять похід... Правда, у вас, купців, те ж саме: рідко буваєте дома, все кочуєте по світу...

       Арсен мовчки поминув хвіртку і опинився в невеликому і досить занедбаному саду, затиснутому між кам'яними стінами. Швидким поглядом окинув усе навкруги. В кінці саду виднівся чималий будинок з високим ганком. До нього вела широка доріжка з кам'яними лавами по боках. У давно не розчищуваних заростях цвіли здичавілі троянди, магнолії, витьохкували і виспівували пташки. У затінку, на одній з лав, сиділо двоє.

       - О, та тут справжній рай! - вигукнув Арсен, милуючись затишним куточком. - Для повного щастя бракує тільки гарненької дружини... Ба-ба-ба! Беру свої слова назад! Для повного щастя тут, здається, є все! - І кивнув на далеку лаву, де сиділо двоє: сивий чоловік у чорному одязі і тендітна дівчина, що, помітивши незнайомця, опустила на обличчя темний серпанок.

       Сафар-бей задоволене усміхнувся. Йому сподобалися слова гостя.

       - А ти непоганий співрозмовник, Асан-ага, - похвалив він купця.

       Почувши голоси і шум кроків, чоловік повернув голову. То був Якуб. В очах старого меддаха промайнув переляк. Дівчина теж якось напружилася, мов хотіла зірватися на ноги й тікати. Навіть крізь серпанок Арсен відразу впізнав Златку, побачив, як розширились її очі, а руки затремтіли і почали перебирати складки одягу.

       До всього був він готовий, тільки не до такої зустрічі. Ось де чигала на нього справжня небезпека! Досить одного необережного слова Якуба чи Златки - і все пропало!

       Сафар-бей, ніби відчувши щось, насторожився. Його обличчя враз скам'яніло, а очі підозріло примружились. На якусь хвилину запанувала напружена мовчанка. Арсен розумів, що вона могла от-от скінчитися його провалом. Випереджуючи Якуба, щоб той не сказав чого невпопад, промовив:

       - Дорогий Сафар-бею, бачу, на цей раз я помилився... Б'юсь об заклад, це твої родичі - батько й сестричка!

       - Ти знову помиляєшся, Асан-ага, - похмуро відповів Сафар-бей. - У мене родичів нема. Тобто я їх не знаю... Ці люди - мої добрі друзі...

       - Я буду радий познайомитися з твоїми добрими друзями...

       - Перед тобою теж купець, - показав Сафар-бей на Якуба.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Volodymyr_malyk_posol_urus_shajtana.docx)Volodymyr_malyk_posol_urus_shajtana.docx309 Кб3357
Скачать этот файл (Volodymyr_malyk_posol_urus_shajtana.fb2)Volodymyr_malyk_posol_urus_shajtana.fb2829 Кб3337

Пошук на сайті: